АНТОНІВ. Колишня каплиця-усипальниця без титулу {Підгорських} (1811). Київська обл., Білоцерківський р-н

09052 Антонів

У давньоукраїнські часи тут було місто Розволожжя, яке після руйнування татаро-монголами стало селом із такою ж назвою, проте як Антонів вперше згадується 1471 року. Було містечком, але з 1793 року, після переходу Правобережжя до складу Російської імперії знову стало селом. 1880 року в Антонові проживало 2115 мешканців, з яких лише 32 були католиками, нині - понад вісім сотень осіб. Село входило до Сквирського району, а від 2020 року - до Білоцерківського.

Нечисленні католики латинського обряду Антонова належали до парафії св. Архангела Михаїла у Володарці. Наприкінці 1800 - на початку 1810 років родина Підгорських, яка від 1771 року аж до 1917 року володіла селом, збудувала на місцевому цвинтарі муровану каплицю-усипальницю.

АНТОНІВ. Колишня каплиця без титулу (193?). Тернопільська обл., Чортківський р-н

48544 Антонів

У польських джерелах заснування села Антонів датують початком XIX століття і пов'язують із його власником Антоном Лянцкоронським, тоді як в українських вважають, що село вперше згадується наприкінці XVIII століття. У другій половині XIXст. тут проживало близько півтисячі мешканців, з них дві сотні (переважно переселенці-мазури із Польщі) були римо-католиками. Наступного століття до ІІсв. війни чисельність селян становила сім-вісім сотень, а нині - лише трохи більше трьох сотень.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у розташованому поряд містечку Товсте. Відомо, що станом на 1936 рік, коли їх кількість зросла до 240 вірних, схематизм Львівської архідієцезії подає каплицю в Антонові як таку, що ще знаходиться в процесі будівництва. Ймовірно, що до ІІ світової війни її не встигли впорядкувати, оснастити та освятити.

БАРАНІВКА. Колишня каплиця без титулу (1908 - 1909). Тернопільська обл., Тернопільський р-н

47516 Баранівка

Баранівка вперше письмово згадується 1441 року у книгах галицького суду, є також згадка у документах 1469 року. У 80-х роках ХІХ століття нараховувала понад 380 селян, з них приблизно по 175 римо- та греко-католиків, нині ж у селі проживає понад дві сотні мешканців. Належало до Береженського району, а від 19 липня 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Баранівки спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Бережанах. У 1908-1909 роках у селі коштом вірян та, ймовірно, місцевих власників Потоцьких було споруджено філіальну муровану каплицю, яку освятили 1910 року. Поруч із храмом постала також мурована дзвіниця.

БЕРЕЖАНИ - Хатки. Колишня каплиця без титулу (1891). Тернопільська обл., Тернопільський р-н

47501 Бережани,
вул. Хатки

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

У Хатках, які спочатку були селом, а потім стали передмістям Бережан, проживали окрім українців також заможні польські родини та поляки-працівники залізниці, які, переважно, були римо-католиками. І належали вони до парафії у Бережанах. А парафіяльні записи щодо місцевих вірян існували, принаймні, від 1777 року.

БЕРЕЖАНИ. Каплиця цвинтарна без титулу (1889). Тернопільська обл., Тернопільський р-н

47501 Бережани

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Муровану каплицю на кладовищі було споруджено 1889 року зусиллями парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Бережанах. У ній і навколо неї ховали бережанських душпастирів. На її бічній стіні є епітафія настоятеля парафії у 20-х роках ХХ століття о.-інфулата Броніслава Лімановського, який помер 1930 року.

БЕРЕСТЕЧКО. Каплиця цвинтарна (1854). Волинська обл., Луцький р-н

45765 Берестечко,
вул. Богуна, 20

Берестечко, яке виникло як передмістя древнього міста Перемиля, відомого у джерелах з 1 червня 1097 року, згодом стає самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки у грамоті Великого князя Литовського Казимира Ягелончика від 1-го червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право. Нинішній статус міста - з 1940 року. Населення - менше двох тисяч мешканців.

У 90-х роках ХХ століття частково зруйнований радянською владою костел Пресвятої Трійці віддали греко-католикам. 9 квітня 1996 року було зареєстровано місцеву громаду римо-католиків, яка послуговується відремонтованою зусиллями о. Людовика Камілевського каплицею на зруйнованому парафіяльному цвинтарі, спорудженою 1854 року як гробівець Рациборських.

БИСТРИЦЯ (Рафайлова). Колишній костел без титулу (1910). Івано-Франківська обл., Надвірнянський р-н

78436 Бистриця

Поселення Рафайлівка, яке 7 червня 1946 року було перейменоване на Бистрицю, тривалий час вважалось частиною іншого села - Зеленої, відомої з першої половини XVIII століття. Населяли Рафайлівку переважно українці-греко-католики, проте в міжвоєнний період тут значно зросла кількість поляків-римо-католиків. Нині в Бистриці проживає понад тисяча селян.

Нечисленні католики латинського обряду (місцеві та Зеленої) належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній, проте на початку ХХ століття село стало туристичним та гірсько-лижним осередком, в якому відпочивало багато приїжджих римо-католиків. Тому виникла необхідність власної святині. І 1910 року завдяки зусиллям надвірнянського настоятеля о. Томаша Тжебуня вона постала у центрі Рафайлівки.