ALEKSANDRIA. Dawny kościół p.w. Zaślubin Najświętszej Marii Panny (1861 - 1862). Rówieński obw., Rówieński r-n

35320 Олександрія,
вул. Івана Франка, 1

Перша документальна згадка про Олександрію (Першки, Першкову Арку, Першків Міст) датується 1518 роком. 1603 року власник поселення Олександр Острозький перейменував Першки на Олександрію, яка вже 1629 року згадується як місто з населенням понад дві тисячі мешканців. У Російській імперії Олександрія була центром волості, а у 1940-1959 роках - районним центром. Нині тут проживає майже 2400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел постав в Олександрії ще у першій половині ХVІІ століття, проте він був зруйнований під час козацько-польської війни. У 70-х роках коштом Казимира Шишковського було збудовано наступний дерев'яний храм та засновано парафію. Цю святиню знищила пожежа 23 січня 1792 року, але ще цього ж року завдяки зусиллям настоятеля о. Франциска Оранського та коштам парафіян її замінив новий дерев'яний храм.

BEREZOWICA WIELKA. Dawna kaplica p.w. Najświętszej Maryi Panny (1899). Tarnopolski obw., Tarnopolski r-n

47724 Велика Березовиця

Перші письмові згадки про Велику Березовицю датуються 1458 та 1474 роками. У 1880 році село налічувало 1489 мешканців, з них 1386 українців, 79 поляків і 24 євреїв. 6 липня 1957 року Велика Березовиця отримала статус селища міського типу. Нині тут проживає майже 8400 осіб.

Римо-католики села спочатку належали до парафії св. Вацлава у Баворові. 1899 року, коли їх чисельність майже сягнула півтори сотні, вони своїм коштом збудували філіальну муровану каплицю та освятили її під титулом Пресвятої Діви Марії. 1907 року католики латинського обряду Великої Березовиці перейшли до парафії св. Адальберта (Войтеха) у Буцневі

BOGDANÓWKA. Dawny kościół p.w. Matki Bożej z góry Karmel (Matki Bożej Szkaplerznej) (1910 - 1912). Tarnopolski obw., Tarnopolski r-n

47260 Богданівка

Перша письмова згадка про село датується 1598 роком, а його назву пов'язують із іменем Богдана Хмельницького, який тут перебував під час походу на Зборів. У 1880 році мало 458 мешканців, з яких 240 були греко- і 201 - римо-католиками, 1921 року - 673, а нині - близько двох сотень осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Богданівки належали до парафії св. Йосифа в Озерній. За переказами, вони послуговувались дерев'яною греко-католицькою церквою св. Анни, яка, нібито, спочатку була латинською каплицею, що, правда, не підтверджується церковними джерелами. Ймовірно, у 90-х роках ХІХ століття власник земель у Богданівці та сусідніх Білківцях Геронім Сікора збудув каплицю-усипальницю, яка відтоді і до 1913 року служила вірянам цих двох сіл, але це теж не зафіксовано у церковних документах.

BUCEŃ. Dawny kościół p.w. Ofiarowania Najświętszej Maryi Panny (1810). Wołyński obw., Kowelski r-n

44440 Буцинь

Село Буцинь (Буцень) відоме у джерелах, принаймні, від 1726 року. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 1300 селян. У радянські часи до 2017 року називалось Буцин. Нині його населення становить майже 1200 мешканців. Належало до Старовижівського району, а від 2020 року - до Ковельського.

Саме 1726 роком датується постання у Буцині парафії, а останній дерев'яний костел було споруджено 1733 року коштом Юзефи Яблонівської (дівоче прізвище - Мицельська). 1810 року його замінила мурована святиня, збудована завдяки пожертвам місцевих власників Заславських, Яблонівських і Пшесмицьких (за не підтвердженою інформацією, було обмуровано старий дерев'яний храм).

BŁUDNIKI. Dawna kaplica p.w. Imenia Matki Boskiej (1910). Iwano-Frankiwski obw., Iwano-Frankowski r-n

77161 Блюдники

Вперше письмово Блюдники згадуються 1412 року як містечко, в якому проживала шляхта. Наступні згадки - у 1413, 1415, 1435, 1438, 1447 і 1478 роках. Від 1623 року були власністю францисканського монастиря Святого Хреста у Галичі (ймовірно, аж до його ліквідації австрійською владою). 1880 року тут проживало 1049 жителів, у тому числі 913 греко- і 33 римо-католиків, 1939 року - 1630, з них 1490 українців-греко-католиків, 60 поляків і 40 українців-римо-католиків, нині ж - понад 700 осіб. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Войнилові. Власники Блюдників в парку поблизу свого палацу збудували приватну муровану каплицю, яка містила скульптуру св. Онуфрія. Ця святиня вперше згадується у схематизмі Львівської архідієцезії у 1876 році, хоча споруджена була значно раніше, можливо навіть наприкінці XVIII століття.

CHODACZKÓW WIELKI. Dawny kościół p.w. Matki Boskiej Pocieszenia i św. Józefa Oblubieńca (1925 - 1934). Tarnopolski obw., Tarnopolski r-n

47660 Великий Ходачків

Перша писемна згадка про поселення датується 1504 роком. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть Великий Ходачків згадується як містечко. Нині у цьому селі проживає майже 1400 мешканців. Належало воно до Козівського району, а тепер - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. 1870 року родина Шеліських подарувала земельну ділянку під костел, а 24 квітня 1879 року було закладено наріжний камінь під його будівництво, яке завершили вже наступного року. Консекрація храму відбулась 1890 року. У 1899-1900 роках святиню добудували. 1907 року вперше згадується парафіяльна експозитура у Великому Ходачкові. 1916 року німецькі війська, намагаючись знищити спостережний пункт російських військ, облаштований на вежі костелу, повністю його зруйнували.

CZARNOKOŃCE WIELKIE. Dawny kościół p.w. Najświętszego Imienia Najświętszej Maryi Panny (1878). Tarnopolski obw., Czortkowski r-n

48524 Великі Чорнокінці

Перша документальна згадка про Чорнокінці - 17 липня 1413 року, згадуються також 28 лютого 1452 року. У 1880 році у Великих Чорнокінцях разом із Малими та двома присілками проживало 3276 мешканців, у тому числі 2553 греко- і 600 римо-католиків. У Великих Чорнокінцях: 1900 року - 2971 мешканець, 1910 року - 3075, 1921 року - 2875, 1931 року - 2924 (переважна більшість українців), нині - майже тисяча осіб. У 1965 році Великі і Малі Чорнокінці об'єднали в одне село, а 1988 року - знову розділили на два.

Католики латинського обряду Чорнокінців, як Великих, так і Малих, спочатку належали до парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у Сидорові та користувались греко-католицькою дерев'яною церквою у Великих Чорнокінцях. Їх чисельність від середини ХІХ століття до 1878 року, коли у Великих Чорнокінцях збудували коштом місцевих власників Еразма і Матильди Волянських філіальний мурований храм та освятили його, зросла від півтисячі до шести сотень вірних.