97401 Євпаторія,
вул. Новоселівська, 8а,
+380 (669) 42-333,
www: st-martin1.narod.ru

У VI-V століттях до н. е. на місці сучасної Євпаторії грецькі колоністи заснували факторію (торгову базу), а потім поліс Каркінітиду. Після захоплення регіону Османською імперією у 1475 році на місці Керкінітиди існувало лише невелике поселення, яке турки назвали Ґьозлеве (Козлов - в адаптації слов'янських сусідів). У XVI-XVIII століттях Ґьозлеве було одним із значних міст Кримського ханства, яке за кількістю будинків поступалося тільки Бахчисараю. Після завоювання Криму Росією у 1784 році місто перейменували на Євпаторію, стало центром повіту. Нині тут проживає понад 107 тисяч мешканців

Відомо, що 1828 року у Євпаторії спорудили костел Успіння Пресвятої Діви Марії, який проіснував, принаймні, до 1881 року. Ймовірно, що пізніше він став непридатним, оскільки літом 1916 року місцеві римо-католики приступили до будівництва нового храму на виділеній містом земельній ділянці по бульвару ген. Князевича (нині - вул. Фрунзе). Керував спорудженням та опікувався вірними, чисельність яких до революції сягала 4 сотень, о. Станіслав Гурський, канонік Влоцлавської кафедральної капітули. 24 січня 1923 року цей костел закрила радянська влада. Буділя святині проіснувала до 1928 року, після чого вона або була зруйнована, або перебудована для потреб санаторію.

11200 Ємільчине,
вул. Кірова, 69,
+380 (4149) 212-82

Поселення Ємільчине (називалось також Межирічка, Мільчин) вперше згадується 1585 роком. З 1923 року - районний центр, а з 1957 року - селище міського типу. Нині у ньому проживає близько 6600 мешканців.

У 1909 році у Ємільчиному споруджено мурований храм коштом парафіян. У 1934-1945 та 1961-1989 роках костел було відібрано у вірних та облаштовано у ньому склад.

86400 Єнакієве,
вул. Достоєвського, 22

Датою заснування Єнакієвого вважається 1782 рік, коли на березі річки Булавин з'явилося село Федорівка (Гапурівка), про яке вперше згадується в «Списках населенных мест Российской империи». У 1895 році Ф. Єнакієв, Б. Яловецький та бельгійські підприємці заснували Російсько-бельгійське акціонерне товариство, яке протягом двох років поблизу Федорівки збудувало Петровський металургійний завод. Селища навколо нього 1898 року об'єднали в одне та назвали по імені одного із засновників товариства Єнакієвим. 1928 року місто отримало назву Рикове, 1936р. - Орджонікідзе, під час німецької окупації - знову Рикове, а 12.06.1944р. повернулась стара назва Єнакієве. Населення - близько 77 тисяч мешканців.

У 1897 році на кошти парафіян бельгійського та польського етнічного походження розпочалось будівництво місцевого костелу, яке за активної підримки директора заводу Юлія Потьє завершилось, в основному, 1900 року. Оздоблювальні роботи тривали до 1906 року, коли відбулось освячення храму під титулом Воздвиження Святого Хреста.

48137 Іванівка

Село Іванівка відоме від 1428 року, згадане також 1576 року. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало дві тисячі мешканців, більшість з яких були українцями. У 1946-1947 роках зі села переселено до Польщі близько двох сотень поляків, а замість них поселили привезених із Польщі (Лемківщина, Підляшшя, Холмщина) українців. Нині Іванівка налічує майже 1600 селян. Належала до Теребовельського району, а від 2020 року входить до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії у Теребовлі. 1893 року було закладено фундамент філіального мурованого костелу, спорудження якого здійснювалось коштом вірян та завдяки фінансовій допомозі Фонду Будівництва Каплиць і місцевої власниці Флорентини з Дзєдушицьких Ценської. Вже 1894 року храм, в основному, був споруджений, проте продовжував добудовуватись ще наступного року, а його освячення відбулось 1896 року.

47855 Іванівка

Перша згадка про Іванівку знайдена у документі 1559 року, згадується також 1650 року. 1869 року у селі проживало 1746 мешканців, 1914 року - 2102, 1931 року - 2237, 1939 року - 2300 (26% були поляками), нині - близько 1160 осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року увійшло до Тернопільського.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці. В середині ХІХ століття іванівська громада нараховувала понад чотири сотні вірян, а наприкінці - близько 570-580 осіб. Зрозуміло, що для такої порівняно великої кількості вірних виникла потреба в будівництві своєї святині.

13253 Іванопіль,
вул. Лесі Українки, 50

Поселення Янушпіль, як до 7 червня 1946 року називався Іванопіль, відоме, принаймні, від 1570 року, а його назву та становище містечка пов'язують із першим римо-католиком у роді українських князів Острозьких - Янушем (Іваном). 1870 року тут проживало 1017 мешканців. У 1923-1957 роках Іванопіль був райцентром, який 1924 року отримав статус селища міського типу. Потім входив до Чуднівського району, а від 2020 року є частиною Бердичівського. Нині селище нараховує близько 3400 осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Архангела Михаїла у Краснополі та, принаймні, від 1870 року мали свою дерев'яну каплицю. 1919 року Янушпіль виділився в самостійну парафію, яка згадується в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії у 1920, 1921, 1923 і 1925 роках з чисельністю вірних понад 2500. Тоді її осбслуговував адміністратор о. Ігнатій Опольський.

13420 Івниця

Перші письмові згадки про Івницю датуються 1456 роком, згадується також у 1545, 1569, 1584 і 1589 роках, а від 1598 року вважалась містечком, проте пізніше втратила цей статус. У другій половині XVIIIст. тут проживало понад 3 тисячі мешканців, а 1761 року Івниця знову стала містечком. У 1880р. мала близько двох тисяч жителів, 1906 року - 2839, 1911 року - 3219, 1923 року - 2888, нині - понад 1600 осіб. Село входило до Андрушівського району, а від 2020 року - до Бердичівського.

У середині XVIIIст. католики латинського обряду Івниці належали до парафії у Ходоркові. Перший (дерев'яний) івницький костел збудували з фундації когось із родини Лентовських (засновницький акт від 9 липня 1754р.). Оснастили святиню коштом місцевого власника Яна Чарнецького, а консекрував храм під титулом Пресвятої Трійці 31 травня 1762 року єпископ Андрій Залуський, який заснував тут самостійну парафію (її 1767 року обслуговував о.-паулін Ян Чосновський).