48137 Іванівка

Село Іванівка відоме від 1428 року, згадане також 1576 року. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало дві тисячі мешканців, більшість з яких були українцями. У 1946-1947 роках зі села переселено до Польщі близько двох сотень поляків, а замість них поселили привезених із Польщі (Лемківщина, Підляшшя, Холмщина) українців. Нині Іванівка налічує майже 1600 селян. Належала до Теребовельського району, а від 2020 року входить до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії у Теребовлі. 1893 року було закладено фундамент філіального мурованого костелу, спорудження якого здійснювалось коштом вірян та завдяки фінансовій допомозі Фонду Будівництва Каплиць і місцевої власниці Флорентини з Дзєдушицьких Ценської. Вже 1894 року храм, в основному, був споруджений, проте продовжував добудовуватись ще наступного року, а його освячення відбулось 1896 року.

47855 Іванівка

Перша згадка про Іванівку знайдена у документі 1559 року, згадується також 1650 року. 1869 року у селі проживало 1746 мешканців, 1914 року - 2102, 1931 року - 2237, 1939 року - 2300 (26% були поляками), нині - близько 1160 осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року увійшло до Тернопільського.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці. В середині ХІХ століття іванівська громада нараховувала понад чотири сотні вірян, а наприкінці - близько 570-580 осіб. Зрозуміло, що для такої порівняно великої кількості вірних виникла потреба в будівництві своєї святині.

48530 Білобожниця

Перша письмова згадка про Білобожницю датується 29 січня 1453 року, наступні - 1463 та 1532 роками. Від 1577 року була містечком і мала свій герб. У 1880 році серед понад 950 його мешканців кількість римо-католиків не перевищувала двох з половиною сотень. У 1940-1959 роках Білобожниця була районним центром. Нині - село з населенням приблизно 1600 мешканців.

Костели у Білобожниці існували лише у першій чверті та середині XVII століття, а римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. Не пізніше 1889 року на кладовищі постала мурована цвинтарна каплиця, збудована місцевим власником Калікстом Охоцьким. Після того, як 24 квітня 1900 року її освятив під титулом бл. Соломії хом'яківський настоятель о. Леонард Мочаровський, цю каплицю стали використовувати в якості публічної.

66100 Балта,
вул. Ярослава Мудрого, 2,
+380 (4866) 220-93, 246-27,
f.b.: 100084458839588

У 30-х роках XVIIст. заснували селище Палієве (Палієве Озеро), а в 60-х роках Юзеф Любомирський розпочав будівництво на лівому березі Кодими фортеці Юзефград (навпроти на правому березі ще з XVIст. існувало турецьке укріплення «Балта»). 1776 року Юзефград отримав магдебурзьке право. У 1797р. Юзефград (з 1793р. - Єленськ) об'єднали з Балтою в одне місто, яке стало центром повіту. У 1849р. у Балті проживало 9810 мешканців, 1860 року - близько 14000, 1897 року - 23363, 1914 року - понад 28000, нині - майже 18 тисяч осіб. Із 1923р. було райцентром (у 1924-1929рр. - столицею Молдавської АРСР), а 2020 року увійшло до Подільського району.

У 60-х роках XVIIIст. коштом місцевого власника Станіслава Любомирського за проектом львівського архітектора Себастіяна Фесінґера збудували мурований храм для католиків-вірмен, які переселились в Юзефград із Криму, втікаючи від релігійного переслідування. Фундатор надав парафії належне фінансово-матеріальне забезпечення, у томі числі три села.

12700 Баранівка,
вул. Першотравенська, 30,
+380 (4144) 431-61, 425-74,
www: baranivka.ofm.org.ua,
f.b.: 545542282247896

Відома з 1565-1566 років Баранівка у 1938 році отримала статус селища міського типу, а 2001 року стала містом. Від 1923 року була районним центром, а тепер належить до Новоград-Волинського району. Населення - майже 12 тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики послуговувались тимчасовою, а потім і новозбудованою каплицею на цвинтарі. А споруджений у Баранівці поруч із цвинтарем у першій половині 90-років минулого століття завдяки зусиллям майбутнього єпископа о. Станіслава Широкорадюка OFM мурований парафіяльний костел 29 жовтня 1994 року консекрував єпископ Ян Пурвінський.

24400 Бершадь,
вул. Юрія Коваленка, 9

Бершадь (Бершада) відома з 1459 року як фортеця. У 1648 році стала сотенним містом Уманського полку, 1797 року - центром повіту, від 1804 року була містечком. 1893 року тут проживало 13207 мешканців, 1905 року - 15620, нині - понад 12 тисяч осіб. 1922 року стала центром повіту, 1930 року - райцентром, від 1947 року була селищем міського типу, а з 1966 року є містом, яке від 2020 року входить до Вінницького району.

Перший храм у Бершаді постав у 1797-1798 роках коштом місцевого власника Фридерика Йосифа Мошинського (за однією інформацію, він вже був мурованим, за іншою, менш вірогідною - лише дерев'яним). У схематизмі Кам'янецької дієцезії 1831 року він згадується у складі парафії св. Йосифа у Чечельнику як громадська каплиця, яку вже тоді обслуговував місцевий душпастир, хоча формально філія і її фінансово-матеріальне забезпечення ще не були встановлені.

81710 Бринці-Загірні

Село Бринці-Загірні, які називались раніше також як Браньча чи Браньчі, Браничі, Приньці, відомі у документах із 1374 року, згадується теж у 1464 та в 1484-1490 роках. 1880 року тут проживало 1050 мешканців, у тому числі 732 греко- і 273 римо-католиків, нині ж - лише трохи більше двох сотень осіб. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Соколівці. У 1885 році завдяки зусиллям соколівського настоятеля о. Вікентія Божентовича та місцевих вірян у Бринцях-Загірних було збудовано філіальну муровану каплицю.