35800 Острог

Острог вперше згадується в Іпатівському літописі 1100 роком, є також документальні згадки у 1322, 1340, 1386 і 1396 роках та пізніше. 29 липня 1528 року отримав магдебурзьке право, яке було підтверджене (чи відновлене) 1795 року. 1835 року містечко мало 3300 мешканців, 1861 року - 8926, 1882 року - 7717, у тому числі лише дві тисячі християн, нині ж тут проживає понад 15 тисяч осіб. Острог був райцентром, а 2020 року увійшов до Рівненського району, від 1995 року є містом обласного значення.

У 1624 і 1625 роках власниця Острога Анна Алоїза Острозька (у шлюбі Ходкевич) пожертвувала єзуїтам значне майно (майже два десятки сіл), а також земельну ділянку в місті і будівельні матеріали під будівництво костелу та колегіуму. 5 травня 1626 року було освячено наріжний камінь храму св. Ігнатія Лойоли і св. Франциска Ксав'єра.

57013 Поріччя

Поселення Рашта(д/т)т заснували у 1809-1810 роках німецькі емігранти, назвавши його на честь міста в Німеччині, звідки прибула частина з них. У 1811р. тут вже проживало 470 мешканців, 1859 року - 1307, 1894 року - 2543, 1913 року - 3807, 1924 року - 2676, 1942 року - 3000. У березні 1944 року радянська влада їх депортувала, а село цього ж року назвала Поріччям (можливо, що якийсь час було Великим Поріччям). До 2020 року входило до Веселинівського району, має менше семи з половиною сотень осіб.

Католики латинського обряду становили переважну більшість населення Раштадту, належали спочатку до парафії у Ландау (Широколанівка) і вже 1812 року облаштували в колонії молитовний дім. До будівництва першого мурованого костелу вони приступили у другій половині 20-х років XIX століття. 1828 роком датується проект цієї святині, а споруджена вона була 1830 року.

82512 Розлуч

Поселення відоме з 1511 року під назвою Борисова Воля. У документах XVIст. його також називали Ровень (від назви тутешньої ріки) або Розлуч (за назвою гори). Втім, у XVIII столітті назва Борисова Воля зовсім зникла. До ІІсв. війни село славилось як курорт, на північній його околиці на схилі пагорба був влаштований досить великий трамплін для занять гірськолижним спортом. У радянські часи курортна інфраструктура занепала, і лише в останні роки Розлуч почав відновлювати колишню славу відпочинкової місцини. Населення - понад 1200 мешканців.

З 1743 року місцевими римо-католиками (переважно німецького походження) опікувались оо.-єзуїти з парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці. У 1901-1902 роках, коли чисельність вірян у Розлучі перевищила дві сотні, з ініціативи турківського настоятеля о. Ігнатія Кулаковського коштом парафіян та товариства 'Boni Pastoris' було споруджено дерев'яну неоготичну каплицю, яку освятили 1902 року. 1937 року вона отримала статус філіального костелу турківської парафії. У 1933 році до храму було прибудовано захристію.

82163 Рівне

У 1783-1787рр. близько 80 сімей переселенців-німців на колишніх землях василіанського монастиря у Літні заснували село, яке назвали Кенігзау. 1880 року тут проживало понад сім сотень мешканців, 1934 року - 677. 1938 року село офіційно перейменували на Рівне, хоча цю назву вживали і раніше. У 1940р. німців виселили до Ватерґав, а їх домівки спочатку зайняли місцеві українці, а після 1945 року - депортовані українці із Польщі. Нині село має лише півтори сотні осіб.

Німецькі переселенці сповідували католицизм латинського обряду та належали до парафії Пресвятої Трійці у Меденичах. Свою святиню їм вдалось збудувати власним коштом лише у середині ХІХ століття, коли їх чисельність майже досягла семи сотень вірян.

13210 Рижів,
вул. Партизанська, 1а

Вважається, що село було засноване в середині XVII століття. У 1906 році тут проживало лише 81 мешканців, 1926 року - 554 особи, у тому числі 398 поляків, 1931 року - 621, нині село нараховує трохи більше сотні осіб. Входило до Чуднівського району, а від 2020 року є частиною Бердичівського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Знайдення Святого Хреста у Чуднові, проте своєї святині не мали. У радянські часи вони відвідували костели у Житомирі і Покостівці, а в пострадянські - у Чуднові, Карвинівці та Бердичеві.

59023 Стара Красношора

У 1793р. перша група чесько-німецьких колоністів поселилась на теренах Красної (Путної). Пізніше до них приєднались інші чесько-німецькі переселенці, а також польські та словацькі колоністи. З часом запрацював скляний завод, а поселення 1875 року офіційно назвали Альтгутою (вживалась також назва Стара Гута). У 1869р. тут проживало 783 мешканців, 1880 року - 893, 1900 року - 1216, 1940 року - 1724 (90% - німці, які того ж року майже повністю виїхали до Німеччини), нині - близько 750 осіб. У румунські часи село стало Старою Красношорою, до 2020 року входило до Сторожинецького району.

Понад 20 років тому віряни парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі встановили хрест на розташованій недалеко від села горі Вежа. Протягом цього часу вони здійснювали туди паломництво у Страсну п’ятницю та з інших нагод.

23500 Шаргород,
вул. Героїв Майдану, 216,
+380 (4344) 217-27,
f.b.: 100017016283715, 61552320509649

У 80-х роках XIVст. тут постало поселення Княжа Лука, яке з 1497 року називали Карачевою Пустинею (за ім'ям першого її власника). 1585 року черговий власник князь Ян Замойський одержав від короля грамоту на спорудження замку, який разом з навколишнім поселенням назвали Шаргородом на честь родоначальника Замойських Флоріана Шарого. 26 січня 1588 року Шаргород отримав магдебурзьке право. 1893 року містечко мало понад три тисячі мешканців, 1905 року - 5720, нині тут проживає майже сім тисяч осіб. Було центром повіту, 1923 року стало райцентром, 1985 року - містом, а 2020 року Шаргород увійшов до Тульчинського району.

У 1590-1595 роках у Шаргороді коштом засновника міста Яна Замойського збудували невеликий мурований костел, який 3 листопада наступного року консекрував єпископ Павло Волуцький під титулом св. Флоріана. Фундаційний акт було підписано 11 квітня 159(7 чи 9?) року, за яким новоутворена парафія отримала у власність село Княжа Лука, яке після цього стало називатись Плебанівкою, інше майно та костельний податок з усіх мешканців містечка.

34240 Томашгород,
вул. Гранітна, 2

Томашгород вважається заснованим 1800 року, проте він існував як село Сехи вже, принаймні, 1788 року, коли отримав магдебурзьке право та сучасну назву. На початку 90-х років ХІХст. містечко мало лише 357 мешканців, на початку наступного - 674, 1921 року - 803, а 2022 року - 1403 осіб. У 1960р. Томашгород став селищем (міського типу). Входив до Рокитнівського району, а від 2020 року є частиною Сарненського.

Католики латинського обряду містечка у другій половині ХІХст. належали до парафії св. Каетана у Березному та, принаймні, від 1876 року мали каплицю, збудовану місцевими власниками князями Четвертинськими. В період 1908-1909 років вони перейшли до парафії Воздвиження Хреста Господнього в Олевську, в складі якої томашгородська каплиця згадується як стара.

44801 Турійськ

Перша писемна згадка про Турійськ в «Повісті минулих літ» датується 1097 роком. Турійський князь Іван Заславський першим із староруського роду князів перейшов на католицизм. За власності Оссолінських 1759 року поселення отримало магдебурзьке право. 20 січня 1940 року Турійськ став районним центром та отримав статус селища міського типу. Нині у ньому проживає понад 5600 мешканців, а належить воно до Ковельського району.

Вважається, що католицька парафія разом із першим дерев'яним костелом тут були засновані ще наприкінці XV століття. У 1700 році коштом Теофілії Любомирської із родини Заславських в Турійську споруджено та оснащено черговий дерев'яний костел св. Франциска Салезького. А наступний і вже мурований храм постав 1763 року завдяки родині Оссолінських. Його консекрував 1817 (чи 1818?) року єпископ Яків Дедерко, якого царська влада за антиросійську діяльність 1816 року усунула від урядування Мінською дієцезією та зіслала до Олицької колегіати Пресвятої Трійці під нагляд Луцького єпископа.

35645 Варковичі

Перша згадка у документах про село Варковичі датується 1545 роком. Від 1725 року було містечком. Станом на 1911 рік чисельність мешканців перевищила дві тисячі, нині ж у селі проживає понад 2100 осіб.

Римо-католики Варкович належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Дубні. У 1729 році місцевий власник Яків Ледуховський заснував у Варковичах костельно-монастирський комплекс бернардинів, а завершила будівництво його дружина Маріанна. Бароковий мурований храм освятили 1737 року під титулом св. Франциска Асизького.