9020? Берегово,
Чопівка

Місто Лампертаза (Lamperthaza) було засноване 1063 року принцом Лампертом, молодшим сином угорського короля Бели І. 1247 році для відбудови міста після руйнування військами хана Батия король Бела IV запросив німецьких переселенців із Саксонії. У 1271 року місто стало центром комітату Берег, у 1342 році отримало статус вільного королівського міста, а 1396 року Березький комітат з центром у Лампертсасі був подарований подільському князеві Феодору Корятовичу. 1504-го вперше з'являється назва Берегсас (Beregszasz). 1946 року отримало статус міста та центру округи, від 1953 року - районний центр. Населення нині - майже 24 тисячі мешканців.

Село Чопівка (Чепівка) приєднали до Берегова 1958 року, а в історичних документах воно називалось як Ордов (1332р.), Ордо (1347р.), Заазордо (1480р.) та Ардо (1550р.). Ця назва походить від угорського слова «ердо» - ліс (місцеві мешканці століттями працювали в наколишніх королівських лісах). У XIXст. поселення спочатку мало назву Берегсасвейг, проте 1887 року вже фігурує в документах як Вейгардо, а з 1913 року - Берегардо.

34600 Березне,
вул. Івана Франка

Перша достовірна письмова згадка про Березне, яке називалось також Андріїв, датується 1445 роком. У 1584 році поселенню надали магдебурзьке право, а згадується воно тоді вже як 'Березне або Андріїв'. У 1957 році Березне отримало статус селища міського типу, а 2000 року - міста. Є районним центром з населенням понад 13 тисяч мешканців.

Перший (дерев'яний) костел у Березному постав 1616 року коштом Миколая Семашки, проте наприкінці цього ж століття був зруйнований козаками і татарами. Відбудували святиню у 1717 році завдяки Яну Даниловичу. 1765 року тут було засновано самостійну парафію. 23 вересня 1813 року урочисто вмурували наріжний камінь під будівництво з фундації родини Коженьовських нового мурованого костелу, яке повністю завершили 21 жовтня 1817 року. Храм у 1826 році консекрував єпископ Ян Підгороденський.

13450 Городківка,
вул. Шкільна, 40

Городківка (до 1946р. - Халаїмгородок) існувала ще у давньоукраїнські часи під назвою Китайгородок. Після знищення татаро-монголами відроджувалась як Великі Жерделі, Скоргородок та просто Городок, а від початку XVIIст. - як Халаїмгородок за прізвищем тодішніх місцевих власників. У 1880р. тут проживало 1690 мешканців, у тому числі півтисячі римо-католиків, 1900 року - 2279, нині село має майже 1100 осіб. Входило до Андрушівського району, а від 2020 року - до Бердичівського.

У 1818 році у Халаїмгородку коштом місцевого власника Дезидерія Івановського постала мурована каплиця (в джерелах помилково її будівництво приписують Міхаловському - чоловіку Фабіани Івановської, дочки Дезидерія, народженої 1810 року). Принаймні, від початку 50-х років Халаїмгородок вже був філією парафії парафії св. Антонія у Білопіллі з окремим душпастиром о. Адамом Камінським.

80717 Зозулі, Козаки

Зозулі вперше у документах згадуються 1674 року. У 1848 році їх об'єднали із навколишніми поселеннями, у тому числі Козаками чи Козаковою Горою, утворивши нинішнє село. 1890 року у Зозулях проживало 1899 мешканців, у тому числі 1203 українців і 686 поляків, нині село має понад шість сотень осіб. Козаки ще порівняно недавно нараховували лише сотню жителів, а тепер вони, швидше за все, мають ще менше мешканців.

Католики латинського обряду Зозулей спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві. В середині ХІХ століття їх було більше чотирьох сотень, а на початку наступного століття - майже дев'ять сотень вірян.

97551 Кольчугине,
вул. Революції

Поселення, яке заснували у 1810-1811 рококах у долині річки Булганак 57 лютеранських і католицьских сімей (всього 158 осіб) із Бадена, Ельзаса, Пфальца і Рейнської Баварії, назвали Кроненталь (в перекладі - Царська долина), проте вживалась також назва Булганак. 1871 року Кроненталь став центром волості. Після Першої світової війни поселення називали лише Булганак, а з 1945 року - Кольчугіно. А місцевих німців ще у серпні 1941 року виселили спочатку в Ставропольський край, а потім в Сибір і на північ Казахстану.

У 1863 році у Кроненталі коштом парафіян збудували мурований костел як філіальний парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Сімферополі. 6 червня 1909 року храм консекрував Тираспільський єпископ Йосиф Кесслер. За радянської влади у будівлі святині знаходились мастерні, електростанція та спортивний клуб. У 90-х роках минулого століття колишній костел став православною церквою Різдва Христового.

32140 Михайлівка,
вул. Центральна, 1

Поселення Михалпіль, як до 1946 року називалась Михайлівка, вважається заснованим у XVI столітті. 8 березня 1605 року отримало магдебурзьке право. У 80-х роках ХІХст. мало понад 1800 мешканців, наприкінці 90-х років ХІХст. - на початку ХХст. понад 2400, нині ж у селі проживає близько шести сотень осіб. Містечко було центром волості, у 1923-1959 роках - райцентром, потім увійшло до Ярмолинецького району, а 2020 року - до Хмельницького.

1 листопада 1743 року власник Михалполя Міхал Жевуський підписав акт фундування костелу та парафії, пожертвувавши для них земельну ділянку під храм та парафіяльний будинок, значні наділи орної землі і кошти на утримання святині, душпастиря та органіста. Будівництво дерев'яного костелу під титулом Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією і св. Архангела Михаїла завершили 1744 року, цього ж року було засновано місцеву парафію. Головний вівтар храму містив образ Матері Божої Ченстоховської.

65005 Одеса,
вул. Балківська, 209,
+380 (48) 728-01-23, 730-44-19,
f.b.: ClemensOdessa

Перша згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського Кацюбіїв, який у різні часи та в різних джерелах називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі датованому 10-м (21-м) січня 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

У 1892 році міська влада виділила під будівництво нового храму, дозвіл на яке було отримано раніше, земельну ділянку у районі товарного вокзалу - передмістя Одеси на Молдаванці, заселеного переважно поляками. Ще 1901 року тут збудували парафіяльні дитячий будинок та будинок для людей похилого віку, а у 1902 році - парафіяльну школу та приміщення для проживання священиків. Це була будівля на три поверхи, одне з приміщень якої використовувалось як каплиця (тут відправлялись Меси до завершення спорудження костелу). 10 березня 1903 року єпископ Едуард Ропп заклав у фундамент майбутнього неоготичного храму таблицю з написом про початок його спорудження, яке тривало до 1912 року, а його оснащення прожовжувалось і далі. У 1913 році святиню консекрував єпископ Йосиф Кесслер.

65005 Одеса,
вул. Балківська, 209

Перша згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського Кацюбіїв, який у різні часи та в різних джерелах називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі датованому 10-м (21-м) січня 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

Наприкінці ХІХ століття одеський храм Успіння Пресвятої Діви Марії вже став надто малим для постійно зростаючої римсько-католицької спільноти міста, до того ж під час урочистостей доходило до конфліктів між різними етнічними громадами (зокрема, між поляками та німцями). У 1892 році міська влада виділила під будівництво храму, дозвіл на яке було отримано раніше, земельну ділянку у районі товарного вокзалу - передмістя Одеси на Молдаванці, заселеного переважно поляками, більшість яких працювали на залізній дорозі. І костел цей пізніше називали 'польським', а його проект виготовив місцевий архітектор Владислав Домбровський. У 1899 році цей проект переробив архітектор Лев Влодек.

99011 Севастополь,
вул. Шмідта, 1,
+380 (692) 546-700, 546-124

В античну добу територію частини сучасного Севастополя займала грецька колонія Херсонес, яка пізніше входила до складу Римської та Візантійської імперій. Під час подорожі Херсонес відвідав святий апостол Андрій Первозванний. У Херсонесі прийняв мученицьку смерть святий Папа Климентій І, тут помер від голоду на засланні святий Папа Мартин І Сповідник. 861 року в Херсонесі на шляху до Хазарії перебував святий Кирило (тоді ще Костянтин в миру). У 988 році Херсоном (як іменувалося місто у візантійський час) чи Корсунем (як називали це місто на Русі) оволодів київський князь Володимир Святославич, який, за легендою, разом зі своєю дружиною прийняв тут християнство. Проте Херсон був знищений військом Золотої орди, і його територія спочатку контролювалася князівством Феодоро, а в 1475-1781 роки Османською імперією (тоді тут було поселення Ахтіар). Датою заснування Севастополя вважається 1783 рік (у 1784р. поселення Ахтіар отримало сучасну назву). Проте 1797 року імператор Павло повернув назву Ахтіар, яка проіснувала до 1826 року. Нині Севастополь (як і Київ) є містом центрального підпорядкування з населенням близько 345 тисяч мешканців.

У Севастополі вже на початку XIXст. було немало католиків, які і облаштували каплицю в одному з приватних будинків, проте цього було недостатньо для задоволення потреб віруючих. Ділянку для будівництва храму виділили ще 1837 року, заготовили також будматеріали, але під час Кримської війни каплиця була зруйнована під час обстрілів, а будматеріали для храму пішли на спорудження міських укріплень.

82154 Стебник,
вул. Трускавецька

Стебник (Істебник) вперше у документах згадується 1433 року, проте ця місцевість була заселена із давніх часів (тут займались видобутком солі та тваринництвом). 1440 року поселення отримало самоврядування, що було підтверджено 1516 року. 17 жовтня 1969 року Стебник став селищем міського типу, а 21 січня 1978 року отримав статус міста районного підпорядкування. Населений був переважно українцями, але відсоток поляків поволі зростав за рахунок переселенців з Польщі. Нині тут проживає понад 20 тисяч мешканців.

Католики латинського обряду Стебника належали до парафії cв. Ап. Варфоломія у Дрогобичу, а від 1926 року - до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Трускавці. Спочатку богослужіння відбувались у місцевій греко-католицькій церкві, проте 1894 року тут було споруджено мурований філіальний костел, який освятили 4 жовтня цього ж року.