7741? Єзупіль

Єзупіль (до 1597 року - Чешибіси) згадується у документах вперше 7 листопада 1435 року, а 1443 року поселення отримало магдебурзьке право і далі вважалось містечком. У 1940-2003 роках Єзупіль називався Жовтень. Нині є селищем міського типу з населенням понад 2800 мешканців, яке раніше входило до Тисменицького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Перший костел в Чесибісах занотовано 1443 роком, а 1489 роком - місцевого душпастиря. У XVIст. парафія стала протестантською, але вже наприкінці цього століття згадується серед католицьких. У 1598 році власник Єзуполя Яків Потоцький збудував на місці спаленого татарами храму невелику дерев'яну каплицю Успіння Пресвятої Діви Марії, відновив парафію та доручив її домініканцям, для яких було споруджено дерев'яний монастир. Тоді ж за участю львівського архітектора Павла Римлянина розпочали будівництво мурованих храму та монастиря, яке продовжив син Якова - Микола, завершивши його 1651 року.

22432 Іванів,
вул. Гагаріна, 17

Іванів, який нині є селом, до 1946 року був містом Янів. У 1410 році Адам Мишка розпочав будувати в Янові великий обороний замок, проте першою писемною згадкою про Янів вважається 1537 рік. 1578 року поселення отримало магдебурзьке право. Проживає тут понад 4600 мешканців.

У 1780 році в Іванові було споруджено сучасні муровані костел (у стилі бароко) та монастир для оо.-францисканців (бернардинів) на кошти Соломії Холоневської. 1832 року після ліквідації царською владою францисканського монастиря храм став парафіяльним. У 1841 році костел освятив єпископ Францішек Мацкевич.

45111 Іванівка

Вперше документально Янівка згадується 1577 року, є також згадки у 1583 році та на початку наступного століття. Була містечком, проте, принаймні, на початку ХХст. (за чисельності мешканців близько 350) вже вважалась селом, яке 1946 року перейменували на Іванівку. Нині тут проживає менше трьох сотень осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перші (дерев'яні) костел і монастир для бернардинів в Янівці фундував 14 квітня 1629 року власник містечка Миколай Єло-Малінський разом із дружиною Кристиною (із Вишневецьких), подарувавши ченцям земельні наділи та кошти на спорудження будівель. Бічний вівтар храму містив стародавній образ Матері Божої, який Адам Вишневецький отримав від Димитрія, що у 1605-1606рр. був московським царем. Проте під час козацько-польської війни бернардинський костельно-монастирський комплекс було зруйновано.

32462 Іванківці,
вул. Центральна 40-В

Перша документальна згадка про Іванківці датується 1653 роком, проте поселення є значно старішим. 1880 року мало 620 мешканців, нині ж тут проживає понад 750 осіб. Входило до Дунаєвицького району, проте від 2020 року належить Кам'янець-Подільському.

Місцеві католики латинського обряду до більшовицького перевороту належали до парафії св. Архангела Михаїла у Дунаївцях та своєї святині не мали. У 1994 році в Іванківцях було зареєстровано римсько-католицьку громаду, якою став опікуватись настоятель парафії св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії у Підлісному Мукареві о. Йосиф Чоп.

81070 Івано-Франкове,
вул. Яворівська, 11,
+380 (3259) 231-77,
f.b.: kosciol.janow.lwowski

У 1611 році Іван Свошовський, який походив з древнього руського роду, перебував на службі короля та залишився православним до кінця життя, отримав королівський дозвіл на заснування міста на землях села Залісся, відомого у документах з 1370 року. Магдебурзьке право Янова було підтверджене у 1634 та 1649 роках. Місто стало осередком староства. Від 1940 року є районним центром, 1945 року було змінено назву на Івано-Франкове. Населення - понад 6400 мешканців.

У 1611 році село Залісся вже мало свій дерев'яний костел, а парафію тут було засновано 8 серпня 1614 року коштом І. Свошовського. У 1648 році дерев'яний храм знищили козаки Б. Хмельницького, 1670 року його відбудували. У 1702 році костел, який складався з мурованої частини та дерев'яного нефу, грунтовно відремонтував о. В. Перович. 1724 року було добудовано передсінок.

68600 Ізмаїл,
вул.Комсомольська, 43,
+380 (4841) 210-74

Ізмаїл стоїть на місці, де у IV–V сторіччях знаходилась грецька колонія Антиофілас, а потім виникло поселення «Сміл», яке у середньовіччі генуезькі купці називали «Сініл». Після XVI століття територію захопили турки і на цьому місці постала фортеця «Ішмаел» (можливо, що турки просто пристосували до своєї мови назву «Сміл»). Після відступу турків у 1812 році вона отримала статус міста і назву Тучков (назву Ізмаїл повернули у 40-х роках XIX сторіччя). З 1944 року був центром області, а від 1956 року є районним центром, в якому нині проживає майже 72 тисячі мешканців.

Після отримання у 1825 році дозволу на спорудження костелу римо-католики Ізмаїла збудували 1826 року через недостатність коштів лише невелику каплицю, яка вже 1840 року стала руїною. І тільки наприкінці 40-х - на початку 50-х років постав нарешті сучасний мурований храм. У 1915 році костел заново було відбудовано після пожежі. До революції парафію, як нараховувала 2215 вірних, обслуговував о. Йоан Хондру, а храм продовжував працювати і далі, оскільки Ізмаїл увійшов до складу Румунії.

48134 Ілавче

Село Ілавче (Вилавче) вважають заснованим у XIII столітті, хоча перша письмова згадка про нього датується 1412 роком. Переважну більшість населення Ілавчого становили українці. Нині тут проживає понад півтори тисячі мешканців. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Теребовлі, а після заснування у Сороцькому 1909 року парафіяльної експозитури, що у першій половині 20-х років стала самостійною парафією, увійшли до неї. За чисельності місцевих вірян близько 470 осіб сороцький експозит о. Кароль Процик 10 лютого 1910 року встановив та освятив хрест на місці майбутньої філіальної каплиці в Ілавчому.