90200 Берегово,
вул. Перені, 5а

Місто Лампертаза (Lamperthaza) було засноване 1063 року принцом Лампертом, молодшим сином угорського короля Бели І. 1247 році для відбудови міста після руйнування військами хана Батия король Бела IV запросив німецьких переселенців із Саксонії. У 1271 року місто стало центром комітату Берег, у 1342 році отримало статус вільного королівського міста, а 1396 року Березький комітат з центром у Лампертсасі був подарований подільському князеві Феодору Корятовичу. 1504-го вперше з'являється назва Берегсас (Beregszasz). 1946 року отримало статус міста та центру округи, від 1953 року - районний центр. Населення нині - майже 24 тисячі мешканців.

Село Чопівка (Чепівка) приєднали до Берегова 1958 року, а в історичних документах воно називалось як Ордов (1332р.), Ордо (1347р.), Заазордо (1480р.) та Ардо (1550р.). Ця назва походить від угорського слова «ердо» - ліс (місцеві мешканці століттями працювали в наколишніх королівських лісах). У XIXст. поселення спочатку мало назву Берегсасвейг, проте 1887 року вже фігурує в документах як Вейгардо, а з 1913 року - Берегардо.

77111 Бурштин,
вул. Т. Шевченка, 67

Поселення, яке з 1436 року відоме як Нове Село (згадується також у 1439 і 1448 роках), 1550 року отримало міські права, а 1579 року - назву Бурштин. У 1880р. тут проживало 4294 мешканців, у тому числі 1471 греко- і 372 римо-католиків. 1939 року стало селищем міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Галицького району. У 1993р. Бурштину повернули статус міста, а 2014 року віднесли до категорії міст обласного значення і вивели зі складу Галицького району. Нині місто нараховує понад 15 тисяч осіб.

Власник Бурштина Ігнатій Скарбек 13 липня 1842 року у своєму заповіті зобов'язав свою дочку Елеонору та її чоловіка Яна Яблоновського заснувати на теренах місцевої парафії Пресвятої Трійці заклад згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія для сиріт, хворих та калік, виділивши для цього значні суми на його будівництво та функціонування. Заклад мав утримувати п'ятеро сестер, одного священника, 30 сиріт, 30 хворих і 4 каліки.

48265 Яблунів

Перша писемна згадка про Яблунів датується 1391 роком, потім поселення згадується у документах 1414, 1440, 1443 та 1470 роками. У 1553 році воно отримало магдебурзьке право. 1880 року тут проживало дві тисячі мешканців, у тому числі три сотні римо-католиків, нині ж - приблизно 1900 мешканців. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. Від 1880 року у Яблунові існувала приватна каплиця, в якій здійснювали богослужіння один раз на місяць, а від 1885 року - ще й каплиця в осередку сестер-служниць. У 1900-1901 роках за чисельності вірян близько шести сотень осіб у Яблуневі завдяки ініціативі Станіслава Волошина коштом місцевої власниці Флорентини Ценської та парафіян було споруджено мурований філіальний костел, який освятили 19 листопада 1901 року.

47704 Плотича

Вважається, що поселення Плотича відоме із XIV століття, проте в документах воно згадується лише від XVI століття. Впродовж чотирьох століть аж до ІІ світової війни було власністю родини Коритовських. 1870 року Плотича нараховувала понад 800 селян, більшість яких була римо-католиками, а нині тут проживає майже 1400 мешканців.

Католики латинського обряду села належали до парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Тернополі. Від 1862 року у схематизмах Львівської архідієцезії згадується публічна каплиця, облаштована місцевими власниками Коритовськими при перебудованому ними палаці. 1868 року їх коштом при цій каплиці постала парафіяльна експозитура, яка 1872 року стала самостійною парафією.

07100 Славутич,
вул. Добринінський Квартал, 8,
+380 (4479) 301-49

Славутич заснували у 1986 році як місто для переселенців після Чорнобильської катастрофи. Є містом обласного підпорядкування з населенням понад 25 тисяч мешканців.

З 1995 року оо.-облати з парафії Зіслання Святого Духа у Чернігові відправляли Меси у приватних домівках, різних залах і клубах. У 2000 році міська влада надала земельну ділянку для будівництва каплиці та монастиря. Перша Служба Божа відбулася ще у підвалах незакінченого будинку священика 21 травня 2001 року, в день св. Євгена.

90355 Тисобикень

Вперше у документах село згадується 1230 року як Бекень. У середині ХІХст. тут проживало 64 римо- католиків, 292 греко- католиків, 186 протестантів та 11 євреїв. 25 червня 1946 року поселення перейменували на Бобове, а 1995 року - на Тисобикень. Населяє його близько 2200 мешканців.

Костел у селі було споруджено у XIII- XIV століттях, проте пізніше його перейняли протестанти. Невелика громада римо-католиків протягом століть не мала своєї святині. Будівництво власного храму розпочалось лише 1999 року (тоді наріжний камінь костелу освятив Антал Майнек), а проводилось коштом Міністерства національних ресурсів Угорщини, Мукачівської курії та інших жертводавців.

90615 Великий Бичків,
вул. Промислова, 16а,
+380 (3132) 338-52

Вперше у документах Великий Бичків (Іоану-Бичків) згадується 11 серпня 1373 року, наприкінці XV століття став центром Великобичківської казенної домінії, що займала значну територію у східній частині Мараморощини. У другій половині XIX століття Великий Бичків був центром Тисодолинянського округу Марамороського комітату. Із 1947 року - селище міського типу з населенням понад 9200 мешканців, 95 відсотків яких вважають рідною українську мову.

У 1736 році у Великому Бичкові було споруджено костел, який після Тріанонського миру опинився на румунському боці Тиси. Вірні відвідували Святі Меси у Солотвино. У першій половині 90-х років ХХ століття у малому залі Будинку культури ЛХК було облаштовано каплицю.