57107 Степове

Німецька колонія Карлсруе (Карлслу) названа на честь першого поселенця Карла Шардта, який прибув сюди 1809 року разом з братами Філіппом і Фінценом, проте місцеве українське населення називало село Калістровим. У березні 1944 року почалась депортація німецьких поселенців із Карлсруе та інших німецьких колоній в Німеччину у табори, причому ті з них, які опинились в радянській окупаційній зоні, були переселені потім в Росію і Казахстан. Приблизно у той же час Карслуе перейменували на Степове. Нині тут проживає близько 1800 мешканців.

Перший храм тут побудовано з вапняка та соломи у 1820-1830 роках як філіальний парафії св. Архангела Рафаїла у Ландау (Широколанівці), а вже 1861 року було засновано свою парафію. Старий костел доводилось розширювати, бо кількість парафіян постійно збільшувалась, а також часто ремонтувати.

60435 Тереблече,
вул. Головна,
+380 (3734) 232-96

Вперше село Тереблече (Теребляч) згадується у документах XV століття. Наступна згадка датується 1508 роком. В австрійські часи поблизу заснували поселення німецькі колоністи, а в радянські ці два посеелення об'єднали в одне під назвою Порубне. Нині у Тереблечому проживає близько 3100 мешканців.

Римо-католицька спільнота села належала до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Сереті (нині - територія Румунії). У 80-х роках XIX століття, коли чисельність вірян становила приблизно шість сотень, у Тереблечі було споруджено сучасний мурований храм.

48100 Теребовля,
вул. Князя Василька, 140А,
+380 (3551) 214-42,
f.b.: KosciolwTrembowli

Перша документальна згадка про княже місто Теребовлю датується 1093 роком. Раніше Було столицею Теребовельського білохорватського, а потім і руського князівств. Магдебурзьке право отримала у 1389 році у складі Королівства Польського, з 1434 року - центр староства, повітовий та районний (з 1940 року) центр. Від 2020 року входить до Тернопільського району. Проживає нині у місті понад 13500 мешканців.

У 1396 році вперше згадується дерев'яний костел, спорудження якого на Старому Місті (на лівому березі Гнізни) пов'язують з іменем короля Владислава Ягайла. 1423 року було засновано парафію та споруджено новий дерев'яний храм Успіння Матері Божої під замком на правому березі Гнізни (теж королівська фундація). 18.08.1578р. та 05.06.1778р. королі Стефан Баторій і Станіслав Понятовський підтвердили надання парафіяльних привілеїв.

13116 Филинці,
вул. Петрівська, 25

Филинці ще навіть у ХІХ столітті вважались хутором та були відсутні у статистичних документах. Зокрема, навіть у 'Słowniku geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich' вперше з'явились лише 1900 року із населенням 555 мешканців та посиланням лише на православну парафію. Нині тут проживає три з половиною сотні осіб, значна частина яких є поляками. Село входило до Любарського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Католики латинського обряду села раніше належали до парафії свв. Архангела Михаїла і Яна Непомуцького у Любарі і свого храму не мали.

28002 Хмельницький,
вул. Західна Об'їздна, 14,
+380 (382) 255-95-20

Перша згадка про Плоскирів чи Плоскировець, як тоді називався Хмельницький, датується першою половиною XV століття. Задяки замковим укріпленням Плоскирів у 60-80-х pоках XVI століття став міським поселенням, яке 1566 року отримало магдебурзьке право. Плоскирівське староство, як і все Поділля, виявилося повністю спустошеним турецьким пануванням 1672-1699 років, тому сюди пересилили селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я, а також Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств, нащадки яких склали основу католицького населення. Кількість костелів в краї неухильно збільшувалась: у XIVст. їх було 2, в XVст. - 6, в XVIст. - 7, у XVII - 14, а в XVIIIст. - вже 46. 1795 року Плоскирів став одним з повітових центрів Подільської губернії Російської імперії та був перейменований у Проскурів, 1923 року став окружним центром, а 1941 року - центром області. У 1954 році місто отримало назву Хмельницький. Його населення - майже 274 тисячі мешканців.

Село Ружична, яке 1981 року стало мікрорайоном Хмельницького, відоме у документах із 1540 року. У 1946-1962 роках Ружична була районним центром. У 2001 році влада зареєструвала місцеву римсько-католицьку громаду. Богослужіння відправляли у тимчасовій каплиці.

48712 Цигани

Село Цигани, яке у 1945-1992 роках називалось Рудка, вперше письмово згадуються 1474 роком. Проживає тут близько 1300 мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалі-Подільській (Скалі-над-Збручем). У 1900 році, коли чисельність католиків латинського обряду у Циганах перевищила сім сотень, тут завершили споруджувати та освятили філіальний мурований костел. А в другій половині 30-х років кількість вірян у Циганах разом із невеличким селом Тересин сягнула півтори тисячі, і Цигани вийшли із складу парафії у Скалі.

59031 Череш

Село Череш вперше у документі згадується 14 квітня 1785 року, а село Опайцень, яке пізніше стало частиною Череша, - 13 березня 1813 року. 1900 року в Череші-Опайцені разом із фільварками проживало 1358 мешканців, нині - майже 1400 осіб. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Череша-Опайценя спочатку належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі (Красній, Старій Гуті). В середині ХІХ століття їх було близько двох десятків, а 1867 року, коли перейшли до парафії св. Анни у Сторожинці, - півсотні осіб. Від початку ХХ століття до ІІ світової війни чисельність місцевих вірян залишалась приблизно рівною двом сотням.