43005 Луцьк,
вул. Стрілецька, 6

Вперше Луцьк згадується у літописі 1085 роком, пізніше - у 1150, 1155, 1255, 1259, 1321 і 1325 роках. 1432 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 липня 1497 року. З 1569 року після Люблінської унії був столицею воєводства. Від 1795 року, коли Волинь увійшла до складу Російської імперії, - осередком повіту, а з 1921р. - Волинського воєводства у складі Польщі. Восени 1939 року став обласним центром. 1858 року у Луцьку проживало 6362 мешканців, 1897 року - 15604, 1939 року - 38600, нині - понад 220 тисяча осіб.

Яровиця вперше згадується в документі 8 грудня 1322 року, у XVIIIст. стала власністю луцьких тринітаріїв. 1890 року село мало 240 мешканців, у 1910р. увійшло до Луцька.

Дозвіл на спорудження православної церкви поруч із казармами бригади полку піхотної дивізії російської армії в Луцьку на Яровиці надали 12 червня 1897 року. І вже 12 лютого 1898 року новозбудований мурований храм було освячено під титулом Покрови Пресвятої Богородиці.

79049 Львів,
вул. Зелена, 385

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року було перенесено столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Сихів вперше згадується у документах 1409 роком. Від початку XV століття до ХХ століття поселення було власністю Львова. До 1927 року місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Михаїла у Зубрі Пустомитівського району. Нині Сихів є частиною Львова, де проживає близько 200 тисяч мешканців.

У 1910 році місцеві парафіяни власним коштом спорудили тут невелику філіальну муровану каплицю. У 1912-1913 році у Сихові було засновано парафіяльну експозитуру, яка 1927 року отримала статус самостійної парафії. У 1923 та 1927 роках придбали два дзвони на кошти парафіян. У 1936 році знову таки ж коштом парафіян каплицю перебудували на костел за проектом львівського архітектора Андрія Фридецького (каплиця стала пресбітерієм храму).

35323 Нова Українка

Поселення (осади) Креховецька, як і сусідні Боянівка, Халлєрово та Язловецька), виникли на початку 20-х років ХХ століття на землях, які царська влада використовувала як військовий полігон. Польська влада заселила їх колишніми військовими, що брали участь у війні із більшовиками. Причому, стосунки із українцями в навколишніх селах у них складались по-різному - від конфронтації до добросусідства та взаємодопомоги. На початку 40-х років переважну більшість осадників радянська влада вивезла до Сибіру. Після війни від поселення майже нічого не залишилось. На початку 50-х років сюди переселили людей з хуторів та деяких сіл на правому березі Горині, а нове поселення отримало стару назву - Осада Креховецька, яку 1960 року змінили на Нову Українку.

Від початку заснування поселення римо-католики Осади Креховецької належали до парафії Пресвятої Діви Марії Язловецької у Гориньграді та користувались місцевою цвинтарною каплицею. З ініціативи молодого та енергійного священника о. Яна Конколя, родом із Халлєрова, у жовтні 1935 року вони та віряни трьох інших осад своїм коштом в урочищі під назвою Карловщизна (на сході Осади Креховецької) розпочали будівництво мурованого костелу за проектом львівського архітектора Лаврентія Дайчака. Обране для майбутньої парафіяльної святині місце було оптимальним, бо до Гориньграду від усіх осад було надто далеко.

12741 Олександрівка,
+380 (4141) 698-32, 698-33

Село Олександрівка відоме, принаймні, від початку ХХ століття. Нині його населення нараховує трохи більше півтисячі мешканців.

У 1998 році тут розпочав свою діяльність Будинок Милосердя св. Єлизавети (притулок для літніх самотніх людей) при організації 'Caritas-Spes Олександрівка', яким опікуються черниці-гоноратки. 8 жовтня 2011 року єпископ Станіслав Широкорадюк OFM освятив новий будинок цих монахинь (раніше сестри проживали у будинку притулку, а тепер у звільнених ними приміщеннях можна буде розмістити нових підопічних). У літній період тут функціонує табір для дітей.

81561 Переможне

Перша писемна згадка про село Хлопи датується 1427 роком. До 1942 року в ньому переважали мешканці польського етнічного походження, проте у 1946-1947 роках в рамках операції 'Вісла' поляки були переселені до Польщі, а українців із тих теренів Лемківщини і Бойківщини, які опинились у складі Польщі, депортували у це село. У 1946 році перейменоване на Переможне.

Місцеві римо-католики належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Комарному Рудківського деканату Перемишльської дієцезії. 1933 року тут проживало понад три тисячі вірян, тому цілком закономірно постало питання спорудження власної святині. 16 жовтня 1936 році власниця помістя у Хлопах Кароліна Лянцкоронська замовила проект костелу архітектору Лаврентію Дайчаку зі Львова. Ймовірно, тоді ж (або наступного року, оскільки виготовлення проекту повинно було тривати певний час) розпочалось будівництво філіального мурованого храму (за кошти тієї ж К. Лянцкоронської). Спорудженням святині опікувався вікарій парафії в Комарному і перший адміністратор храму в Хлопах о. Станіслав Пшевозьнік.

12746 Першотравенськ,
вул. Жовтнева, 34,
+380 (4144) 618-81

Першотравенськ заснували у 1898 році як село Токарівка. У 1934 року поселення стало селищем міського типу та отримало нинішню назву. Чисельність мешканців Першотравенська - майже три з половиною тисячі, частина з них має польське етнічне коріння. Селище належало до Баранівського району, а тепер - до Новоград-Волинського

У 1988 році у Першотравенську було засновано парафію. У 1990-1991 роках завдяки зусиллям о. Станіслава Широкорадюка OFM (майбутнього єпископа) місцеві вірні спорудили тут муровану римсько-католицьку святиню Пресвятої Діви Марії Цариці Розарію.

47241 Плісняни

Хоча Плісняни вперше згадуються у документах лише 1684 року, проте його, ймовірно, заснували у XIIIст. вихідці із знищеного татаро-монголами давньоукраїнського Пліснеська. У 1880 році у селі проживало 543 мешканців, з яких 341 були греко- і 113 римо-католиками, нині - 520-530 осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду належали до парафії св. Анни у Зборові. Від 1907 року схематизми Львівської архідієцезії подають у Пліснянах філіальну каплицю, яка після І світової війни вже не згадується. Важко сказати, чи справді тоді там була святиня (якщо так, то, швидше за все, дерев'яна), чи це пов'язано лише з наміром її будівництва після того, як Болеслав Вежхлейський 1905 року подарував для цього земельну ділянку та частину необхідних коштів.

81232 Пнятин

У 1515 році село згадується як спустошене, отже засноване було раніше. Принаймні, 1552 року належало львівським архієпископам. 1870 року тут проживало 301 мешканців, з них 84 були римо-католиками, 1880 року - 339, у тому числі 94 римо-католиків, нині - лише дві сотні осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Католики латинського обряду села належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах. У середині ХІХ столітті їх чисельність становила шість сотень, а наприкінці - вже майже сотню вірних, проте підготовку до спорудження власної святині вони розпочали лише перед І світовою війною.

48443 Порохова

Порохова відома з 1452 рок, є також згадка 12 жовтня 1456 року під назвою Пархова. У 1476-1590 року поселення вважаломь містом. 1857 року село мало 1350 мешканців, 1880 року - 1550 (440 римо-католиків), нині ж тут проживає понад 1150 осіб. Входило до Бучацького району, а від 19 липня 2020 року - до Чортківського.

Спочатку місцеві римо-католики належали до парафії у Язловці, а зі середини XVI століття увійшли до парафії Пресвятої Трійці у Бариші. Причому богослужіння для них відбувались у греко-католицькій церкві, і здійснювали їх як священники Бариша, так і греко-католицькі душпастирі Порохової. Лише 1893 року тут коштом власника села Артура Заремби-Целецького спорудили дерев'яну філіальну каплицю, яку 26 серпня цього ж року було освячено під титулом Різдва св. Йоана Хрестителя.

48235 Раштівці

Приєднаний до Раштівців хутір Стінка, згадується у документах із середини XIII століття як давньоукраїнське поселення із оборонними укріпленнями, а саме село відоме письмово із 1564 року. 1880 року тут проживало 968 мешканців, у тому числі 603 греко- і 294 римо-католиків, нині ж - майже вісім сотень осіб. Раштівці входили до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Товстому. Під час візитації 1903 року архієпископ Львівський Йосиф Більчевський пообіцяв їм кошти на будівництво храму, якщо вони нададуть для цього земельну ділянку. 1904 року її було виділено на пагорбі між Раштівцями та сусідніми тоді Дубківцями, які нині є теж частиною села.