82169 Верхні Гаї,
вул. Гайова

Верхні Гаї відомі у писемних джерелах із 20 серпня 1409 року, коли король Владислав ІІ Яґайло подарував їх Станіславові Коритку. Зараз чисельність мешканців у селі становить близько тисячі.

Місцеві римо-католики, котрі належали до парафії Знайдення Святого Хреста у Рихтичах, мали свою невеличку дерев'яну каплицю Пресвятої Діви Марії, збудовану 1875 року на земельній ділянці, подарованій парафіянкою із Рихтич. 1920 року тут постала парафіяльна експозитура, яка стала самостійною парафією у 1927 році. Було прийняте рішення щодо спорудження у селі костелу. Але через недостатність коштів до Верхній Гаїв 1928 року перевезли старий дерев'яний храм із Рихтич. Втім, цей костел так і не змонтували, а 1931 року відновили старе рішення щодо будівництва нової мурованої святині (на земельній ділянці, отриманій від Яна Вєнцковського). Храм розпочали споруджувати 1933 року, а в 1934 році його уже освятили під титулом Пресвятої Діви Марії.

21000 Вінниця,
вул. Соборна, 12,
+380 (432) 35-02-21,
www: vinkap.net,
f.b.: VinkapCappuccini

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

У 1746 році на запрошення вінницького старости Людовіка Калиновського до Вінниці приїхали перші брати-капуцини, щоб заснувати тут монастир. Спорудження сучасного монастирського мурованого храму у стилі тосканського бароко було завершено 1761 року, коли його консекрував 18 лютого єпископ Луцький Антоній Еразм Воллович. У 1874-1884 роках настоятелем служив майбутній єпископ Кирило Любовидзький. 1888 року царський уряд змусив капуцинів залишити свій останній монастир в Україні. Служити у храмі дозволили тільки дієцезільним священникам.

48034 Гнильче

Гнильче вперше документально згадується 1395 року, є письмові згадки у 1437, 1438 і 1441 роках. Принаймні, 1867 року частина села належала настоятелю парафії Пресвятої Трійці у Підгайцях о. Якову Кершкі. У 80-х роках ХІХст. у Гнильчому (разом із присілками Сенявка і Пановичі) проживало 1837 осіб, у тому числі 1256 греко- і 459 римо-католиків. У серпні 1944 року село обезлюдніло внаслідок польсько-українських сутичок, а заселяти його почали лише у середині 1945 року. Спочатку входило до Бережанського району, від 1990 року - до Підгаєцького, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Святого Духа у Горожанці. У джерелах інколи згадується якась каплиця у Гнильчому, проте схематизми Львівської архідієцезії ХІХ століття це не підтверджують. 1886 року, коли чисельність вірних сягнула півтисячі, тут коштом Йосифа Громніцького та завдяки їхнім пожертвам розпочали будівництво філіального мурованого костелу.

30423 Городище

Давньоруське городище, яке тут розташоване, окремі дослідники вважають літописним Ізяславом, інші - фортецею на його підступах. Воно збудоване у ХІІст. і належало князю Теребовлянського князівства, а потім відійшло до земель Болохівського князівства, де виконувало роль форпосту для захисту його північних кордонів. Зруйнували городище у 1241р. монголо-татари. За легендою, село заснували люди, які вижили після нападу монголо-татар, неподалік зруйнованого городища на відстані одного кілометра у ХІV столітті. Уперше в документах Городище згадується як володіння князя Іллі Костянтиновича Острозького (в акті від 31.01.1534р.). Нині є селом з населенням близько двох тисяч мешканців.

У другій половині XVIIст. у Городищі родиною Погрошевських було засновано монастир кармелітів взутих, який отримав у власність села Городище, Пашуки і Решнівка, а також інше майно. Монастир слугував резиденцією провінціала Руської провінції ордену. Сучасний бароковий монастирсько-костельний комплекс було закладено 1746 року на фундацію князів Станіслава та Юзефа Любомирських. 12 травня 1782 року Луцький єпископ- помічник Ян Хризостом Качковський освятив новобудову.

11714 Городниця,
вул. Петровського, 38

Перша письмова згадка про Городницю датується 1390 роком, хоча поселення вважається заснованим ще 1127 року. Принаймні, від XIX століття була центром волості, а наприкінці цього століття нараховувала майже 2200 мешканців, 1911 року - лише 1267, нині ж - понад 5300 осіб. У 1923-1957 роках була райцентром, а 10 грудня 1938 року отримала статус селища міського типу.

Католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Корці. 1802 року коштом місцевих власників Любомирських в Городниці було споруджено філіальну дерев'яну каплицю, яку 1874 року відновили чергові власники Руліковські. Принаймні, від 1876 року в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії Городниця подається як філія корецької парафії (тоді опікувався нею окремий душпастир о. Франц Кондрацький, 1889 року - о. Яким Ліпський).

11560 Горщик,
вул. Героїчна, 37

Поселення Горщик вже існувало, принаймні, 1650 року, бо тоді було позначене на карті боліт Полісся Даніеля Цвікера. 1906 року тут проживало понад півтисячі мешканців, а нині його населення складає 2400 осіб.

Раніше місцеві католики латинського обряду належали до парафії в Ушомирі, проте своєї святині не мали. Від 1990 року до них приїжджав о. Амброзій Міцкевич із Бердичева та звершував богослужіння в будинку родини Мостович. 22 лютого 1992 року в Горщику було зареєстровано парафію, і о. Амброзій став її першим настоятелем.

81565 Грімне

Поселення Грімне (Громно, Грумно або Румно) вперше документально згадується у 1410 та 1440 роках. Цікаво, що у різні часи селом володіли архієпископ Ян Скарбек, а також інші духовні особи та інституції. 1880 року тут проживало 2239 мешканців, з них 1442 українців та 780 поляків, а нині - менше 1300 осіб. Село належало до Городоцького району, а тепер - до Львівського.

Парафію 1471 року тут заснував місцевий власник Станіслав Ходецький. Відомо, що дерев'яний костел був знищений у 1618-1621 роках під час турецько-татарських нападів. Тоді парафією опікувались бернардини, проте у 1648 році козаки і татари спалили їх монастир та черговий дерев'яний храм. Відновлену через два роки настоятелем о. Кшиштофом Всьцісьлічем святиню частково пошкодили під час військвих дій 1672 року.