WINNICA. Dawny kościół p.w. Zwiastowania Najświętszej Maryi Panny (175? - 177?). Winnicki obw., Winnicki r-n

21000 Вінниця,
вул. Соборна

Przypuszczalnie Otamańska Winnica została założona na zgliszczach jednego z ruskich grodów Uliczy i Tywerców nie później 1352r. Miasto otrzymało prawo Magdeburskie w 1640r., było centrum powiatu województwa Bracławskiego (od 1565r.), centrum województwa Bracławskiego (1598r.), miastem setni pułku Kalickiego (od 1648r.) i miastem pułkowym (1653-1667) w państwie Hetmańskim, guberńskim miastem (od 1793r.), potem centrum powiatowym, od 1914r. centrum Podolskiej gubernii, od 1923r. centrum okręgu, a od 1931 roku jest centrum województwa. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

Домініканці до Вінниці переселились із містечка Черленків (нині - Селище) на початку 20-х років XVII століття, збудувавши у місті дерев'яний костельно-монастирський комплекс поруч із єзуїтським. Проте у середині цього століття під час козацько-польських війн переїхали до Черленкова. Після їх повернення у Вінницю відновлені завдяки Стефану Черленківському костел та монастир знову було знищено у 90-х роках (тепер вже татарами). На початку XVIIІ століття залишки споруд розібрали.

WISZENKI. Dawny kościół p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Maryi Panny (1771 - 1847). Wołyński obw., Łucki r-n

45108 Вишеньки

Вперше Вишеньки згадуються у грамоті князя Любарта Гедиміновича 8 грудня 1322 року. 1906 року тут проживало 239 мешканців, нині ж його населення перевищує три сотні осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перший дерев'яний костел у Вишеньках постав 1639 року та був консекрований єпископом Андрієм Гембіцьким. У 1771 році знищений татарами і шведами храм відбудували коштом місцевого власника Станіслава Манецького (він же відновив 27 травня цього ж року фінансово-майнове забезпечення парафії). Після пожежі, яка зруйнувала костел, його частково відбудували 1847 року (причому, на мурованому саме тоді фундаменті), а завершили його спорудження та оснащення, а також реставрацію вцілілих решток колишньої святині у 1858-1859 роках завдяки єпископу Касперу Боровському та вірянам.

WIŚNIOWCZYK. Dawny kościół p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Maryi Panny (1853 - 1871). Tarnopolski obw., Tarnopolski r-n

48142 Вишнівчик

Вишнівчик як село вперше згадується у документі 1395 року, а від 1533 року вже є приватним містечком, статус якого зберігся до 1781 року. Є також згадка 1564 року та 1602 року, коли містечко нібито отримало магдебурзьке право. 1880 року село мало 2220 мешканців, у тому числі 1039 греко- і 802 римо-католиків, 1900 року - 2363, з них 1079 греко- і 859 римо-католиків, нині - понад шість сотень осіб. Входило до Теребовельського району, а 2020 року - до Тернопільського.

Перший (дерев'яний) костел у Вишнівчику постав, ймовірно, у другій половині XVIст. коштом місцевих власників Маковецьких, проте на початку наступного століття його знищили татари. Храм не відновлювали понад століття, а богослужіння відбувались у замковій каплиці.

WOLICA. Kaplica p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Maryi Panny (1997 - 1998). Chmielnicki obw., Chmielnicki r-n

31335 Волиця

Przyjęte jest, że niewielka wieś Wolica, która liczy mniej niż 500 mieszkańców, została założona w 1610 roku.

Miejscowi katolicy należeli do parafii św. Anny ojców jezuitów w Chmielnickim na Hreczanach. W latach 1997-1998 w Wolicy na cmentarzu kosztem parafian zbudowano murowaną kaplicę. Dnia 7 grudnia 2008 roku biskup pomocniczy Kamieniecko- Podolski Jan Niemiec poświęcił ołtarz tej kaplicy.

WOROCHTA. Kościół p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Maryi Panny (1903 - 1906). Iwano-Frankiwski obw., Nadwornianski r-n

78595 Ворохта

Високогірне селище Ворохта, яке входило до Яремчого, а нині - до Надвірнянського району, заснував 1568 року Василь Янюк. У 1598 році цю місцину назвали Ворохта (за іменем дезертира з польської армії Михаїла Ворохти, котрий там поселився і прославився як талановитий ткач). З кінця XIX століття Ворохта розвивається як спортивно-туристичний центр, виділилась із складу Микуличина 1927 року. Сьогодні є одним з основних центрів туризму Івано-Франківської області. Нині у цьому селищі міського типу проживає понад 4200 мешканців.

Worochta należała do parafii św. Franciszka w Delatyniu. Pod koniec XIXw. zbudowano tu wg proektu prof. Juliusza Bełtowskiego ze Lwowa drewnianą „księżówkę” z kaplicą dla wypoczywających i miejscowych katolików.

WYSOKIE (Toustobaby). Dawny kościół p.w. Niepokalanego Serca Najświętszej Maryi Panny (1924 - 1926). Tarnopolski obw., Czortkowski r-n

48312 Високе

Перша писемна згадка про Товстобаби, як до 1965 року називалось село Високе, датується 1435 роком, згадується також у 1458-1470 та 1475 роках. 1880 року тут проживало 1825 мешканців (1118 поляків і 707 українців), з яких 969 були римо- і 764 греко-католиками, нині населення Високого - майже 1300 осіб. Село тепер входить до Чортківського району, хоча до 2020 року було частиною Монастириського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Яна Непомуцького у Марковій. 1862 року, коли їх чисельність сягнула дев'яти сотень, у Товстобабах з ініціативи марківського настоятеля о. Якова Кершки та завдяки місцевим землевласникам Богдановичам розпочали спорудження філіального мурованого костелу. До його фінансування долучились сільські віряни, які також виконали значну частину будівельних робіт.

ZABRIDDIA. Kaplica p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Maryi Panny (1908 - 191?). Żytomierski obw., Żytomierzski r-n

12344 Забріддя

Село у письмових джерелах відоме із 1617 року. Приблизно у цей час перші поселенці побудували тут 9 хат понад шляхом, що вів із села Щеніїв в село Студеницю. І вже в документі від 1700 року воно згадується як Малий Щенієв. Станом на 1866р. в селі було 102 двори на 814 православних і 204 римсько- католицьких мешканців. Нині Забріддя нараховує лише трохи більше шести сотень селян.

У 1908 році родина Тарнавських подарувала Церкві власну земельну ділянку під каплицю та цвинтар. Муровану святиню збудували невдовзі.