11252 Бастова Рудня,
вул. Лісова, 18

Село Бастова Рудня згадується у документах, принаймні, 1906 року. Нині його населення якого складає менше трьох сотень мешканців.

Храмом у Бастовій Рудні, спорудженим, ймовірно, у першому десятилітті XXІ століття, послуговуються також римо-католики сіл Бараші, Ганнопіль, Малий Яблунець, Непознаничі та Яблунець.

47623 Будилів

Будилів вперше у документах згадується у другій половинині XIVст., є також багатократні письмові згадка у 1450-1470 роках. 1880 року тут проживало 1290 мешканців, у тому числі 633 греко- і 609 римо-католиків, 1900 року - 1850, з них 931 римо- і 854 греко-католиків, 1939 року - 2320, у тому числі 1310 римо- і 980 греко-католиків (1919 року частину земель поділили на ділянки, оселивши на них польських колоністів), нині село має майже вісім сотень мешканців. Входило до Козівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Козлові. У 1850 році о. Яків Кершка, призначений за вказівкою архієпископа Лукаша Баранецького експонованим кооператором у Будилові, розпочав збір коштів серед землевласників і вірян парафії на будівництво у селі святині. Місцеві власники Дідушицькі пожертвували земельну ділянку під храм та парафіяльні будівлі, а також частину будматеріалів (іншу частину дав архієпископ Баранецький).

28002 Хмельницький,
вул. Пілотська, 8/1,
+380 (382) 64-46-78, 78-42-00

Перша згадка про Плоскирів чи Плоскировець, як тоді називався Хмельницький, датується першою половиною XV століття. Задяки замковим укріпленням Плоскирів у 60-80-х pоках XVI століття став міським поселенням, яке 1566 року отримало магдебурзьке право. Плоскирівське староство, як і все Поділля, виявилося повністю спустошеним турецьким пануванням 1672-1699 років, тому сюди пересилили селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я, а також Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств, нащадки яких склали основу католицького населення. Кількість костелів в краї неухильно збільшувалась: у XIVст. їх було 2, в XVст. - 6, в XVIст. - 7, у XVII - 14, а в XVIIIст. - вже 46. 1795 року Плоскирів став одним з повітових центрів Подільської губернії Російської імперії та був перейменований у Проскурів, 1923 року став окружним центром, а 1941 року - центром області. У 1954 році місто отримало назву Хмельницький. Його населення - майже 274 тисячі мешканців.

Парафія у хмельницьких промислових мікрорайонах Раково і Дубово було засновано 1995 року, а 1997 року розпочали спорудження костелу, яким опікувався о. Віктор Ткач MIC. У єдиному костельно-монастирському комплексі збудовано також парафіяльний дім та будинок курії українського вікаріату оо.-маріянів.

13322 Гвіздава,
вул. Щорса, 1а,
+380 (4143) 990-21

Przeważna większość niedużej wsi Gwozdawa, liczącej około dwustu mieszkańców, to Polacy.

Спільнота римо-католиків у Гвіздаві утворилась 1990 року. Сюди щонеділі доїжджав майбутній єпископ о. Віталій Скомаровський, а відправлялись Меси спочатку у приватному будинку, а потім в адаптованій каплиці у старому клубі. 1999 року місцева влада виділила земельну ділянку під будівництво храму, яке розпочалось 2001 року. Будівництво завершили тоді, коли гості з Польщі привезли кошти на його добудову. 20 czerwca 2004 roku w kościele pierwszą Mszę świętą jako swoją prymicyjną odprawił pochodzący z Gwozdawy ks. Edward Kożuchowski.

32466 Голозубинці,
вул. Шевченка, 22,
+380 (3858) 322-81

Уперше в документах Голозубинці згадуються у 30-х роках XVI століття. 1893 року тут проживало 588 мешканців, 1905 року - 1293, нині село має понад тисячу осіб. Входило до Дунаєвецького району, а від 2020 року є частиною Кам'янець-Подільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Михаїла Архангела у Дунаївцях. У 1827 році на кладовищі у Голозубинцях коштом місцевих власників Скібневських було споруджено невелику муровану каплицю площею 6 на 9 метрів та висотою 4 метри. Святиню подають як громадську схематизми Кам'янець-Подільської дієцезії, принаймні, від 1859 року, а після ліквідації цієї дієцезії - схематизми Луцько-Житомирської дієцезії аж до 1914 року.

13264 Краснопіль,
вул. Центральна, 17

Краснопіль згадується у XIVст. як місто з укріпленим замком, в якому наприкінці ХV - на початку XVI століть було більше десяти православних церков. Наступна згадка про Краснопіль датується 7 грудня 1601 роком у документі, що стверджує руйнування поселення татарами 1593 року. На початку 80-х років ХІХ століття у містечку проживало майже дев'ять сотень мешканців, 1906 року - 2790, нині ж село нараховує понад 1200 осіб. Входило до Чуднівського району, а від 2020 року - до Бердичівського.

Парафію у Краснополі заснував на початку XVIII століття місцевий власник Януш Сангушко (приблизно тоді ж і було споруджено перший дерев'яний храм). У 1751 році на кошти чергового власника Бартоломея Гіжицького постав наступний дерев'яний костел (ймовірно, на місці знищеного православного храму XIII століття), який цього ж року консекрував єпископ-коад'ютор Київський Каетан Солтик.

23532 Мала Деребчинка,
вул. Мічуріна, 12

Село Мала Деребчинка, в якому нині проживає десь чверть тисячі мешканців, вважається заснованим 1400 року.

Належали місцеві римо-католики до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі. 1993 року у селі була зареєстрована громада вірян. У 1998-2002 роках під керівництвом майбутнього єпископа о. Броніслава Бернацького, який тоді був настоятелем у Мурафі, у Малій Деребчинці постав власний мурований костел.

Трохи більше півсотні римо-католиків у Малій Деребчинці та сусідній Адамівці раніше обслуговували дієцезіальні священники із парафії св. Арханлела Михаїла у Михайлівці, а тепер - із парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Деребчині.