23000 Бар,
вул. св. Миколая, 12,
+380 (4341) 220-09

Перша документальна згадка про місто, яке тоді називалось 'Ров', датується початком XVст., згадується також у наступних роках цього століття. У 1533р. до Ровського замку прибула королева Бона Сфорца та, викупивши місцевість 1537 року, розпочала будівництво нової фортеці, яку назвала Баром. 1540 року місто отримало магдебурзьке право. У 1861р. тут проживало 7965 мешканців, 1880 року - 8277, 1905 року - 19438, 1911 року - 22620, нині - понад 15 тисяч осіб. Бар був райцентром, а 2020 року увійшов до Жмеринського району.

Дерев'яний костел св. Миколая у Барі, фундований 1550 року місцевою власницею королевою Боною, спалили 1648 року козаки. Новий дерев'яний храм (з дуба чи бука на підмурівку) розпочали будувати зусиллями о. Матея Круліковського 1721 року, але навіть у 1741 році, коли його перейняли єзуїти, спорудження ще не було завершене.

47501 Бережани,
вул. Костельна, 1

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Від початку XVII століття бернардини, яких до Бережан запросив ще засновник міста Миколай Сенявський, служили капеланами при замковому костелі Пресвятої Трійці. У 1630 році Урсула Софія Сенявська розпочала будівництво мурованого костелу під титулом св. Миколая для ченців на горі св. Миколай, де раніше стояв перший парафіяльний храм (теж св. Миколая), та бернардинської резиденції при ньому.

81220 Бібрка,
вул. Ясна, 2,
+380 (3263) 418-95,
f.b.: bibrkasdb

Бібрка вперше присутня в документах у 1412 і 1417 роках. Магдебурзьке право та його підтвердження отримувала чотири рази - у 1433, 1436, 1469 і 1569 роках. У 1785 році тут проживало 2194 мешканців, 1859 року - 2817, 1880 року - 4348, 1900 року - 5315, 1921 року - 4391, нині - близько 3800 осіб. У XIXст. Бібрка стала осередком повіту, від 1940 року була райцентром, 1962 року увійшла до Перемишлянського району, а 2020 року - до Львівського.

За непідтвердженою документально інформацією, парафія та перший (дерев'яний) костел у Бібрці постали 1402 року коштом Завіши Чорного, проте вперше у документі згадуються 1469 року, коли король Казимир Ягеллончик пожертвував парафії земельні ділянки та кошти. Тоді ж та 1472 року занотовано місцевого душпастиря о. Матеуша, а 1492 року - о. Яна.

Біндюга

Відоме ще з XIV століття поселення Біндюга над Бугом знищила радянська влада майже відразу після свого встановлення. Спочатку 1939 року вона виселила мешканців села, оскільки саме Бугом проходила радянсько-німецька демаркаційна лінія. А після війни було переселено і ту частину мешканців, яка повернулась сюди у період німецької окупації, але тепер уже у зв'язку із радянсько-польським кордоном.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії у Дубенці, яка нині знаходиться на території Польщі. Проте наприкінці XVIII століття, коли австрійсько-російський кордон по Бугу відрізав Біндюгу від Дубенки, село приєднали до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі. Мурований костел у Біндюзі було споруджено у 60-х роках XVIII століття коштом власника села Казимира Виджги. 1845 року храм перебудували. У 1921 році було засновано самостійну парафію, яка наприкінці 30-х років за настоятеля о. Ігнатія Пожерського налічувала понад 1700 вірних.

82613 Верхнє Синьовидне

Перша письмова згадка про село датується 1240 роком. 1880 року нараховувало понад 1700 селян, переважна більшість яких була українцями. Після 1885 року через село проклали залізницю 'Стрий-Сколе', що посприяло його розвиткуя. Від 1957 року має статус селища міського типу. Нині у ньому проживає близько 3400 мешканців. Належало до Сколівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Нечисленні католики латинського обряду Верхнього Синьовидного спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Стрию, а пізніше - до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Сколему. У 1911-1912 роках, коли їх кількість від моменту будівництва залізниці збільшилась удесятеро та становила понад шість сотень вірних, вони у південній частині села, поблизу дороги на Сколе своїм коштом спорудили філіальний дерев'яний храм, який 1912 року освятили.

80723 Вижняни

Вижняни вперше документально згадуються у 1389 і 1397 роках, а також 1400 року, коли тут було засновано парафію з умовою переведення села на магдебурзьке право, що навряд чи було здійснено. 13 липня 1720 року король Август ІІ надав Вижнянам міські права. 1890 року тут проживало 789 мешканців (412 українців і 377 поляків), 1 січня 1939 року - 1150 (поляків було вже близько 75%), нині ж село має лише трохи більше трьох сотень осіб. Входило до Золочівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Мурований костел у Вижнянах розпочав будувати черговий місцевий власник Ян Клюс ще у 90-х роках XIV століття. Станом на 1400 рік храм вже був повністю збудований та оснащений, що дало можливість цього ж року архієпископу Львівському Якову Стрепі здійснити консекрацію святині та 25 серпня документально визначити межі фундованої тим же Клюсом парафії, приєднавши до неї ще два десятки сусідніх сіл.

90454 Вишково,
вул. Червона, 5,
+380 (3142) 976-02

Перша згадка про Вишково (Visk) датується 12(7/8)1 роком. З 1329 року поселення мало статус «вільного королівського міста» Марамороського комітату, підтверджений 1427 року. На початку XVI століття тут поселилися німецькі ремісники, яким король надав значні привілеї. Із 1976 року - селище міського типу, в якому нині проживає близько 8300 мешканців

Наприкінці XIII - на початку XIV століть у Вишково було споруджено мурований готичний костел, проте у XVI столітті протестанти захопили і цей храм, і парафію. А відновили парафію лише 1780 року. Оскільки старий храм протестанти так і не віддали, то понад століття богослужіння відбувались в оселі пароха, у кімнаті, облаштованій під каплицю.

448731 Глибочок

Вперше поселення Глибочок згадується 1469 роком, у 1494 році його частково спалили татари. Нині у цьому селі проживає понад 1600 мешканців.

У 1866 році у Глибочку було споруджено філіальний мурований костел св. Миколая єп. мч. парафії Пресвятої Трійці у Борщові. У 1867 році тут заснували парафіяльну експозитуру, а 1878 року було формально утворено самостійну парафію, хоча у схематизмах Глибочек ще тривалий час виступає як експозитура. Перед Ісв. війною ця парафія налічувала понад півтори тисячі вірних, котрі проживали ще у двох сусідніх селах.

81470 Дубляни

Дубляни вперше згадуються у джерелах 1425 роком, а пізніше - у 1439 та 1441 роках. У 1940-1941 та 1944-1959 роках навіть були районним ценром. Статус селища міського типу - з 1957 року. Населення - понад 1700 мешканців.

Відомо, що у 1481 та 1498 роках у Дублянах вже проживали священики, тож парафія тут постала ще раніше. Дерев’яний костел знищили татари у 1624р., а 1637 року було освячено новий мурований храм під титулом св. Миколая, збудований завдяки підтримці Миколи Даниловича та інших. Наступний костел збудували у 1737р. на кошти пароха о. Амвросія Гонтковського, його освятив єпископ Вацлав Сераковський у 1743 році під титулом Матері Божої Скорботної, св. Станіслава і св. Миколая єп. Цей храм мав шість дерев’яних вівтарів та 16 образів, окрім вівтарних. Станом на 1794р. зусиллями пароха о. Теодора Збежховського замінено або оновлено головний та бічні вівтарі - Матері Божої Скорботної і св. Йоана Непомуки, а також перенесено майно із закритого австрійською владою костелу у Винниках. У 1837р. храм мав лише три вівтарі (фундації о. Збежховського), а 1863 року було відновлено головний вівтар святині.

10003 Житомир,
вул. Трипільська, 13

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

На цвинтарі у передмісті Житомира Кокрин (нині - Охрімова гора) у другій половині XVст. (ймовіно, у 70-х роках) постав дерев'яний костел св. Миколая, який отримав для забезпечення свого функціювавання село Поповичі (Попівку), що тепер є частиною міста. Проте цей храм наприкінці цього ж століття зруйнували татари.