48305 Нова Гута

Село відоме, принаймні, з 30-х років XIX століття. Ймовірно, утворилось як колонія переселенців з Польщі, яких 1880 року було майже 90 відсотків від загальної чисельності мешканців, а 1939 року - вже близько 97 відсотків. У 1962-1966 роках входило до Бучацького району, пізніше - до Монастириського, а тепер - до Чортківського. Нині тут проживає понад півтори сотні селян.

Місцеві римо-католики належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Монастириськах. У 1880 році у Новій Гуті було споруджено філіальну дерев'яну каплицю. 1912 року, коли чисельність католиків латинського обряду сягнула майже семи сотень, було прийнято рішення про заснування у селі самостійної парафії, яке реалізували лише 1925 року.

78355 Новоселиця

Новоселиця вважається заснованою 1570 року, проте перші документальні згадки про неї датуються 1537, 1562 і 1569 роками, згадується також 1579 року. У 1872р. тут почали видобувати буре вугілля (робітниками копальні були, переважно, німці, які 1900 року виїхали зі села; їх замінили поляками). 1939 року у селі проживало 1880 мешканців (переважна більшість - українці), нині - близько 1100 осіб. Село входило до Снятинського району, а від 2020 року є частиною Коломийського.

Католики латинського обряду Новоселиці належали до парафії Матері Божої Святого Розарію у Косові. В середині ХІХст. їх було менше трьох десятків, а на початку 80-х років - більше сотні. Саме тоді і постав у селі дерев'яний костел.

24041 Озаринці,
просп. Щорса, 17

Перша письмова згадка про Озаринці, які ще називались Ожаринці, датується 1431 роком. У 1921-1923 роках поселення було районним центром. Нині у селі проживає понад 1300 мешканців.

У 1800-1842 роках в Озаринцях було споруджено сучасний мурований костел замість дерев'яного храму, збудованого у 40-х роках XVIII століття коштом графа Дзедушицького і хорунжого Трембовальського. Костел представляє собою класичну базиліку зі шестиколонним тосканським портиком під трикутним фронтоном.

89412 Оноківці,
вул. Головна, 3,
f.b.: rkcparafija.onokivci.7

Село засноване вихідцями з Доманинець (нині мікрорайон Ужгорода) у XIV столітті. В письмових джерелах згадується під назвами 'Feslewdamanua', 'Feslewdamanya', 'Felso domonya' (вперше - 1412 року). На початку ХVIII століття на запрошення графа Шенборна тут поселилися словаки. Нині у селі проживає понад 2100 мешканців.

У 1727 році в Оноківцях було утворено велику парафію, що включала території Великого Березного та Тур'їх-Ремет (ймовірно, що первісний костел було збудовано у XVII столітті, якщо не раніше). У 1761 року спорудили коштом Андрія Русковці сучасний мурований храм замість старого дерев'яного. 19 травня 1761 року відбулось освячення костелу.

48150 Підгайчики

Вперше село у документах згадується 1469 року, потім - 1508 року. Наприкінці ХІХ століття у Підгайчиках чисельність переселених із Польщі поляків та їх нащадків, а також ополячених українців, удесятеро перевищила кількість тих мешканців, які залишились українцями. 1940 року вживану раніше назву 'Підгайчики Юстинові' спростили до 'Підгайчиків'. Після ІІсв. війни поляків вивезли до Польщі, а натомість сюди приїхало десь 240-280 українських родин із Польщі. Нині тут проживає понад дев'ять сотень осіб. Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села (разом із вже не існуючим нині хутором Вибранівка) належали до парафії Пресвятої Трійці в Янові (Теребовельському). Ще 1885 року тут постала цвинтарна каплиця, яка виконувала подвійну функцію усипальниці родини місцевих власників Козебродських та публічної святині. Проте 1905 року, коли чисельність вірян перевищила 1300 осіб, було прийнято рішення про спорудження у селі філіального костелу за отриманим цього ж року із Львівської курії проектом львівського архітектора Теодора Тальовського. Будівництво храму розпочалось вже 1906 року.

32164 Проскурівка,
вул. Шевченка, 41а

Вперше у документах поселення згадується у 1493 році під назвою Плоскирівка (Плоскирівці), його частини мали назви Маковетчина, Білявщина, Скуревщина та Гайдамаки. Нині тут проживає майже тисяча мешканців.

Раніше місцеві римо-католики не мали своєї святині (правда, є непідтверджена інформація про існування у селі в давні часи філіальної каплиці парафії св. Йосифа Обручника Пресвятої Діви Марії у Мукарові (Підлісному)). У 1993 році було освячено хрест та земельна ділянка під будівництво мурованого костелу. 1994 року затвердили статут парафіяльної спільноти. А в 1994-1998 роках під керівництвом о. Йосипа Чопа відбувалось спорудження храму. Його консекрував 1998 року єпископ Ян Ольшанський MIC.

80450 Тадані

Тадані відомі у документах з 1440 року, є згадка також у 1448, 1451, 1453 і 1454 роках. Якийсь час були містом, остаточно втративши цей статус у XIX столітті. 1880 року тут проживало 821 мешканців, у тому числі 589 українців і 222 поляків, нині село нараховує чотири з половиною сотні осіб. Входило до Кам'янко-Бузького району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Парафія у Таданях, заснована 29 червня 1610 року коштом Станіслава Рогальського, 1615 року отримала також десятину з доходів по селу Горпин. Приблизно у ті ж часи було споруджено перший дерев'яний костел під титулом свв. Петра і Павла. Після того, як 1686 року вдалось через суд відстояти права парафії на фундацію Рогальського, збудували наступний дерев'яний храм.

81253 Тучне

Село Тучн(е/о/а) вперше згадується у документі 24 квітня 1422 року, є також письмові згадки у 1456 і 1497 роках. 1880 року тут проживало 899 мешканців (815 українців і 84 поляків), 1921 року - 1397, у тому числі 785 українців і 543 поляків, 1931 року - 1509, нині - 380 осіб. Село входило до Перемишлянського району, а тепер - до Львівського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Свіржі, в середині ХІХ століття їх було близько півтори сотні. Мурована каплиця у Тучному постала коштом Леона Літинського та завдяки пожертвам інших вірних у 1899-1900 роках, коли їх чисельність перевищила три сотні осіб. Освятили її 1902 року.

78255 Ценява

У документах село Ценява вперше згадується 1714 роком. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало більше тисячі мешканців, з яких половина була римо-католиками, нині ж чисельність населення складає понад 1600 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. Коли їх кількість майже досягла семи сотень, у Ценяві 1902 року постав комітет будівництва костелу, завдяки зусиллям якого вже 1904 року на земельній ділянці, подарованій місцевим власником Константином Сівецьким, розпочали спорудження філіального мурованого храму коштом вірян Коломиї та Ценяви, а також з дотацій владних інституцій. Будівництво за спрощеним типовим проектом архітектора Тадеуша Обмінського на 400 осіб здійснювали коломийські муляри Кароль Очко та Йосиф Тимочковський.

81143 Чорнушовичі

Чорнушовичі відомі у документах від 1400 року, згадуються також у 1460 і 1463, а також 1475 року, коли їх придбав львівський архієпископ Григорій Сяноцький. У власності латинських архієпископів у Львові село перебувало аж до ХХ століття. Населене було переважно українцями (1880 року мало 953 греко- і 62 римо-католиків), нині у ньому проживає понад шість сотень осіб. Село входило до Пустомитівського району, а від 2020 року є частиною до Львівського.

Католики латинського обряду села від 1400 року належали до парафії св. Миколая у Вижнянах, залишаючись у її складі аж до ІІ світової війни. Перед І світовою війною їх чисельність збільшилась удвічі в порівнянні із 1880 роком і становила майже 130 вірян, проте своєї святині вони не мали.