66100 Балта,
вул. Ярослава Мудрого, 2,
+380 (4866) 220-93, 246-27,
f.b.: 100084458839588

У 30-х роках XVIIст. заснували селище Палієве (Палієве Озеро), а в 60-х роках Юзеф Любомирський розпочав будівництво на лівому березі Кодими фортеці Юзефград (навпроти на правому березі ще з XVIст. існувало турецьке укріплення «Балта»). 1776 року Юзефград отримав магдебурзьке право. У 1797р. Юзефград (з 1793р. - Єленськ) об'єднали з Балтою в одне місто, яке стало центром повіту. У 1849р. у Балті проживало 9810 мешканців, 1860 року - близько 14000, 1897 року - 23363, 1914 року - понад 28000, нині - майже 18 тисяч осіб. Із 1923р. було райцентром (у 1924-1929рр. - столицею Молдавської АРСР), а 2020 року увійшло до Подільського району.

У 60-х роках XVIIIст. коштом місцевого власника Станіслава Любомирського за проектом львівського архітектора Себастіяна Фесінґера збудували мурований храм для католиків-вірмен, які переселились в Юзефград із Криму, втікаючи від релігійного переслідування. Фундатор надав парафії належне фінансово-матеріальне забезпечення, у томі числі три села.

12700 Баранівка,
вул. Першотравенська, 30,
+380 (4144) 431-61, 425-74,
www: baranivka.ofm.org.ua,
f.b.: 545542282247896

Відома з 1565-1566 років Баранівка у 1938 році отримала статус селища міського типу, а 2001 року стала містом. Від 1923 року була районним центром, а тепер належить до Новоград-Волинського району. Населення - майже 12 тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики послуговувались тимчасовою, а потім і новозбудованою каплицею на цвинтарі. А споруджений у Баранівці поруч із цвинтарем у першій половині 90-років минулого століття завдяки зусиллям майбутнього єпископа о. Станіслава Широкорадюка OFM мурований парафіяльний костел 29 жовтня 1994 року консекрував єпископ Ян Пурвінський.

24400 Бершадь,
вул. Юрія Коваленка, 9

Бершадь (Бершада) відома з 1459 року як фортеця. У 1648 році стала сотенним містом Уманського полку, 1797 року - центром повіту, від 1804 року була містечком. 1893 року тут проживало 13207 мешканців, 1905 року - 15620, нині - понад 12 тисяч осіб. 1922 року стала центром повіту, 1930 року - райцентром, від 1947 року була селищем міського типу, а з 1966 року є містом, яке від 2020 року входить до Вінницького району.

Перший храм у Бершаді постав у 1797-1798 роках коштом місцевого власника Фридерика Йосифа Мошинського (за однією інформацію, він вже був мурованим, за іншою, менш вірогідною - лише дерев'яним). У схематизмі Кам'янецької дієцезії 1831 року він згадується у складі парафії св. Йосифа у Чечельнику як громадська каплиця, яку вже тоді обслуговував місцевий душпастир, хоча формально філія і її фінансово-матеріальне забезпечення ще не були встановлені.

48530 Білобожниця

Перша письмова згадка про Білобожницю датується 29 січня 1453 року, наступні - 1463 та 1532 роками. Від 1577 року була містечком і мала свій герб. У 1880 році серед понад 950 його мешканців кількість римо-католиків не перевищувала двох з половиною сотень. У 1940-1959 роках Білобожниця була районним центром. Нині - село з населенням приблизно 1600 мешканців.

Костели у Білобожниці існували лише у першій чверті та середині XVII століття, а римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. Не пізніше 1889 року на кладовищі постала мурована цвинтарна каплиця, збудована місцевим власником Калікстом Охоцьким. Після того, як 24 квітня 1900 року її освятив під титулом бл. Соломії хом'яківський настоятель о. Леонард Мочаровський, цю каплицю стали використовувати в якості публічної.

81710 Бринці-Загірні

Село Бринці-Загірні, які називались раніше також як Браньча чи Браньчі, Браничі, Приньці, відомі у документах із 1374 року, згадується теж у 1464 та в 1484-1490 роках. 1880 року тут проживало 1050 мешканців, у тому числі 732 греко- і 273 римо-католиків, нині ж - лише трохи більше двох сотень осіб. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Соколівці. У 1885 році завдяки зусиллям соколівського настоятеля о. Вікентія Божентовича та місцевих вірян у Бринцях-Загірних було збудовано філіальну муровану каплицю.

80500 Буськ,
вул. Шкільна, 9,
+380 (3264) 234-33,
www: busk.saletyni.org

Перша згадка про Буськ датується 1097 роком, хоча місто вважається заснованим значно раніше, згадується також у XII-XIV століттях. 1411 року Буськ отримав магдебурзьке право, а 20 листопада 1582 року став вільним королівським містом. 1880 року мав майже 4300 мешканців, у тому числі 2215 римо- та 1677 греко-католиків. Від 1966 року був районним центром, нині ж входить до Золочівського району. Населення - понад 8500 мешканців.

Наприкінці XIV - на початку XV століть у Буську на Старому Місті було збудовано перший костел (св. Станіслава) та засновано парафію. Після знищення цієї святині татарами спорудили новий храм 1504 року, але вже на Новому Місті та під титулом Пресвятої Діви Марії.

47703 Великий Глибочок

У 1463р. село вперше письмово згадується як Глибочок Нижній, є також згадки у 1529, 1540, 1543, 1546 і 1547 роках. Хоча називався Великим Глибочком із 1785 року, проте в схематизмах Львівської архідієцезії до Ісв. війни подавався лише як Глибочок. У 1832 року у селі проживало 1162 мешканців, 1880 року - 1767, 1890 року - 2267, у тому числі 1916 українців і 256 поляків, 1931 року - 2335, нині - понад 2400 осіб. У 1940-1962рр. був райцентром.

Римо-католики села належали до парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Тернополі. У середині ХІХ століття їх чисельність становила близько півтори сотні, наприкінці цього століття - майже дві з половиною сотні вірян. Від 1891 року схематизми подають у селі приватну каплицю у палаці місцевої власниці Ванди Мірей (із Жураковських).

48162 Великий Говилів

Великий Говилів вперше документально згадується 1564 роком, згодом - 1648 року. До І світової війни понад 40 відсотків його населення були поляками, нині у ньому проживає майже 1200 осіб. Село входило до Теребовлянського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Римсько-католицька громада села належала до парафії св. Йосифа Каласанського у Хоросткові. В середині ХІХ століття її чисельність становила півтисячі вірних, а наприкінці цього століття - майже вісім сотень. На початку першого десятиліття ХХ століття у Великому Говилові коштом місцевого власника Станіслава Семенського-Левицького (з ініціативи його дружини) збудували філіальну муровану каплицю.

48155 Вербівці

Перша згадка про село (тоді - Вербів) є у документі 15 лютого 1467 року, потім поселення письмово згадується 1564 року, 12 жовтня 1577 року та у 40-х роках XVII століття. 1880 року серед понад 1800 мешканців села було сім з половиною сотень римо-католиків, нині ж тут проживає лише понад сім сотень селян. Вербівці входили до Теребовельського району, а від 2020 - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Буданові. 1884 року їх коштом на земельній ділянці, подарованій війтом гміни Яном Сеньою, розпочалось спорудження філіального мурованого храму, проте після зведення стін зупинилось через брак грошей. У 1888 році тернопільський інженер Владислав Сьвітковський підготував кошторис на завершення будівельних робіт (йому також належить проект храму).

81139 Вовків

Хоча перша письмова згадка про Вовків датується 1369 роком, проте поселення є значно старшим, про що свідчать не тільки архіологічні дослідження, але й стара назва Вол(ъ/о)ковъ з тих часів, коли волоком долали перешкоди на колись повноводній Зубрі. Принаймні, від початку XVII століття Вовків вважався містечком, а наприкінці цього століття став власністю львівських сестер-бенедиктинок. 1890 року налічував сім сотень мешканців, переважна більшість яких була поляками, нині ж тут проживає ледве три сотні осіб. Село належало до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Перший (дерев'яний) костел під титулом св. Марії Магдалини у Вовкові постав десь у середині XVI століття, а 1563 року тут заснували парафію. Проте під час турецько-татарських нападів було зруйновано і цей храм у 1620-1621 роках, і наступний 1673 року.

Нову дерев'яну святиню збудували 1677 року коштом останнього світського власника Вовкова Станіслава Курдвановського, після смерті якого його сестра і віддала маєтність львівським бенедиктинкам. На честь фундатора костел отримав титул св. Станіслава, а 7 травня 1712 року після належного оснащення був консекрований. Тоді храм мав дерев'яні головний вівтар св. Станіслава та два бічні, а також дерев'яну дзвіницю із чотирма дзвонами.