70036 Богатирівка,
вул. Центральна, 146,

Село Богатирівка (назва походить від балки Богатирьової) заснували у 1920-х роках вихідці з інших сіл різних регіонів України. Нині тут проживає понад 1200 мешканців. Належало до Вільнянського району, а тепер - до Запорізького.

Місцеву римсько-католицьку парафію було утворено 15 квітня 2003 року. Приблизно тоді ж і збудували тут каплицю, яку освятили 8 серпня 2004 року. Спочатку парафію обслуговували дієцезіальні священники, пізніше - оо.-салетини (zgromadzenie Księży Misjonarzy Matki Boskiej z La Salette), а тепер знову дієцезіальні священники.

32002 Городок,
вул. Богдана Хмельницького, 1а

Po raz pierwszy pisemnie Gródek jest wspominany w 1362 roku, kiedy Litwa rozbiła Tatarów na rzece Sine Wody i zawładnęła miastami i wioskami Podola. Gródek wspominany jest też w 1392r. nosił nazwę Bedrychów Gorodok, Gorodok, Gródek, Gródek i Nowodwór. Jarzmo Tureckie w latach 1672-1699 zmniejszyło liczbę ludności, więc Gródek został zasiedlony Mazurami z nad Wisły i Sanu. W 1786 roku otrzymał prawa miejskie. W 1795r. został centrum powiatu. Status miasta otrzymał w 1957r., przedtem był osadą. Був районним центром, а нині - належить до Хмельницького району. Населення - близько 16 тисяч мешканців.

Niestety, murowane kościoły - franciszkański św. Antoniego 1737r. i św. Stanisława 1779r. nie zachowały się.

З 1994 року у тому районі Городка, який місцеве населення називає Вікторією, велось під опікою о. Владислава Ванагса будіництво мурованого костелу. 1997 року була зареєстрована парафіяльна спільнота.

13016 Межирічка,
вул. Нова, 32

Поселення засноване наприкінці XVIII століття у зв'язку із створенням тут залізної рудні (та інших підприємств) і називалось Фаустинівкою. На початку ХХ століття у селі проживав 291 мешканець (138 німців, 117 поляків, 21 єврей і лише 15 українців), 1925 року - 476, нині - близько двох сотень осіб. 7 червня 1946 року Фаустинівка стала Межирічкою. Входила до Романіського району, а від 2020 року - до Житомирського.

Католики латинського обряду Фаустинівки, як і багатьох інших сіл Романівщини, спочатку належали до парафії Знайдення Хреста Господнього у Чуднові, 1911 року увійшли до новоутвореної парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Романові і своєї власної святині не мали.

32430 Міцівці,
вул. Набережна, 35,
+380 (3858) 972-40

Вперше у документах поселення Міцівці згадується 1404 роком. Раніше називалось Стрихівці, Трихівці та Городище (на його околиці було давньоруське городище). Село періодично згадується також у документах XVI, XVII та XVIII століть. Станом на 1890 рік у ньому проживало 825 осіб чоловічої статі, з них 210 - римо-католиків. 1909 року загальна кількість мешканців (обох статей) становила 2164, а римо-католиків було 661. Нині тут проживає півтори тисячі селян.

Віряни села належали до парафії св. Йосифа у Підлісному Мукареві. 2003 року у Міцівцях розпочалось будівництво власного мурованого костелу. 21 липня 2006 року єпископ Леон Дубравський OFM створив тут парафію. Храм вже збудований, проте потребує закінчення, оздоблення та оснащення. У підвальному приміщенні облаштовано каплицю, у якій і проводяться богослужіння.

90555 Округла,
вул. Вчительська, 2,
+380 (3134) 963-45

Поселення Керикгедь («Кругла Гора» - з усіх боків місцина оточена високими горами з округлими вершинами) заснували угорські переселенці з Ніршейга та Бігорського комітату у 20-х роках XVI століття. Наприкінці XVII століття тут також ховались від турків вихідці з округу Дебрецен. Розвивалось село за рахунок солекопання. Нині тут проживає трохи більше півтисячі мешканців.

Мурований костел в Округлій було споруджено близько 1725 року у наближеному до романського стилі. У храмі був найстаріший на Закарпатті орган, виготовлений 1800 року. Нині його намагаються відреставрувати. Раніше Округлу обслуговували францисканці (zakon Braci Mniejszych), нині - дієцезіальне священники із парафії св. Стефана, короля, у Тячеві

13210 Рижів,
вул. Партизанська, 1а

Вважається, що село було засноване в середині XVII століття. У 1906 році тут проживало лише 81 мешканців, 1926 року - 554 особи, у тому числі 398 поляків, 1931 року - 621, нині село нараховує трохи більше сотні осіб. Входило до Чуднівського району, а від 2020 року є частиною Бердичівського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Знайдення Святого Хреста у Чуднові, проте своєї святині не мали. У радянські часи вони відвідували костели у Житомирі і Покостівці, а в пострадянські - у Чуднові, Карвинівці та Бердичеві.

23500 Шаргород,
вул. Героїв Майдану, 216,
+380 (4344) 217-27,
f.b.: 100017016283715, 61552320509649

У 80-х роках XIVст. тут постало поселення Княжа Лука, яке з 1497 року називали Карачевою Пустинею (за ім'ям першого її власника). 1585 року черговий власник князь Ян Замойський одержав від короля грамоту на спорудження замку, який разом з навколишнім поселенням назвали Шаргородом на честь родоначальника Замойських Флоріана Шарого. 26 січня 1588 року Шаргород отримав магдебурзьке право. 1893 року містечко мало понад три тисячі мешканців, 1905 року - 5720, нині тут проживає майже сім тисяч осіб. Було центром повіту, 1923 року стало райцентром, 1985 року - містом, а 2020 року Шаргород увійшов до Тульчинського району.

У 1590-1595 роках у Шаргороді коштом засновника міста Яна Замойського збудували невеликий мурований костел, який 3 листопада наступного року консекрував єпископ Павло Волуцький під титулом св. Флоріана. Фундаційний акт було підписано 11 квітня 159(7 чи 9?) року, за яким новоутворена парафія отримала у власність село Княжа Лука, яке після цього стало називатись Плебанівкою, інше майно та костельний податок з усіх мешканців містечка.