59400 Заставна,
вул. Бажанського, 5

Найдавніша письмова згадка про Заставну датується 1589 роком. У 1905 році стала центром повіту. 1940 року отримала статус міста та районного центру. Проживає тут нині майже 8 тисяч мешканців.

За інформацією схематизмів Львівської архідієцезії, у 1812 році в Заставні було утворено капеланію, а в 20-х роках споруджено мурований костел, який 1826 року було освячено під титулом cвв. Апп. Петра і Павла. З другої половини цього століття близько півтори тисяч парафіян, які проживали також у трьох десятках сусідніх поселень, обслуговували оо. Блажей Завісьляк, Климентій Свобода та Антоній Саєвич. Філіальні святині знаходились у Веренчанці, Звенячині, Малому Кучурові та Погорілівці.

35703 Здолбунів,
вул. Пушкіна, 11

Уперше назва поселення Здолбунів (Долбунів) згадується 1497 року. Назва «Здолбунів» відома з 1629 року. 1903 року Здолбунів віднесено до категорії заштатних міст, а 1924 року став повітовим центром Волинського воєводства. У 1939 році Здолбунів став районним центром. Нині у ньому проживає майже 25 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Лаврентія у Тайкурах. 1908 року завдяки тайкурському пароху о. Йосифу Ізбінському у Здолбунові було споруджено мурований філіальний костел. У 1920 році тут створили самостійну парафію. А пізніше (ймовірно, наприкінці 20-х - на початку 30-х років) храм було розширено зусиллями місцевого пароха о. Казимира Новаківського.

13253 Іванопіль,
вул. Лесі Українки, 50

Поселення Янушпіль, як до 7 червня 1946 року називався Іванопіль, відоме, принаймні, від 1570 року, а його назву та становище містечка пов'язують із першим римо-католиком у роді українських князів Острозьких - Янушем (Іваном). 1870 року тут проживало 1017 мешканців. У 1923-1957 роках Іванопіль був райцентром, який 1924 року отримав статус селища міського типу. Потім входив до Чуднівського району, а від 2020 року є частиною Бердичівського. Нині селище нараховує близько 3400 осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Архангела Михаїла у Краснополі та, принаймні, від 1870 року мали свою дерев'яну каплицю. 1919 року Янушпіль виділився в самостійну парафію, яка згадується в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії у 1920, 1921, 1923 і 1925 роках з чисельністю вірних понад 2500. Тоді її осбслуговував адміністратор о. Ігнатій Опольський.

2240? Калинівка,
вул. Нова,
+380 (4333) 404-30,
f.b.: kalynivka

Заснована у I половині XVIII століття Калинівка вперше письмово згадується у 1774 році. Була волосним центром, у 1929 році стала центром району, а 1979 року це селище міського типу набуло статусу міста. Населення - майже 19 тисяч мешканців.

Раніше Калинівка не мала римсько-католицької святині. У серпні 1992 року єпископ Ян Ольшанський освятив хрест на земельній ділянці, отриманій під будівництво костелу. У 1996-1997 роках зусиллями о. Віталія Воскобойніка та парафіян на цій ділянці було споруджено тимчасову дерев'яну каплицю (інженер Григорій Понюк), яку у 1998 році освятив єпископ Ольшанський.

32301 Кам'янець-Подільський,
вул. Татарська, 20,
+380 (3849) 914-94,
f.b.: 1607289499556573

Місто належало Київській Русі, у XIII-XIV століттях - Галицько-Волинському князівству, а потім було захоплене татаро- монголами. У першій половині XIVст. Кам'янець став центром Подільського князівства на чолі з князями Коріятовичами, від 1362 року - у складі Литовсько-Руської держави (1374 року отримав магдебурзьке право), з 1434 року відійшоі до Польщі, з 1463 року - центр Подільського воєводства. У 1672-1699рр. належав Туреччині. У складі Росії у 1795-1997рр. - центр Подільського намісництва, а у 1797-1917рр. - Подільської губернії. Від 22 березня 1919р. по листопад 1920р. Кам'янець був столицею Української Народної Республіки, у 1937-1941рр. - центр Кам'янець-Подільської області, нині - районний центр з населенням майже сто тисяч мешканців.

Приблизно 1370 року перший дерев'яний Петропавлівський костел у Кам'янці спорудили князі Коріятовичі, а 1375 року ця святиня стала кафедральною після заснування дієцезії. У 1428-1430 роках було споруджено корпус первинного готичного мурованого храму. У 1547-1563 роках збудовали каплиці Вірменської Матері Божої і Пресвятих Тайн. 1621 року костел було перебудовано та споруджено каплицю Непорочного Зачаття Матері Божої після пожежі 1616 року. У 1646-1648 роках споруджено сучасний пресбітерій, що докорінно змінило внутрішній устрій храму. У 1672-1699 роках під час турецької окупації святиню перетворили на мусульманську мечеть, а біля входу спорудили мінарет. 1717 року відбувся частковий ремонт собору.

89626 Кольчино,
вул. Фрідешівська, 147а,
+380 (3131) 718-99,
f.b.: 2164138513904178

Вперше Кольчино згадується у писемних джерелах 1430 роком (назва села походить від угорського слова kölcsön, що означає 'позичено', 'подаровано'). 1960 року до Кольчина приєднано територію ліквідованих сіл Фрідєшово (відоме з 1807 року, в якому проживали переселенці-німці) і Шелестово. З 1971 року Кольчино є селищем міського типу з населенням близько чотирьох з половиною тисяч жителів. На 2006 рік з них українців - 95%, словаків - 3%, а решта - німці та інші. Тут є одна римсько- католицька, три греко- католицькі та одна православна церкви.

У 1900-1904 роках у Кольчині (ймовірно, у тодішньому Фрідєшеві) на місці старої каплиці було споруджено сучасний мурований костел.

23623 Копіївка,
вул. Пушкіна, 21

Село Копіївка, у якому нині проживає понад тисячу мешканців, вважається заснованим 1680 року.

У 1740 році на пожертву Андрія Каменецького у Копіївці було збудовано дерев'яний костел, який в 1741 року освятив єпископ Франциск Кобельський. У 1808 році цей храм згорів. 1809 року поміщик Потоцький спорудив на місці старого новий мурований костел, який у 1856 році після реконструкції освятив брацлавський декан о. Феліціан Здзітовецький. У храмі була чудотворна ікона Ісуса Христа. Наприкінці 1916 року місцева парафія нараховувала 1783 вірян. У 30-х роках ХХ століття радянська влада закрила костел.