21000 Вінниця,
вул. Соборна, 23

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного із давньоукраїньких градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914р. центром Подільської губернії, з 1923р. центром округу, а з 1931р. є обласним центром. Населення - понад 430 тисяч мешканців.

Домініканці до Вінниці переселились із містечка Черленків (нині - Селище), де приблизно 1624 року вони отримали мурований місцевим власником костел та завдяки його пожертві мали створити свій монастир, проте після смерті фундатора ченці вже перед 1630 роком переїхали до Вінниці. І тут за кошти інших доброчинців збудували дерев'яні костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії та резиденцію.

35311 Клевань,
вул. Міцкевича, 5

Поселення існувало вже у ХІІст. під назвою Коливань, проте перша письмова згадка про Клевань датується 1458 роком, згадується також у 1475 і 1495 роках. У 1654р. отримала магдебурзьке право. 1870 року у містечку проживало 1043 мешканців, 1906 року - 3441, нині - близько семи з половиною тисяч осіб. З 1940 року Клевань є селищем (міського типу), після війни до другої половини 60-тих років була райцентром.

Джерела, у тому числі схематизми Луцько-Житомирської і Луцької дієцезій, датують спорудження першого (дерев'яного) костелу у Клевані 1590 роком. Якщо це так, то місцевий власник Юрій Чарторийський, який першим з цього руського (давньоукраїнського) княжого роду перейшов в католицизм, збудував храм ще до здійсненої ним 9 жовтня 1598 року фундації, зокрема, подарувавши новоствореній парафії сусіднє село Новостав.

80084 Межиріччя

Село Межиріччя, яке до ІІ світової війни називалось Пархач, відоме у документах з 60-х років XVI століття. 1940 року радянська влада перейменувала його на Шевченкове та зробила центром району, який проіснував недовго. Станом на 1 січня 1939 року у селі проживало 1830 мешканців, з них римо-католиків - 140 українців, 70 поляків та 120 польських колоністів міжвоєнного періоду у присілку Грушів. Нинішнє населення - понад тисяча селян.

Місцеві римо-католики належали до парафії Зіслання Святого Духа у Кристинополі (нині - Червоноград). 1903 року, коли їх кількість становила майже дві сотні, тут спорудили маленьку капличку.

48208 Сидорів,
вул. Церковна,
f.b.: sydoriw

Перша писемна згадка про Сидорів датується 7 жовтням 1398 року. 5 квітня 1547 року поселення отримало статус міста, який втратило у другій половині XVIII століття. 1870 року у селі проживало 1622 мешканців, 1880 року - 1740, нині Сидорів має понад 1100 осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Після того, як Сидорів отримав міський статус, завдяки місцевим власникам Потоцьким тут збудували костел. Його 1628 року вже з фундації іншого власника (Мартина Калиновського) замінив черговий храм, який, за непідтвердженими даними, отримав титул св. Миколая (ймовірно, що було засновано також парафію у складі Кам'янецької дієцезії). Але цю святиню знищили в середині XVII століття козаки Богдана Хмельницького.

40022 Суми,
вул. Псільська, 1,
+380 (542) 22-07-72,
f.b.: ecclsumy

Місто було засноване у 1652-1655 роках переселенцями з Правобережної України і називалось спочатку Сумина слобода, з 1656 року - Сумин. Із 60-х років буква «н» зникла і місто отримало сучасну назву - Суми. 1658 року місто стало центром Слобідського козацького полку, а в 1780 році - центром повіту. У 1923-1930 роках було центром округи, а з 1939 року є обласним центром. Населення - понад 263 тисячі мешканців.

У 1890-ті роки Павло Харитоненко подарував римсько-католицькій спільноті Сум земельну ділянку під будівництво філіального костелу парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Харкові, дозвіл на спорудження якого було отримано 1900 року. Неоготичний храм збудували протягом 1901-1911 років коштом парафіян та за фінансової допомоги П. Харитоненка, котрий був православним. 1911 року його консекрував єпископ-помічник Могильовський Ян Цепляк. У 1932 році радянська влада остаточно закрила святиню. У 1945-1953 роках у будівлі костелу знаходився обласний краєзнавчий музей, у 1953-1972 роках храм використовувся як спортивний зал педінституту, а в 1972-1994 роках - спортивний зал школи № 8.

18015 Черкаси,
вул. Піонерська, 22,
+380 (472) 32-00-72

Черкаси як постійне поселення відомі з кінця XIII століття, проте перша достовірна згадка міститься у Густинському літописі і датується 1305 роком. У 1386 році місто стало столицею Руського гетьманства. Від назви міста, навколо якого поселялись козаки, їх взагалі почали називати черкасами. А в російських документах XVI-XVII століть черкасами називали вже всіх українців. В 1791 році місто отримало магдебурзьке право, хоча існує версія, що такий привілей Черкаси мали й раніше. З 1797 року Черкаси стали ценром повіту Київської губернії, а 1923 року - центром Черкаського, з 1927 року - Шевченківського округу і району. Після ліквідації округів 1930 року місто залишилось центром району. Нині є обласним центром з населенням понад 276 тисяч мешканців.

32132 Шарівка

Шарівка (Шаравка) вперше згадується у 1432 році, проте постала вона ще у давньоруські часи, про що свідчить дзвіниця місцевої церкви, яка у XIV столітті була оборонною вежою. Шарівка мала статус містечка. Нині у селі проживає понад 1200 мешканців, належало воно до Ярмолинецького району, а тепер - до Хмельницького.

У 30-х роках XV століття власник поселення Домарат прибудував до східного фасаду згаданої вище оборонної вежі, яка стала дзвіницею, триконхову церкву. А вже у 70-х роках наступного століття цей православний храм став костелом домініканського монастиря, фундованого черговим власником Шарівки Яковом Претвичем. Після руйнувань початку XVIII століття святиню відновили 1773 року. Стіни та нове склепіння розписав тринітарій Ян Прагтель із Браїлова.

48208 Шидлівці,
f.b.: 360731994416919

Село Шидлівці вперше письмово згадується 1420 роком. Проживає тут нині менше двох з половиною сотень селян.

Місцеві римо-католики до ІІ світової війни належали до парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у Сидорові. Хоча їх чисельність у міжвоєнний період не перевищувала двох сотень, проте 1935 року у Шидлівцях було споруджено мурований філіальний костел, який освятили під титулом материнської парафії - Благовіщення Пресвятої Діви Марії.