896?? Мукачево,
вул. Комарова 1

Мукачево вже існувало у IX столітті як місто білих хорватів. У літописі Аноніма «Діяння угорців» зазначено про перехід у 896 році угорського вождя Алмоша (Арпада) через Карпати й захоплення Мукачева, де він 40 днів святкував перемогу. Далі місто згадується у 1263, 1339, 1352 роках. 1376 року королева Угорщини й Польщі Єлизавета надала місту статус привілейованого та дозвіл мати свою печатку із зображенням св. Мартина. У 1445 році Мукачево отримало магдебурзьке право. Нині є районним центром з населенням понад 85 тисяч мешканців.

Село Підгород відоме з 1711 року. Тут серед русинів-українців були поселені хорватські та німецькі солдати, охоронці Мукачівського замку. Зокрема, 1930 року у селі проживало 1113 жителів, з них 626 русинів, а за конфесійним складом було 448 римо-католиків. Після закінчення ІІ св. війни територія Мукачева збільшилася одразу на п’ять навколишніх сіл, у тому числі і Підгород. Нині окрім українців, які складають переважну більшість населення цього мікрорайону, тут проживає значна кількість німецьких та кілька німецько-угорських родин.

47513 Нараїв

Нараїв, утворений колишніми поселеннями Нараїв-місто і Нараїв-село, вперше письмово як містечко згадується 1443 року, є також згадки у 1477, 1479 і 1490 роках. 1578 року отримав магдебурзьке право (за іншою інформацією, його тоді було лише підтверджено, а надано - раніше). 1939 року тут (у місті і селі) проживало понад сім тисяч мешканців, з яких більше п'яти тисяч були українцями, нині ж село має близько 1700 осіб. Входило до Бережанського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Перший (дерев'яний) костел у Нараєві був знищений близько 1591 року та відновлений не пізніше 1600 року. Проте вже 1615 року цей храм знову згадується як зруйнований. Чергова святиня постала перед 1662 роком, але й вона протривало недовго. Парафія ж тут перестала існувати у першій чверті XVII століття. У 1701-1705 роках коштом місцевого власника Адама Сенявського споруджено наступний дерев'яний костел та відновлено парафію, проте вже через чотири роки храм спалили шведські (чи московітські) війська.

82011 Нижанковичі,
вул. Костюшки, 17,
f.b.: 1847820292137724

Поселення Нижанковичі відоме з ХІІ століття як Загуменки та з 70-х років XIVст. як Краснопіль. 1431 року тут було засноване місто на польському праві, яке 1448 року перевели на магдебурзьке. У 1785р. в Нижанковичах проживало 590 греко- і 361 римо-католиків та 50 євреїв. 1793 року підтверджено права вільного королівського міста. У 1880р. Нижанковичі мали 1752 мешканців, у тому числі 642 греко- і 467 римо-католиків, а 1921 року - 1865 осіб. У 1934р. втратили міське право, а з 1940 року є селищем міського типу, яке у 1945-1959рр. було центром району. Нижанковичі належали до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського. Нині чесельність мешканців - понад 1800 осіб.

У 1448-1451 роках у Нижанковичах заснували парафію та спорудили первинний мурований костел коштом польського короля (Казимира IV), який до 23 липня 1511 року був патроном храму (на прохання єпископа Перемишльського Матея Джевіцького патронат передали колегії вікаріїв Перемишльської катедри). 1524 року святиню знищили татари. У 1540 році костел було відбудовано та освячено під титулом Пресвятої Трійці, Непорочного Зачаття П.Д.М., свв. Мартина, Миколая і Варвари та 11 Тисячі Дівиць.

53222 Нікополь,
вул. Кообзарів, 6,
+380 (566) 69-01-79,
www: nikopol.saletyni.org,
f.b.: NikoplSaletyni

Наприкинці XVI століття на місці сучасного Нікополя існувала козацька переправа через Дніпро - Микитин Ріг (назва збереглась ще з часів готської держави, коли тут загинув великомученик Микита, готський воїн, який нині є покровителем Нікополя). З 1639 по 1652 рік у районі Микитиного Рога (в парку Перемоги, центр сучасного міста) була розташована Січ, яку називають Микитинською або ще Першою чи Старою. Саме сюди 1647 року прибув Богдан Хмельницький, якого на початку лютого було обрано гетьманом України. Невелике поселення Микитине, у якому козаки, котрі їздили за сіллю в Крим, переправлялись через Дніпро, в документах згадується під назвою Микитинський Перевіз. 1779 року у цій місцевості розпочалося будівництво фортеці, яку назвали Слов'янськ, проте фортецю так і не збудували, а поселення 1782 року перейменували на Нікополь (грецькою - місто Микити). У ньому на той час проживали, в основному, запорізькі козаки, які переселилися сюди після зруйнування Нової Січі. 1921 року Нікополь став центром повіту, 1923 року - райцентром, а 1937 року отримав статус міста обласного підпорядкування. Населення - понад 110 тисяч мешканців.

До революції у Нікополі не було римсько-католицької святині. Лише 1998 року тут зареєстрували католицьку спільноту латинського обряду, яка для богослужінь орендувала приміщення. 15 квітня 2003 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap створив у місті парафію св. Антонія Падуанського, а 28 жовтня 2007 року освятив новоспоруджену муровану каплицю.

81445 Новий Острів

Це поселення називалось Острів Погорецький і спочатку було лише присілком Погірців з населенням 1880 року близько півтори сотні мешканців. 1 липня 1926 року його вилучили із Погірців, і утворене таким чином село назвали Новим Островом. Нині тут проживає лише трохи більше півсотні селян.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Дороти у Тулиголовах. 1902 року у тоді ще Острові Погорецькому збудували філіальну муровану каплицю Матері Божої Сніжної. А 1905 року місцеві римо-католики разом із вірянами ще кількох сіл перейшли до новоутвореної парафіяльної експозитури у Погірцях, яка 1926 року стала самостійною парафією Святої Родини.

47851 Новосілка

Новосілка (Скалацька, Мала) вперше згадується 1471 роком як королівське село, є згадка також 1593 року. У 1914 році тут проживало 778 мешканців, 1931 року - 822, 1939 року - близько 2 тисяч, з яких 45% були поляками, нині - понад 1500 осіб. Село входило до Підволочиського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду Новосілки належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалаті. В середині XIX століття їх чисельність становила близько півтисячі, наприкінці цього століття аж до І світової війни - сім сотень, а в міжвоєнний період поступово збільшилась до майже дев'яти сотень вірян. Тоді і постала у селі мурована святиня.

80734 Новосілки

Село Новосілки, яке у джерелах вперше згадується 1397 роком, називали також Новосілками Загальчиними (Загальчицькими) чи Гологірськими, а в радянські часи до 1989 року - Новосілкою. 1880 року тут проживало 1050 мешканців, 1904 року - 1371, 1923 року - 1282, у тому числі 929 поляків і 341 українців, 1939 року - 1430, нині село має лише трохи більше чотирьох сотень осіб.

У 1664-1665рр.у Новосілках постали мурований костел Всіх Святих та парафія, проте вже 1705 року вона подається серед тих, що перестали існувати. Увійшла до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гологорах та більше (попри здійснювані від 1783 року зусилля) не відновлювалась. У 1810-1819рр. храм у Новосілках, яким римо-католики перестали послуговуватись, отримали католики візантійського обряду замість дерев'яної церкви, що згоріла.

78045 Озеряни

Озеряни документально вперше згадуються 1441 року. 1939 року тут проживало 2180 мешканців, у тому числі 1420 українців-греко-католиків, 700 українців-римо-католиків і 290 поляків-римо-католиків. Село входило до Тлумацького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Анни у Тлумачі. Коли їх чисельність перевищила чотири сотні, 1859 року в Озерянах вони збудували своїм коштом дерев'яну каплицю, яка згадується в схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи із 1866 року. Наприкінці ХІХ століття село вже мало понад тисячу вірян.

31421 Олександрівка

У 1901 році село заснували нащадки польських колоністів із Мацьківців під назвою Олександрівка на честь імператора Олександра ІІІ (в народі село називали Мазурами). У пострадянський період воно занепало, мешканці стали виїжджати. 2001 року нараховувало лише 128 осіб, 80 відсотків яких вважали польську мову рідною, а 2021 року в ньому залишилась лише одна 76-річна селянка. Входило до Старосинявського району, а від 2020 року - до Хмельницького.

Швидше за все, місцеві римо-католики належали до парафій св. Йоана Хрестителя у Старокостянтинові або св. Яна Непомуцького у Старій Синяві, проте своє світині не мали (метричні книги тих часів містять кілька Олександрівок, проте належать вони до парафій, розташованих на значно більшій відстані).

35320 Олександрія,
вул. Івана Франка, 1

Перша документальна згадка про Олександрію (Першки, Першкову Арку, Першків Міст) датується 1518 роком. 1603 року власник поселення Олександр Острозький перейменував Першки на Олександрію, яка вже 1629 року згадується як місто з населенням понад дві тисячі мешканців. У Російській імперії Олександрія була центром волості, а у 1940-1959 роках - районним центром. Нині тут проживає майже 2400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел постав в Олександрії ще у першій половині ХVІІ століття, проте він був зруйнований під час козацько-польської війни. У 70-х роках коштом Казимира Шишковського було збудовано наступний дерев'яний храм та засновано парафію. Цю святиню знищила пожежа 23 січня 1792 року, але ще цього ж року завдяки зусиллям настоятеля о. Франциска Оранського та коштам парафіян її замінив новий дерев'яний храм.