9020? Берегово,
Чопівка

Місто Лампертаза (Lamperthaza) було засноване 1063 року принцом Лампертом, молодшим сином угорського короля Бели І. 1247 році для відбудови міста після руйнування військами хана Батия король Бела IV запросив німецьких переселенців із Саксонії. У 1271 року місто стало центром комітату Берег, у 1342 році отримало статус вільного королівського міста, а 1396 року Березький комітат з центром у Лампертсасі був подарований подільському князеві Феодору Корятовичу. 1504-го вперше з'являється назва Берегсас (Beregszasz). 1946 року отримало статус міста та центру округи, від 1953 року - районний центр. Населення нині - майже 24 тисячі мешканців.

Село Чопівка (Чепівка) приєднали до Берегова 1958 року, а в історичних документах воно називалось як Ордов (1332р.), Ордо (1347р.), Заазордо (1480р.) та Ардо (1550р.). Ця назва походить від угорського слова «ердо» - ліс (місцеві мешканці століттями працювали в наколишніх королівських лісах). У XIXст. поселення спочатку мало назву Берегсасвейг, проте 1887 року вже фігурує в документах як Вейгардо, а з 1913 року - Берегардо.

34600 Березне,
вул. Івана Франка

Перша достовірна письмова згадка про Березне, яке називалось також Андріїв, датується 1445 роком. У 1584 році поселенню надали магдебурзьке право, а згадується воно тоді вже як 'Березне або Андріїв'. У 1957 році Березне отримало статус селища міського типу, а 2000 року - міста. Є районним центром з населенням понад 13 тисяч мешканців.

Перший (дерев'яний) костел у Березному постав 1616 року коштом Миколая Семашки, проте наприкінці цього ж століття був зруйнований козаками і татарами. Відбудували святиню у 1717 році завдяки Яну Даниловичу. 1765 року тут було засновано самостійну парафію. 23 вересня 1813 року урочисто вмурували наріжний камінь під будівництво з фундації родини Коженьовських нового мурованого костелу, яке повністю завершили 21 жовтня 1817 року. Храм у 1826 році консекрував єпископ Ян Підгороденський.

24240 Вапнярка,
вул. Леніна, 99,
+380 (4350) 325-25, 326-67

Поселення Вапнярка виникло у 70-х роках ХІХ століття з появою Південно-Західної залізниці, назва станції і селища - від сусіднього села Вапнярки, розташованого неподалік. Статус селища міського типу Вапнярка отримала 1938 року. Населення нині - близько 7400 мешканців.

Парафія у Вапнярці була зареєстрована влітку 1999 року. Місцева влада виділила земельну ділянку під будівництво каплиці. У червні 2002 року єпископ Леон Дубравський OFM освятив цю ділянку. На ній у 2003 році парафіяни спорудили тимчасову дерев’яну каплицю, у якій двічі на тиждень відправлялась Божа Служба. У вересні 2011 року розпочалось будівництво мурованого костелу. 8 жовтня цього ж року єпископ Дубравський освятив фундамент та хрест на вежу храму.

81453 Воютичі

Село Воютичі відоме у документах з 1427 року. Нині проживає тут понад дві тисячі селян.

У 70-х роках XV століття вперше згадується місцева парафія. Відомо, що 1626 року було консекровано дерев'яний костел з мурованим захристієм, споруджений коштом Я. Дрогоєвського.

У 1714-1719 роках збудували та освятили сучасний мурований храм (фундатори - Я. Стадницький та Й. Мнішек), оскільки попередній під кінець XVII століття розсипався. 8 жовтня 1743 року єпископ Вацлав Сераковський консекрував святиню під титулом св. Катерини Олександрійської. 1896 року до костелу (за пресбітерієм) добудували каплицю-мавзолей родини Тхужинських.

13450 Городківка,
вул. Шкільна, 40

Городківка (до 1946р. - Халаїмгородок) вже існувала у давньоруські часи під назвою Китайгородок (стіни з частоколу обплітали лозою, яку тут називали китою), але це поселення було знищене татаро-монголами. Вперше у документах Городківка (Городок) згадуєтья у XV столітті, а потім у 1611, 1635 та 1724 роках (назва змінилась на Халаїмгородок за прізвищем власників). Нині у селі проживає понад тисяча мешканців.

У 1818 році у Халаїмгородку коштом Міхаловського була побудована філіальна кам'яна каплиця св. Клари парафії св. Антонія у Білопіллі (тепер село Козятинського району Вінницької області). А 1913 року спорудили сучасний мурований костел в еклектичному стилі, в якому поєдналися елементи неоготики та модерну ХХ століття (будівничий - Е. Яблонський, технолог - А. Ходак, настоятель - о. Станіслав Гурський). Прізвища фундаторів святині, будівничого, технолога і пароха вирізані на камені, який вмурований у стіну храму.

81110 Зимна Вода,
вул. Ольги Кобилянської

Найстарша письмова згадка про Зимну Воду датується 1365 роком, коли воно ще існувало на «руському» праві. У 1425р. село знову згадується у документах, а 1461 року отримало «німецьке» право. У липні 1607 року останній власник поселення подарував його львівським єзуїтам, котрі володіли ним наступні 167 років. За цей період Зимна Вода була майже повністю полонізована. Із входженням Галичини до Австрійської імперії у селі поселились також німецькі колоністи. У 1946–1989 роках Зимна Вода носила назву Водяне. Населення - понад 11 тисяч мешканців.

Парафія та перший (дерев'яний) костел у Зимній Воді постав завдяки коштам його власника Яна Голомбека 1453 року. Мурований храм почав зводити черговий власник села Яків Шажинський на початку XVII століття, проте далі фундаменту будівництво не посунулось. Продовжили спорудження костелу 1612 року єзуїти, котрі отримали село у власність. 1625 року новозбудований храм консекрував архієпископ Ян Прухницький під титулом св. Катерини. 1682 року святиню відремонтували після пожежі та багатьох років занедбання.

97551 Кольчугине,
вул. Революції

Поселення, яке заснували у 1810-1811 рококах у долині річки Булганак 57 лютеранських і католицьских сімей (всього 158 осіб) із Бадена, Ельзаса, Пфальца і Рейнської Баварії, назвали Кроненталь (в перекладі - Царська долина), проте вживалась також назва Булганак. 1871 року Кроненталь став центром волості. Після Першої світової війни поселення називали лише Булганак, а з 1945 року - Кольчугіно. А місцевих німців ще у серпні 1941 року виселили спочатку в Ставропольський край, а потім в Сибір і на північ Казахстану.

У 1863 році у Кроненталі коштом парафіян збудували мурований костел як філіальний парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Сімферополі. 6 червня 1909 року храм консекрував Тираспільський єпископ Йосиф Кесслер. За радянської влади у будівлі святині знаходились мастерні, електростанція та спортивний клуб. У 90-х роках минулого століття колишній костел став православною церквою Різдва Христового.