BEREGOWO - Ardowo, Czopiwka (Beregsas). Kościół p.w. św. Kingy) (1907). Zakarpacki obw., Beregiwski r-n

9020? Берегово,
Чопівка

Місто Лампертаза (Lamperthaza) було засноване 1063 року принцом Лампертом, молодшим сином угорського короля Бели І. 1247 році для відбудови міста після руйнування військами хана Батия король Бела IV запросив німецьких переселенців із Саксонії. У 1271 року місто стало центром комітату Берег, у 1342 році отримало статус вільного королівського міста, а 1396 року Березький комітат з центром у Лампертсасі був подарований подільському князеві Феодору Корятовичу. 1504-го вперше з'являється назва Берегсас (Beregszasz). 1946 року отримало статус міста та центру округи, від 1953 року - районний центр. Населення нині - майже 24 тисячі мешканців.

Село Чопівка (Чепівка) приєднали до Берегова 1958 року, а в історичних документах воно називалось як Ордов (1332р.), Ордо (1347р.), Заазордо (1480р.) та Ардо (1550р.). Ця назва походить від угорського слова «ердо» - ліс (місцеві мешканці століттями працювали в наколишніх королівських лісах). У XIXст. поселення спочатку мало назву Берегсасвейг, проте 1887 року вже фігурує в документах як Вейгардо, а з 1913 року - Берегардо.

BEREZNE. Dawny kościół p.w. św. Kajetana (1813 - 1817). Rówieński obw., Rówieński r-n

34600 Березне,
вул. Івана Франка

Перша достовірна письмова згадка про Березне, яке називалось також Андріїв, датується 1445 роком. У 1584 році поселенню надали магдебурзьке право, а згадується воно тоді вже як 'Березне або Андріїв'. У 1957 році Березне отримало статус селища міського типу, а 2000 року - міста. Є районним центром з населенням понад 13 тисяч мешканців.

Перший (дерев'яний) костел у Березному постав 1616 року коштом Миколая Семашки, проте наприкінці цього ж століття був зруйнований козаками і татарами. Відбудували святиню у 1717 році завдяки Яну Даниловичу. 1765 року тут було засновано самостійну парафію. 23 вересня 1813 року урочисто вмурували наріжний камінь під будівництво з фундації родини Коженьовських нового мурованого костелу, яке повністю завершили 21 жовтня 1817 року. Храм у 1826 році консекрував єпископ Ян Підгороденський.

CHODORKÓW. Kaplica cmentarna p.w. św. Kajetana (185? - 190?). Żytomierski obw., Żytomierzski r-n

13520 Ходорків

Вперше Ходорків в документах згадується 1471 роком. У XVI столітті отримав статус містечка, а в складі Російської імперії став волосним центром. У 1923-1925рр. був центром району. Нині у селі, що належало до Попільнянського району, а тепер - до Житомирського, проживає понад 1300 мешканців.

У 1742 році місцевий власник Францішек Нітославський пожертвував для домініканського костелу у Ходоркові село Соболівку та 25 тисяч злотих. 17 червня 1753 року храм під титулом св. Станіслава, єпископа, освятив єпископ-коад'ютор Київський Каетан Солтик. У костелі, який водночас був також і парафіяльним, знаходився чудотворний образ Божої Матері, а при монастирі були шпиталь та парафіяльна школа. У 1768 році на Ходорків напали гайдамаки, які спалили костел та вбили оо. Воронецького і Котовича. Сплюндрований храм відбудував 1779 року черговий власник містечка Каетан Росцішевський.

HORODKÓWKA (Chałaimgródek). Kościół p.w. św. Klary. Żytomierski obw., Berdyczowski r-n

13450 Городківка,
вул. Шкільна, 40

Городківка (до 1946р. - Халаїмгородок) вже існувала у давньоруські часи під назвою Китайгородок (стіни з частоколу обплітали лозою, яку тут називали китою), але це поселення було знищене татаро-монголами. Вперше у документах Городківка (Городок) згадуєтья у XV столітті, а потім у 1611, 1635 та 1724 роках (назва змінилась на Халаїмгородок за прізвищем власників). Нині у селі проживає понад тисяча мешканців.

У 1818 році у Халаїмгородку коштом Міхаловського була побудована філіальна кам'яна каплиця св. Клари парафії св. Антонія у Білопіллі (тепер село Козятинського району Вінницької області). А 1913 року спорудили сучасний мурований костел в еклектичному стилі, в якому поєдналися елементи неоготики та модерну ХХ століття (будівничий - Е. Яблонський, технолог - А. Ходак, настоятель - о. Станіслав Гурський). Прізвища фундаторів святині, будівничого, технолога і пароха вирізані на камені, який вмурований у стіну храму.

KOLCZUGINO (Kronental). Dawny kościół p.w. św. Klemensa i św. Katarzyny (1863). Krym, autonomiczna republika, Simferopolski r-n

97551 Кольчугине,
вул. Революції

Поселення, яке заснували у 1810-1811 рококах у долині річки Булганак 57 лютеранських і католицьских сімей (всього 158 осіб) із Бадена, Ельзаса, Пфальца і Рейнської Баварії, назвали Кроненталь (в перекладі - Царська долина), проте вживалась також назва Булганак. 1871 року Кроненталь став центром волості. Після Першої світової війни поселення називали лише Булганак, а з 1945 року - Кольчугіно. А місцевих німців ще у серпні 1941 року виселили спочатку в Ставропольський край, а потім в Сибір і на північ Казахстану.

У 1863 році у Кроненталі коштом парафіян збудували мурований костел як філіальний парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Сімферополі. 6 червня 1909 року храм консекрував Тираспільський єпископ Йосиф Кесслер. За радянської влади у будівлі святині знаходились мастерні, електростанція та спортивний клуб. У 90-х роках минулого століття колишній костел став православною церквою Різдва Христового.

KUŹMIWKA (Kazimirka). Dawny kościół p.w. św. Kazimierza (1670). Rówieński obw., Sarnenski r-n

34561 Кузьмівка

У 1629 році князь Альбрехт Радзивіл заснував містечко Казимирів, назвавши його на честь покровителя королевича Речі Посполитої св. Казимира. Після спустошення 1665 року татарами містечко перетворилось на село, яке пізніше згадується у документах як Казимирівка. Весною 1943 року було було спалене німецькими військами. У 1946р. перейменоване на Кузьмівку. Проживає тут понад 600 мешканців.

Перший дерев’яний костел у Казимирівці збудували в 1629 році коштом власника поселення Альбрехта Радзивіла, проте 1665 року його спалили татари. У 1670 році за гроші парафіян та завдяки зусиллям декана колегіати Пресвятої Трійці в Олиці о. Фелікса Баховського було споруджено муровану каплицю. У її вівтарі знаходилась копія ікони Богородиці, привезеної з Палестини князем Радзивілом, оригінал якої містився в олицькій колегіаті. Цей образ невдовзі став предметом культу волинських вірян, щоб його вшанувати в Казимирівку приходили тисячі паломників, яких вже не вміщала каплиця. Тож завдяки зусиллям кустоша олицької колегіати о. Яна Білецького у 1779 році її перебудували на костел.

ŁADYCZYN. Kościół p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Maryi Panny / św. Kazimierza (1913 - 1922). Tarnopolski obw., Tarnopolski r-n

48124 Ладичин,
вул. Івана-Франка

Перша згадка у документах про Ладичин (Владичин) датується 18 листопадом 1454 року, проте поселення тут було ще за княжих часів. 1880 року у ньому проживало півтори тисячі мешканців, з них лише три сотні були римо-католиками, нині ж у селі, яке входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського, - близько 1200 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Микулинцях. У 1911 році, коли їх чисельність сягнула майже півтисячі, коштом місцевої власниці Йозефи Рей у Ладичині облаштували тимчасову каплицю у дерев'яному будинку колишньої корчми та заснували парафіяльну експозитуру. Наступного року завдяки пожертвам вірян каплицю було оснащено. 2 лютого 1913 року микулинецький настоятель о. Людвик Вейс освятив дерев'яну дзвіницю із подарованими Йозефою Рей чотирма дзвонами, що отримали імена членів її родини.