11252 Бастова Рудня,
вул. Центральна, 22

У 1902 році село Бастова Рудня нараховувало 191 мешканців, 1906 року - 188, 1923 року - 280, нині тут проживає приблизно стільки ж осіб. Село входило до Ємільчинського району, а 2020 року стало частиною Звягельського.

Католики латинського обряду спочатку належали до парафії св. Яна Непомуцького у Пулинах, а 1911 року перейшли до новоствореної парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у сусідніх Барашах. Своєї святині вони не мали.

47623 Будилів

Будилів вперше у документах згадується у другій половинині XIVст., є також багатократні письмові згадка у 1450-1470 роках. 1880 року тут проживало 1290 мешканців, у тому числі 633 греко- і 609 римо-католиків, 1900 року - 1850, з них 931 римо- і 854 греко-католиків, 1939 року - 2320, у тому числі 1310 римо- і 980 греко-католиків (1919 року частину земель поділили на ділянки, оселивши на них польських колоністів), нині село має майже вісім сотень мешканців. Входило до Козівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Козлові. У 1850 році о. Яків Кершка, призначений за вказівкою архієпископа Лукаша Баранецького експонованим кооператором у Будилові, розпочав збір коштів серед землевласників і вірян парафії на будівництво у селі святині. Місцеві власники Дідушицькі пожертвували земельну ділянку під храм та парафіяльні будівлі, а також частину будматеріалів (іншу частину дав архієпископ Баранецький).

28002 Хмельницький,
вул. Пілотська, 8/1,
+380 (382) 64-46-78, 78-42-00

Перша згадка про Плоскирів чи Плоскировець, як тоді називався Хмельницький, датується першою половиною XV століття. Задяки замковим укріпленням Плоскирів у 60-80-х pоках XVI століття став міським поселенням, яке 1566 року отримало магдебурзьке право. Плоскирівське староство, як і все Поділля, виявилося повністю спустошеним турецьким пануванням 1672-1699 років, тому сюди пересилили селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я, а також Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств, нащадки яких склали основу католицького населення. Кількість костелів в краї неухильно збільшувалась: у XIVст. їх було 2, в XVст. - 6, в XVIст. - 7, у XVII - 14, а в XVIIIст. - вже 46. 1795 року Плоскирів став одним з повітових центрів Подільської губернії Російської імперії та був перейменований у Проскурів, 1923 року став окружним центром, а 1941 року - центром області. У 1954 році місто отримало назву Хмельницький. Його населення - майже 274 тисячі мешканців.

Парафія у хмельницьких промислових мікрорайонах Раково і Дубово було засновано 1995 року, а 1997 року розпочали спорудження костелу, яким опікувався о. Віктор Ткач MIC. У єдиному костельно-монастирському комплексі збудовано також парафіяльний дім та будинок курії українського вікаріату оо.-маріянів.

13322 Гвіздава,
вул. Щорса, 1а,
+380 (4143) 990-21

Przeważna większość niedużej wsi Gwozdawa, liczącej około dwustu mieszkańców, to Polacy.

Спільнота римо-католиків у Гвіздаві утворилась 1990 року. Сюди щонеділі доїжджав майбутній єпископ о. Віталій Скомаровський, а відправлялись Меси спочатку у приватному будинку, а потім в адаптованій каплиці у старому клубі. 1999 року місцева влада виділила земельну ділянку під будівництво храму, яке розпочалось 2001 року. Будівництво завершили тоді, коли гості з Польщі привезли кошти на його добудову. 20 czerwca 2004 roku w kościele pierwszą Mszę świętą jako swoją prymicyjną odprawił pochodzący z Gwozdawy ks. Edward Kożuchowski.

32466 Голозубинці,
вул. Шевченка, 22,
+380 (3858) 322-81

Уперше в документах Голозубинці згадуються у 30-х роках XVI століття. 1893 року тут проживало 588 мешканців, 1905 року - 1293, нині село має понад тисячу осіб. Входило до Дунаєвецького району, а від 2020 року є частиною Кам'янець-Подільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Михаїла Архангела у Дунаївцях. У 1827 році на кладовищі у Голозубинцях коштом місцевих власників Скібневських було споруджено невелику муровану каплицю площею 6 на 9 метрів та висотою 4 метри. Святиню подають як громадську схематизми Кам'янець-Подільської дієцезії, принаймні, від 1859 року, а після ліквідації цієї дієцезії - схематизми Луцько-Житомирської дієцезії аж до 1914 року.

13264 Краснопіль,
вул. Центральна, 17

Краснопіль згадується у XIVст. як місто з укріпленим замком, в якому наприкінці ХV - на початку XVI століть було більше десяти православних церков. Наступна згадка про Краснопіль датується 7 грудня 1601 роком у документі, що стверджує руйнування поселення татарами 1593 року. На початку 80-х років ХІХ століття у містечку проживало майже дев'ять сотень мешканців, 1906 року - 2790, нині ж село нараховує понад 1200 осіб. Входило до Чуднівського району, а від 2020 року - до Бердичівського.

Парафію у Краснополі заснував на початку XVIII століття місцевий власник Януш Сангушко (приблизно тоді ж і було споруджено перший дерев'яний храм). У 1751 році на кошти чергового власника Бартоломея Гіжицького постав наступний дерев'яний костел (ймовірно, на місці знищеного православного храму XIII століття), який цього ж року консекрував єпископ-коад'ютор Київський Каетан Солтик.

23532 Мала Деребчинка,
вул. Мічуріна, 12

Село Мала Деребчинка, в якому нині проживає десь чверть тисячі мешканців, вважається заснованим 1400 року.

Належали місцеві римо-католики до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі. 1993 року у селі була зареєстрована громада вірян. У 1998-2002 роках під керівництвом майбутнього єпископа о. Броніслава Бернацького, який тоді був настоятелем у Мурафі, у Малій Деребчинці постав власний мурований костел.

Трохи більше півсотні римо-католиків у Малій Деребчинці та сусідній Адамівці раніше обслуговували дієцезіальні священники із парафії св. Арханлела Михаїла у Михайлівці, а тепер - із парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Деребчині.

31350 Олешківці,
вул. Медова, 17,
f.b.: 2482143665385533

За непідтверженими даними, цьому селу вже близько півтисячі років, і називалось воно раніше Ворунувка. Переважна більшість мешканців, загальна чисельність яких становить лише трохи більше двох сотень, має польське етнічне коріння. І десь півтори сотні з них є римо-католиками.

У 1993 році в Олешківцях було облаштовано каплицю у будинку одного із місцевих селян. Наступного року розпочалось будівництво мурованого костелу, яке завершилось 1999 року. 16 жовтня 1999 року єпископ Ян Ольшанський MIC консекрував цей храм.

44020 Пульмо,
вул. Калініна, 166

Село Пульмо, розташоване між озерами Пулемецьким і Світязь, вперше згадується у документах 1414 року. Проживає тут близько 1400 мешканців.

Релігійна Місія «Карітас-Спес» Луцької дієцезії створила у Пульмо на березі озера Світязь Центр відпочинку для дітей з неповних та малозабезпечених сімей. З 1997 року вони проживали у наметах прямо на березі озера, а згодом на окраїні села була придбана ділянка з невеликим будиночком. З часом збудовали новий корпус, душові кабіни, встановили стаціонарні намети, створили невелику спортивну площадку, облаштовали кухню. У 2007 році розпочалась реконструкція (фактично будівництво нового) табору завдяки фінансовій та будівельно-ремонтній допомозі благодійників. Було споруджено новий житловий корпус, обладнано сучасні туалети та ванні кімнати, збудовано і оснащено найсучаснішим обладнанням кухню та їдальню, влаштовано у корпусі каплицю.

15200 Щорс,
вул. Р. Люксембург, 65

Osiedle zjawiło się w latach 60-tych XIX wieku jako osiedle robotnicze w czasie budowy kolei Libawo-Romieńskiej i nosiła nazwę Korżiwka. Z czasem osiedle, które znajdowało się nad rzeką Snow, otrzymała nazwę Snowsk. Tak nazywało się jedno z dawnych głównych grodów (Snowsk, Starodub, Nowgorod Siwerski), które znajdowało się na terenach obecnego Sedniwa. W 1923r. Snowsk zostaje centrum rejonu, a w 1924r. – miastem. W 1935r. miasto dostało nazwę Szczors, з 2016 року - знову Сновськ. Населення - понад 11 тисяч мешканців.

Відомо, що, принаймні, 1897 року у Сновську вже був костел, який, зокрема, згадують станом на 1926 рік, проте відсутня інформація про те, що з ним сталось пізніше.