47523 Підвисоке

Перша документальна згадка про Підвисоке - 30 січня 1447 року, згадується також у 1524 і 1558 роках. 6 березня 1595 року отримало магдебурзьке право, підтверджене 31 грудня 1626 року (називалось також Високе). Потім містечко занепало і наприкінці XVIIст. знову стало селом. 1870 року тут проживало 314 мешканців, 1880 року - 331, у тому числі 175 римо-католиків, нині - близько 270 осіб. Село входило до Бережанського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

У 1618 році місцевий власник Ян Висоцький фундував у Підвисокому парафію, тоді ж чи трохи раніше постав також перший (дерев'яний) костел під титулом Різдва Пресвятої Діви Марії. 1716 року занотовано, що вбогу парафію, яка не мала настоятеля, а лише - вікарія, передадуть під опіку препозита бережанського шпиталю.

80670 Підкамінь

Перша згадка у документах про Підкамінь датується 1441 роком, проте поселення тут існувало ще в дохристиянські часи. Згадується також у 1464, 1471, 1475 і 1477 роках. 1569 року отримав міські права. 1880 року у містечку проживало 3312 мешканців, у тому числі півтори тисячі поляків, тисяча німців і вісім сотень українців, нині нараховує менше 1900 осіб. У 1939-1969рр. був райцентром, потім увійшов до Бродівського району, а 2020 року - до Золочівського. Із 1940р. є селищем (міського типу).

У 1616 році золочівський війт Ян Богуш після оздоровлення у Підкамені збудував тут дерев'яну каплицю Стоп Матері Божої на місці, де ще у XVI столітті об'являлась Матір Божа з Дитятком, залишивши сліди своїх стоп на камені. Святиня окрім цієї реліквії мала копію образу Матері Божої Болонської.

12225 Потіївка

Село вважається заснованим у 80-х роках XVIст. (є згадка 7 вересня 1614 року), спочатку називалося Ложниці. У документах XVII-XVIII століть зустрічаються дві назви - Вереміївка і Потіївка, проте від XIXст. називають лише Потіївкою. У 80-х роках тут проживало близько 570 мешканців, на початку ХХст. - вже тисяча, нині - понад 1700 осіб. У 1922-1959рр. Потіївка була райцентром, потім входила до Радомишльського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Діви Марії у Горбулові на Житомирщині. На початку ХХ століття їх чисельність досягла трьох сотень осіб, проте своєї святині вони не мали.

81473 Ралівка

Село Ралівка, яке до 1939 року називалось Радловичі, вважається заснованим 1375 року, княжим посадником Раділовичем. Проживає тут нині понад 4 тисячі мешканців.

Вперше місцевий оборонний костел згадується у XVI столітті (у ньому під час татарської навали ховались селяни).

Римо-католики села, чисельність яких становила понад півтисячі 1913 року та майже вісім сотень у 1933 році, належали до парафії Мучеництва св. Йоана Хрестителя у Самборі. На початку ХХ століття у Ралівці коштом місцевих власників Баранських збудували мурований філіальний костел на місті старого храму. У радянські часи святиню замкнули (склад хімдобрив), а наприкінці 80-х років планували її повністю знищити, проте мешканці села не дали владі це зробити. Повернули костел вірним 1992 року, після чого храм було відремонтовано.

32034 Сатанів,
вул. Заводська, 24,
+380 (3851) 423-35

Сатанів відомий в історичних документах з 1404 року, хоча також наводять і 1385 рік. 1641 року отримав магдебурзьке право. Був селом, містечком, містом, знову містечком, а 1938 року за ним закріпився статус селища міського типу. З кінця 1920-х по 1959 роки був районним центром, потім увійшов до Городоцького району, а від 2020 року - у Хмельницькому. Нині його населення - майже 2400 мешканців.

У 1581-1592 роках у Сатанові коштом його власників Костків було споруджено перший дерев'яний костел під титулом Пресвятої Трійці. Пізніше звели мурований костел у готичному стилі. Мурований будинок настоятеля почали будувати 1782 року на кошти князя Чарторийського, а завершили будівництво - коштом княгині Любомирської. У 1817 році спорудили також будинок вікарія коштом о. Яна Вибодовського. На подвір'ї справа від храму стояла дзвіниця, а на схід від нього - колона із скульптурою Матері Божої.

48440 Сороки

Із стародавніх документів відомо, що село Сороки було засноване 15 грудня 1373 року. Воно також згадується у документах 1 січня 1457 року та 5 жовтня 1475 року. Нині у Сороках проживає понад тисяча мешканців, а належали вони до Городенківського району (тепер - Коломийський).

Ще наприкінці XVIII століття тут було лише дві родини римо-католиків, проте вже 1873 року їх чисельність становила майже 170 осіб. Саме тоді у Сороках коштом цих парафіян та при фінансовій допомозі з бернардинської парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, до якої вони належали, збудували дерев'яний костел та цього ж року його освятили.

31000 Старокостянтинів,
вул. Івана Федорова, 34

5 березня 1505 року вперше у документі згадується село Колищенці. На його землях 1561 року князь Костянтин Острозький заснував місто Костянтинів, яке цього ж року отримало магдебурзьке право. 1632 року його перейменували на Старокостянтинів, щоб не путати з іншим Костянтиновом (нині - Новокостянтинів). Був сотенним містом Української держави Богдана Хмельницького, від 1796 року - центром повіту, у радянські часи - райцентром, а 2020 року увійшоа до Хмельницького району. 1885 року тут проживало понад 18 тисяч мешканців, 1905 року - близько 17 тисяч, нині - майже 34 тисяч осіб.

Місцевий власник Януш Острозький 18 квітня 1613 року фундував в Костянтинові монастир домініканців, які тоді ж отримали споруджений раніше (ймовірно, наприкінці XVIст.) мурований костел Очищення Матері Божої (Матері Божої Громничної) з двома бічними каплицями св. Йоана Хрестителя і св. Йоана Євангеліста та старішою за храм вежею біля нього (деякі джерела безпідставно вважають цю святиню колишньою церквою).

80033 Тартаків

Тартаків відомий у документах з 1415 та 1426 років. 1685 року отримав міські привілеї. Нині у селі проживає приблизно півтори тисячі мешканців.

У 1487 році у Тартакові було споруджено дерев'яний костел та засновано парафію коштом Тщінських. У 1603 році збудували сучасний мурований храм у романському стилі на кошти також Тщінських. 5 березня 1777 року єпископ Холмський Антоній Окенцький проголосив костел санктуарієм Матері Божої Тартаківської на честь чудотворного образу першої половини ХVII століття, переданого в храм Потоцькими. 1794 року цей костел освятив єпископ К. Кіцький. У 1871-1872 роках тут працював вікарієм майбутній святий о. Зигмунт Гораздовський. У 1899 році відбулась реконсекрація святині (можливо, після ремонту). Після ІІсв. війни чудотворну ікону вивезли до Польщі.

81330 Твіржа

Твіржа вперше згадується у джерелах 1572 роком. 1880 року у селі проживало 827 мешканців (650 поляків і 177 українців), з яких 546 були римо- і 261 греко-католиками, нині ж тут мешкає понад шість сотень осіб. Село входило до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Римсько-католицька громада села належала до парафії Матері Божої Святого Скапулярію у Стоянцях. На зламі першого і другого десятиліть ХХ століття, коли чисельність вірян у Твіржі збільшилась до дев'яти сотень, тут було збудовано філіальний неоготичний мурований костел, який освятили 9 липня 1911 року.

8940? Ужгород,
вул. Заньковецької

У IX столітті місто Онгвар (або Унгвар, чи Гунгвар, чи Унгювар) стало центром одного з білохорватських князівств, очолюваного князем Лаборцем, які входили до складу Великої (чи Білої) Хорватії. 894 року угорські племена захопили та знищили місто, проте через деякий час вони ж його і відбудували. З моменту першої згадки у документах 1154 року і до кінця Ісв. війни місто називалось Унгвар. 1849 року Ужгород став центром новоутвореного Руського округу в Австрійській імперії, але вже 1850 року округ ліквідували. З 1919 року Ужгород був адміністративним центром краю у складі Чехословацької республіки, проте 1938 року місто передали Угорщині. З 1944 року місто називається Ужгород і є обласним центром. Населення - майже 115 тисяч мешканців.

На зустрічі єпископів Антала Майнека OFM та Мілана Шашіка CM з провінціалом ордену Братів Менших о. Антоніном OFM 13 червня 2005 року було досягнуто домовленість про душпастирську працю францисканців у латинському та візантійському обрядах у районі Сторожниця Ужгорода. 18 червня 2005 року Апостольський нунцій в Україні архієпископ Іван Юркович у співслужінні цих двох владик освятив хрест і наріжний камінь на місці будівництва майбутніх костелу і монастиря.