80552 Задвір'я

Перша письмова згадка про Задвір'я датується 1451 роком, згадується у документах також 1485 року. 1890 року у селі проживало 1680 мешканців, у тому числі 1404 українців і 276 поляків, нині - понад 1800 осіб. 17 серпня 1920 року біля Задвір'я відбулась битва між польськими оборонцями Львова та переважаючими силами більшовицької Першої Кінної армії, яка завершилась операційним успіхом поляків. Село входило до Буського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Святого Духа у Глинянах. У 1907-1908 роках при чисельності вірян майже сім сотень (разом із польськими переселенцями колонії Засічна) у Задвір'ї було збудовано філіальний мурований костел за типовим проектом на 400 осіб львівського архітектора Тадеуша Обмінського (одного із трьох проектів, виготовлених ним 1903 року на замовлення архієпископа Йосифа Більчевського для святинь Львівської архідієцезії).

12440 Зарічани,
+380 (412) 24-47-90

Село Зарічани, яке до 1946 року називалось Псище, вперше згадується 24 грудня 1649 року «Актовій книзі Житомирського гродського уряду». Проживає у ньому близько 2200 мешканців.

У Зарічанах вже є один костел, споруджений у дитячому відпочинковому центрі «Надія» харитативної місії «Карітас-Спес Україна», який був освячений 2009 року під титулом св. Мартина Турського. Проте для місцевих вірян у самому селищі 2007 року завдяки підтримці єпископів Яна Пурвінського і Станіслава Широкорадюка OFM розпочали будівництво іншого храму.

81070 Івано-Франкове,
вул. Яворівська, 11,
+380 (3259) 231-77,
f.b.: kosciol.janow.lwowski

У 1611 році Іван Свошовський, який походив з древнього руського роду, перебував на службі короля та залишився православним до кінця життя, отримав королівський дозвіл на заснування міста на землях села Залісся, відомого у документах з 1370 року. Магдебурзьке право Янова було підтверджене у 1634 та 1649 роках. Місто стало осередком староства. Від 1940 року є районним центром, 1945 року було змінено назву на Івано-Франкове. Населення - понад 6400 мешканців.

У 1611 році село Залісся вже мало свій дерев'яний костел, а парафію тут було засновано 8 серпня 1614 року коштом І. Свошовського. У 1648 році дерев'яний храм знищили козаки Б. Хмельницького, 1670 року його відбудували. У 1702 році костел, який складався з мурованої частини та дерев'яного нефу, грунтовно відремонтував о. В. Перович. 1724 року було добудовано передсінок.

48134 Ілавче

Село Ілавче (Вилавче) вважають заснованим у XIII столітті, хоча перша письмова згадка про нього датується 1412 роком. Переважну більшість населення Ілавчого становили українці. Нині тут проживає понад півтори тисячі мешканців. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Теребовлі, а після заснування у Сороцькому 1909 року парафіяльної експозитури, що у першій половині 20-х років стала самостійною парафією, увійшли до неї. За чисельності місцевих вірян близько 470 осіб сороцький експозит о. Кароль Процик 10 лютого 1910 року встановив та освятив хрест на місці майбутньої філіальної каплиці в Ілавчому.

59300 Кіцмань,
вул. Шевченка, 3,
+380 (3736) 231-98

Найдавніша письмова згадка про Кіцмань датується 1413 роком, а з 1798 року поселення стало містом, пізніше - центром повіту і (в радянські часи) районним центром. Нині його населення - майже 6300 мешканців.

У 1812-1813 роках у Кіцмані засновано парафію (спочатку як капеланію), а 1826 року освячено сучасний мурований храм під титулом Воздвиження Святого Хреста. 1906 року його було реконструйовано та розбудовано. Перед І світовою війною парафія налічувала понад 2 тисячі вірян та охоплювала понад десяток сусідніх сіл (деякі із них мали свої філіальні святині).

90112 Кобалевиця,
вул. Головна, 13

Маленьке село Кобалевиця, яке нині налічує трохи більше сотні мешканців, вперше у документах згадується 1383 роком. У середині XIX століття тут поселились німецькі родини, нащадки яких на сьогоднішній день складають трохи менше половини населення села.

Єдиною культовою спорудою у Кобалевиці була дерев'яна конструкція, яка утримувала дзвін, захищений дашком. Згодом довкола неї збудували каркасну дзвіницю. 10 вересня 1994 року Апостольский нунцій в Україні архієпископ Антоніо Франко освятив наріжний камінь майбутнього мурованого костелу на терені біля дзвіниці.

89423 Концево,
вул. Миру, 129

У хроніках поселення вперше згадується 1348 роком під назвою Кексефельде. Перебувало у власності родини Кончазів, тому пізніше отримало назву Кончаза (Koncháza). Нині проживає тут понад 1200 мешканців.

Парафія в Концеві була заснована наново у XIX столітті. У 1992 році було облаштували костел у перебудованому будинку старої школи (25 серпня його освятили). У 2013 році було споруджено та освячено невеличку капличку Матері Божої Цариці біля дзвіниці навпроти входу в костел.

47612 Конюхи

Вперше у документах Конюхи згадуються 1405 року (як власність Іванка), є згадки також у 1440 (як містечко) і 1462 роках. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало близько 2500 мешканців, 1900 року - 3103, у тому числі 2658 українців і 287 поляків, 1939 року - 4470, з них 3770 українців і 350 поляків, нині - 2600 осіб. Село входило до Козівського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до біщенської парафії Успіння Пресвятої Діви Марії, а 1908 року в схематизмі Львівської архідієцезії вперше згадуються в складі парафіяльної експозитури у Куропатниках, яка пізніше стала самостійною парафією Різдва св. Йоана Хрестителя, проте задум спорудження власної святині у Конюхах визрів ще 1905 року.

81139 Кугаїв

Село Кугаїв вперше у документах згадується 23 листопада 1447 року. Переважна більшість населення була українцями. Нині є невеличким селом, в якому проживає менше двох сотень мешканців. Входило до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Станіслава у Вовкові. Коли їх чисельність у Кугаєві (разом із колонією Грабники) сягнула двох сотень, 1912 року тут було збудовано неоготичну муровану каплицю, яку наступного року (після належного оснащення) освятив під титулом Матері Божої Цариці Польщі єпископ-помічник Львівський Владислав Бандурський.

Левачі

Ще навіть на початку ХХ століття Левачі вважались лише слободою, в якій проживало тільки 83 мешканців, 1906 року - 104, 1921 року - 247 (242 поляків, чисельність яких виросла за рахунок прикордонників, і 5 українців). У 1945р. поляки з Левачів виїхали в Польщу, натомість звідти переселили українців. 1989 року село внесли до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, 1989 року його населення становило лише 10 осіб, а 1999 року село ліквідували. Входило до Березнівському району, а від 2020 року могло бути частиною Рівненського.

Католики латинського обряду поселення від 1921 року, коли їх чисельність становила 242 вірних, належали до парафії Пресвятого Серця Ісуса у сусідньому Людвиполі (нині - Соснове). 1927 року у Левачах їхнім коштом, у першу чергу - прикордонників, було збудовано філіальний дерев'яний костел Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі, який вже 1928 року став святинею самостійної парафії.