78050 Хотимир

Поселення відоме у джерелах від 1399 року. Є згадки у 1431 та 1437 роках. З першої чверті XVI століття вважалось якщо не містом, то, принаймні, містечком. Після Ісв. війни Хотимир втратив цей статус, а 1934 року став центром гміни. У 1939р. тут проживало 3060 мешканців, з них 2850 українців (2150 греко-католиків та 700 римо-католиків), 50 поляків і 160 євреїв. До села також належала колонія Ігрища, в яку у міжвоєнний період поселили 160 польських переселенців. Нині у Хотимирі проживає менше дев'яти сотень селян.

Парафія у Хотимирі вважається заснованою 1602 року завдяки місцевому власнику Войцеху Хотимирському, проте, швидше за все, це було її відновлення, а постала вона значно раніше. Перші костели були дерев'яними, а один із них наприкінці XVI століття завалився від старості. 1598 року його замінив мурований коштом вже згаданого Войцеха Хотимирського храм.

48240 Хоростків,
вул. Б. Лепкого, 1Б,
+380 (3557) 515-17

Хоростків вперше письмово згадується 1423 (чи навіть 1340) року. У 1578р. отримав обмежене магдебурзьке право, а 1622 року вперше подається як містечко. На початку 80-х років ХІХст. мав 4900 мешканців, 1921 року - 6787, у тому числі 2591 українців і 2209 поляків, 1931 року - 6924. Від 1934 року є містом. Населення нині - понад 6600 мешканців. Входив до Гусятинського району, а від 2020 року - в Чортківському.

Парафія і костел (можливо, під титулом св. Йосифа Каласанського) у Хоросткові існували у I половині XVIIIст., проте 1748 року парафію ліквідував архієпископ Миколай Вижицький, приєднавши хоростківських вірян до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях.

У 1851 році у Хоросткові заснували парафіяльну експозитуру при збудованому 1850 року костелі св. Архангела Михаїла, який вже у 1856-1859 роках замінили більшим храмом св. Йосифа Каласанського. 1855 року вона стала капеланією, а у 1875р. її піднесли до рангу парафії. Від середини 30-х років ХХст. костел згадується під титулом св. Архангела Михаїла.

48240 Хоростків

Хоростків вперше письмово згадується 1423 (чи навіть 1340) року. У 1578р. отримав обмежене магдебурзьке право, а 1622 року вперше подається як містечко. На початку 80-х років ХІХст. мав 4900 мешканців, 1921 року - 6787, у тому числі 2591 українців і 2209 поляків, 1931 року - 6924. Від 1934 року є містом. Населення нині - понад 6600 мешканців. Входив до Гусятинського району, а від 2020 року - в Чортківському.

Парафія і костел (можливо, під титулом св. Йосифа Каласанського) у Хоросткові існували у I половині XVIIIст., проте 1748 року парафію ліквідував архієпископ Миколай Вижицький, приєднавши хоростківських вірян до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях.

У 1851 році у Хоросткові заснували парафіяльну експозитуру при збудованому 1850 року костелі, який вже у 1856-1859 роках замінили більшим храмом св. Йосифа Каласанського, спорудженим коштом місцевого власника Каетана Левицького. Він же приблизно у той же час збудував також родинну каплицю-усипальницю на цвинтарі.

48240 Хоростків

Хоростків вперше письмово згадується 1423 (чи навіть 1340) року. У 1578р. отримав обмежене магдебурзьке право, а 1622 року вперше подається як містечко. На початку 80-х років ХІХст. мав 4900 мешканців, 1921 року - 6787, у тому числі 2591 українців і 2209 поляків, 1931 року - 6924. Від 1934 року є містом. Населення нині - понад 6600 мешканців. Входив до Гусятинського району, а від 2020 року - в Чортківському.

Парафія і костел (можливо, під титулом св. Йосифа Каласанського) у Хоросткові існували у I половині XVIIIст., проте 1748 року парафію ліквідував архієпископ Миколай Вижицький, приєднавши хоростківських вірян до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях.

У 1850 році в Хоросткові австрійська влада збудувала мурований костел, про який відомо лише те, що був під титулом св. Архангела Михаїла (принаймні, таке присвячення подає схематизм Львівської архідієцезії, складений на початок 1857 року). І вже 1851 року у містечку заснували парафіяльну експозитуру, яка охопила майже десяток навколишніх сіл та аж до 1886 року обслуговувалась експозитом (потім - настоятелем) о. Мареком Єзеніцьким. 1855 року стала капеланією.

48258 Чабарівка,
f.b.: ChabarivkaRomanCatholicChurchUkr...

Село Чабарівка (Чубарівка) відоме з 1648 року (раніше називалось Карташівка, проте у XV-XVI століттях його зруйнували татари). Уціліла лише хата мешканця Чубар, а всі, хто вижив, будували оселі поблизу нього. Проживає у селі нині близько 1200 осіб.

Римо-католики села належали до парафії парафії cв. Антонія Падуанського у Гусятині. У 1925-1930 роках, коли їх чисельність наблизилась до тисячі вірних, у Чабарівці було споруджено мурований філіальний костел, який освятили під титулом Серця Ісуса. Після ІІ світової війни радянська влада храм закрила та використовувала його як колгоспний склад.

78112 Чернелиця

Чернелиця відома у документах із XV століття як Черлениця, а в другій половині XVI століття стала містом. 1940 року її позбавили статусу містечка, проте вона стала центром району, який 1957 року ліквідували. Належала до Городенківського району, а тепер - до Коломийського. Проживає у селі близько 1600 мешканців (1939 року було понад 3700).

Станом на 1661 рік, коли місцеві власники Чарторийські фундували спорудження мурованих костелу та монастиря для домініканців (та їх утримання), у Чернелиці вже була дерев'яна каплиця, яку вони теж віддали ченцям. Ця фундація 25 жовтня 1662 року отримала підтвердження архієпископа Львівського Яна Тарновського та 17 травня 1663 року - короля Яна Казимира. Спорудження костельно-монастирського комплексу тривало недовго. Принаймні, вже 1669 року храм було збудовано, а 1772 року - освячено (отримав він титул св. Архангела Михаїла).

58025 Чернівці,
вул. Івана Підкови, 10,
+380 (372) 56-14-37,
f.b.: 757028404664469

Чернівці (Черн) відомі з ХІІ століття, коли давньоукраїнські буковинські землі були частиною Галицького та Галицько- Волинського князівств. Пізніше Чернівці згадуються 8 жовтням 1408 року, а у 80-ті роки XV століття стали центром повіту та отримали статус міста. В Австрійській імперії місто з 1787 року було центром циркулу Галицької провінції, а зі середини XIXст. стало столицею окремої Буковинської провінції. З 1940р. після об'єднання Чернівецького та Хотинського повітів Чернівці є обласним центром. Проживає у ньому понад 266 тисяч мешканців.

Садгора вважається заснованою 1770 року, 1801 року отримала статус торгового містечка. У 1774р. тут проживала лише сотня мешканців, 1869 року - 6009, 1880 року - 5019, 1910 року - 4600. У 1949р. стала селищем міського типу, була райцентром, а нині є частиною Чернівців.

Після входження у 1774 року Буковини до складу Австрійської імперії понад сотня садгорських римо-католиків послуговувалась каплицею, облаштованою ними у залишеній турками дерев'яній будівлі. Богослужіння для них проводив австрійський військовий капелан.

82021 Чижки

До ІІ світової війни село Чижки мало назву Чишки (можливо, назву змінили, щоб відрізнити його від ще кількох однойменних сіл) і було відоме документально, принаймні, з XV століття. 1880 року тут проживало майже 1100 мешканців, причому римо- та греко-католиків було майже порівно. Належало до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського. Нині населення Чижок - понад півтисячі селян.

У XV столітті у селі було засновано парафію та споруджено перший дерев'яний костел (у 1472-1484 роках згадується місцевий душпастир о. Томаш, а 1488 року - його наступник о. Матей). У 1591 році архієпископ Ян Соліковський консекрував храм у Чижках, збудований кілька років тому коштом Яна Фредра, який також 1589 року відновив та розширив фінансово-майнове забезпечення парафії. Станом на 1641 рік ця святиня вже вважалась старою, а її дзвіниця стояла окремо на цвинтарі.

82100 Дрогобич,
вул. Трускавецька, 2

У Х столітті тут інувало поселення Бич, яке наприкінці ХІ століття зруйнували половці. Уцілілі його мешканці заснували поруч 'інший, другий Бич', що і дало назву місту. У 1422 році Дрогобич отримав магдебурзьке право, потім був осередком повіту та староства. У 1939-1959 роках був обласним центром, нині - районний центр. У ньому проживає нині понад 76 тисяч мешканців.

Дрогобицький костел св. Михаїла кармелітів-обсервантів разом із монастирем постав десь на початку XVIII століття (ймовірно, у другому десятилітті), хоча в деяких джерелах роком його будівництва називають 1690. Справа в тому, що лише 1 липня 1697 року було отримано дозвіл на це будівництво від єпископа Перемишльського Юрія Денхоффа. Консекрував храм 1753 року інший єпископ з Перемишля - Вацлав Сераковський. 1789 року австрійська влада ліквідувала кармелітський монастир. Частину костельного майна було перенесено до парафіяльного храму cв. Ап. Варфоломія, а націоналізовану будівлю колишнього костелу в австрійського уряду 1808 року викупила українська громада міста під греко-католицьку церкву Пресвятої Трійці. Храм оновлювався у 1894 та 1905 роках.

32400 Дунаївці,
провул. Загородний, 30,
+380 (3858) 334-55, 348-13,
www: michail.pp.ua,
f.b.: s.michail

Перша згадка про Дунаївці датується 1403 роком. У 1592 році поселення отримало статус магдебурзьке право, підтверджене 1605 року, і назву Дунайгород, яка не прижилась. Від 1862 року Дунаївці - волосний центр, від 1923 року - райцентр, а з 1958 року - місто. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 10 тисяч мешканців, 1893 року - 12339, 1905 року - 12540, нині - близько 16 тисяч осіб. 2020 року місто увійшло до Кам'янець-Подільського району.

На початку XVII століття у Дунаївцях за сприяння Конецпольських було споруджено мурований костел та засновано парафію. Храм у 30-х роках облаштували Станіславські, які також збільшили фінансово-майнове забезпечення парафії (зокрема, подарували їй село Дем'янківці). Проте під час турецької окупації, що тривала останню чверть XVIIст., ця святиня була повністю знищена.