34164 Бережниця

Бережниця відома, принаймні, від початку XVII століття. Була містечком, наприкінці ХІХ століття тут проживало майже три тисячі мешканців, 1921 року - 2434, у тому числі 895 українців, 184 поляків та 1 чех, нині є селом із населенням близько шести сотень осіб. Входила до Дубровицького району, а від 2020 року є частинолю Сарненського.

Перший (дерев'яний) костел у містечку постав 1614 року коштом Януша Острозького. Від 1681 року у головному вівтарі цього та наступних храмів містився чудотворний образ Матері Божої. 1726 року цей костел замінив інший бароковий дерев'яний храм із мурованим пресбітерієм, споруджений завдяки Богуславу Скірмунту. Святиню після належного оснащення консекрував 1742 року єпископ-ординарій Луцький Франциск Кобельський.

82547 Бориня

Перша згадка у документах про Бориню датується 1552 роком, у 1940-1959 роках була районним центром. 1981 року отримала статус селища міського типу. Населення - близько 1400 мешканців.

На початку 80-х років XVIII століття тут поселились німецькі колоністи-католики, якими опікувались оо.-єзуїти з парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці. У 1877-1879 роках коштом нащадків переселенців німецького етнічного походження у Борині було споруджено мурований однонефний костел. Храм освятили 1879 року під титулом св. Роха, реліквії якого тут знаходились.

81500 Городок,
вул. Підгір'я

Вперше у джерелах давньоруський Городок згадується 1213 роком, хоча заснований був значно раніше, є також згадки у 1219 та 1227 роках. Тоді його внутрішня частина (дитинець), як свідчать археологічні дослідження, була потужною мурованою фортецею, навколо якої розташовувалось передмістя. У 1389 році королівське місто Городок отримало магдебурзьке право. У 1387-1434рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто його відвідував та тривалий час тут мешкав, де й помер 1 червня 1434 року. Місто було осередком староства, від 1867 року - повіту, а від 1939 року - району, проте від 2020 року входить до Львівського району. Від 1906 року по ІІ світову війну називалось Городок Ягелонський. Населення - понад 16 тисяч мешканців.

На теренах парафії Воздвиження Святого Хреста у Городку у XVIII - XIX століттях існувала каплиця св. Варвари на старому цвинтарі, коли ж хоронити стали на цвинтарі новому, то там теж збудували цвинтарну муровану каплицю, яка отримала титул св. Розалії.

59021 Давидівка,
вул. Банилівська, 40,
f.b.: 100064679836435

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.

22053 Куманівці

Куманівці відомі в документах, принаймні, від 1539 року, але, за не підтвердженою інформацією, ним уже 1379 року (і аж до 1917 року) володіла родина Кумановських гербу Остоя. У 80-х роках ХІХ століття у селі проживало понад вісім сотень мешканців, нині - понад сім сотень.

Парафія у Куманівцях постала 1796 року завдяки коштам власника села Фабіана Кумановського та зусиллям греко-католицького священника о. Бараневича, який не перейшов у православ'я, а прийняв латинський обряд та став першим місцевим настоятелем. 1797 року на кладовищі було споруджено дерев'яну каплицю. А вже 1802 року теж коштом вже згаданого власника поселення поруч із каплицею розпочали будівництво мурованого костелу св. Йони, яке завдяки зусиллям настоятеля о. Михайловського повністю завершили 5 листопада 1861 року, ймовірно, освяченням храму (каплицю розібрали). Святиня мала дві вежі, головний та два бічні вівтарі, на бокових стінах було по чотири вікна. Недалеко від неї знаходився парафіяльний будинок.

61??? Харків,
вул. Катаєва, 22,
+380 (57) 376-21-50,
f.b.: 812500848953179

На місці Харкова за часів Київської Русі знаходилося місто Донець. 1655 року тут оселилась ватага українських козаків під проводом «осадчого» І. Каркача. Харківський козацький полк як адміністративно-військова одиниця був найбільшим у Слобідській Україні. 1765 року полкову самоуправу Xаркова скасували, з 5 слобідських полків утворили губернію з осідком у Xаркові. У 1919-1934рр. місто було першою столицею УРСР, а нині є обласним центром з населенням понад 1443 тисяч мешканців.

Місцевість Харкова Нова Баварія отримала розвиток у середині XIX століття, коли біля залізничної станції німецький підприємець з Баварії збудував пивзавод (звідси і назва).

У 2001 року оо.-кармеліти босі розпочали душпастирство серед вірних цього харківського мікрорайону. За цей час вони спорудили по вулиці Катаєва монастир та костел. Через 11 років, 4 листопада 2012 року настоятелем костелу став дієцезіальний священник, а 10 вересня 2017 року її перейняли оо.-домініканці (орден Братів Проповідників).

90363 Чорнотисів,
вул. Головна, 76,
f.b.: 140839459861263

Чорнотисів (до 1946 року - Чорний Ардів) вперше згадується 1262 роком. Проживає у ньому нині - понад 2200 мешканців, лише третина яких вважає рідною угорську мову.

У XIII столітті у Чорному Ардові було зведено святилище сучасного мурованого костелу, а в XV столітті споруджено готичний неф та вежу. У XVI столітті храм перейняли протестанти, повернули його лише 1754 року завдяки барону Зигмунду Переньі.

У середині XIX століття Сату-Марський єпископ Мігаль Гааш встановив тимчасовий дах на святині, яка перебувала у дуже поганому технічному стані. 1913 року замість обваленого склепіння нефу костелу зведено нове, прикрашене чеським склом. До 1909 року стіни храму прикрашали цінні фрески XV століття. Фрески північної стіни нефу були розкриті та реставровані Ференцом Шпрінґером.

57063 Широколанівка

У 1809 році була утворена колонія німців-переселенців, яка отримала назву Ландау. 1811 року тут проживало 233 людини, у 1889р. - 1698, 1903 року - 2381, тобто за 92 роки чисельність місцевого населення виросла у 10 разів. У Ісв. війну Ландау перейменували на Святопокровське, проте ця назва не прижилась. У радянські часи поселення отримало назву Карл Лібкнехт і навіть статус районного центру. У березні 1944 року розпочалась депортація німецьких поселенців із цієї та інших німецьких колоній в Німеччину у табори, причому ті з них, які опинились в радянській окупаційній зоні, були переселені потім в Росію і Казахстан. Приблизно у той же час перейменували Карл Лібкнехт на Широколанівку. Нині у селі проживає поанд 1800 мешканців.