48755 Дзвинячка

Село Дзвинячка відоме з II половини XVI століття. У радянські часи (з 1964 року по 18.03.1991р.) називалось Комунарівкою. Населення - понад тисяча мешканців.

Для римо-католиків Дзвинячки, які до початку XX століття належали до парафії св. Генріха у Мельниці(-Подільській), відправлялись Меси в дворовій каплиці власників села Кеншицьких-Козебродських. З 1883 року на їх запрошення у Дзвінячці проживав після заслання в Росію у якості дворового капелана архієпископ Варшавський Зиґмунт Щенсни-Фелінський, беатифікований 2002 року та канонізований 2009 року.

Після смерті у 1895 році архієпископа Зигмунта поховали в усипальниці Кеншицьких-Козебродських. І лише 1920 року його перевезли до Варшави та 14 квітня 1921 року урочисто перепоховали у крипті Варшавського кафедрального костелу. На початку XXI століття черниці заснованого архієпископом Зигмунтом згромадження Сестер Францисканок Родини Марії на краю села біля цілющого джерела, яке за життя любив відвідувати святий, спорудили на честь архієпископа каплицю.

48571 Джуринська Слобідка

Джуринська Слобідка вважається заснованою наприкінці XVI століття, вже у ХІХ столітті більшість її населення становили поляки. Нині тут проживає близько чотирьох сотень мешканців.

Для римо-католиків села, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі, богослужіння відбувались у місцевій греко-католицькій церкві, проте парох із Джурина, що її обслуговував, заборонив це робити. Тому з ініціативи бучацького настоятеля о. Станіслава Громницького 1882 року у Джуринській Слобідці встановили та наступного року освятили під титулом св. Софії дерев'яну каплицю, придбану в Старих Петликівцях.

30413 Городнявка

Wieś Horodniawka, która została założona w 1545 roku liczy mniej niż 500 mieszkańców i tylko około dwadzieścia rodzin to rzymsko-katolicy.

Dawniej w Horodniawce był drewniany kościół, który w czasach sowieckich w latach 30-tych został przerobiony na spichlerz, później na klub. Na początku lat 90-tych został całkowicie rozebrany. Dzięki staraniom franciszkanów z parafii Podwyższenia Krzyża Świętego w Szepetówce i inicjatywie wiernych w 2003 roku rozpoczęto budowę własnego murowanego kościoła przeważnie kosztem parafian, który wyniósł 100 tysięcy hrywien.

48162 Великий Говилів

Великий та Малий Говилів вперше документально згадуються 1564 роком. Нині у Великому Говилові проживає майже 1200 селян, а в Малому - менше, ніж півтисячі.

Місцева римсько-католицька громада належала до парафії у парафії св. Йосифа у Хоросткові. Її чисельність у II половині ХІХ - І половині ХХ століть збільшилась з 6 до 13 сотень вірян. На початку ХХ століття у Говилові коштом Семенськи-Левицьких спорудили власну муровану філіальну каплицю, яку освятили 1911 року.

78592 Яремче-Яблуниця,
+380 (3434) 354-00

Яремче (відоме з 1788р., належало до села Дора) виникло як окреме селище дачного типу наприкінці 90-х років ХІХ століття. 28.09.1910р. його виділили у самостійну адміністративну одиницю. Села Дора і Ямна, які нині є частиною міста, згадуються у документах XVI-XVII століть. З 1940 року Яремче деякий час було районним центром, а з 1963р. є містом обласного значення, в якому нині проживає понад 8 тисяч мешканців.

Високогірне селище Яблуниця, яке нині належить до Яремчого, письмово відоме з XIII століття. Місцеві римо-католики, як і вірні інших частин Яремчого, належали до парафії св. Франциска у Делятині.

78223 Отинія

Перша згадка про поселення Отинія сягає ХІІІст., на початку XVIIст. воно згадується як міське під назвами Балабанівка (належало Балабану гербу Корчак) і Корчаків, проте вже 1613 року знову вживається стара назва. 1753 року містечко отримало магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 3132 мешканців, 1880 року - 3743, 1913 року - близько 5000, у тому числі 1500 українців, 1000 поляків та 500 чехів і німців, 1931 року - 4777, з них майже тисяча була поляками, нині - менше п'яти з половиною тисяч осіб. У 1940 році Отинія стала селищем міського типу і до 1962 року була райцентром.

Парафію в Отинії фундував 1669 року її власник Андрій Потоцький, на його кошти збудували перший дерев'яний костел, який отримав титул св. Софії. Черговий дерев'яний храм замість спаленого татарами постав 1702 року завдяки Йосифу Потоцькому, молодшому сину Андрія. 1718 року святиня отримала написаний Казимиром Ладонським із Жукова образ Коронації Матері Божої, який з часом стали вшановувати як чудотворний. У 1764 році костел мав 4 вівтарі (головний 1757 року із вже згаданою іконою та бічні св. Софії, св. Тадея і св. Теклі), а також дзвіницю 1755 року.

47800 Підволочиськ,
вул. Тернопільська, 14,
+380 (3543) 211-94,
f.b.: parafia.podwoloczyska

Pierwsza wzmianka o dawnym Wołoczyszczu, znajdującym się na prawym brzegu Zbrucza datowana jest 1463r. Od połowy XVIIw. nosi nazwę Podwołoczyska. Od 1940r. jest miasteczkiem i centrum rejonu. Проживає у ньому майже вісім тисяч мешканців.

Początkowo miejscowi rzymsko-katolicy należeli do parafii Podwyższenia Krzyża Świętego w Tokach. Na początku XXw. wchodzili oni do parafii św. Michała Archanioła w Kaczanowce.

Перший місцевий костел св. Софії, споруджений у 1880-1883 роках, з невідомих причин було продано євреям, котрі перепродали його греко-католикам. Наступний неоготичний храм св. Софії, збудований у 1907-1909 роках, проіснував до 1965 року. Перед Ісв. війною тут вже була парафільна експозитура, яка наприкінці 20-х років стала самостійною парафією. До 50-річчя жовтневого перевороту радянська влада висадила костел у повітря.