80726 Погорільці

Вперше Погорільці згадуються 25 серпня 1400 року в документі архієпископа Якова Стрепи, а також 1464 і 1469 року. Від 1569 року було містечком. У першій половині XVII століття ним володів архієпископ Ян Замойський. 1857 року тут проживало 483 мешканців, 1870 року - 608, 1880 року - 614, у тому числі 170 римо-католиків, нині ж - близько трьох сотень осіб.

Місцеві католики латинського обряду від 1400 року протягом багатьох століть належали до парафії св. Миколая єп. мч. у Вижнянах. Від 1897 року у схематизмах Львівської архідієцезії подається громадська (публічна) каплиця у спеціально виділеній для цього кімнаті, ймовірно, у будинку місцевих власників Тхужніцьких, в якій відбувались богослужіння, а 1903 року у селі оселився експозит вижнянської парафії.

81164 Раковець

Село Раковець, яке до 1603 року ще називали Млинівцями, існує, як мінімум, від початку XV століття. У 1609 році воно згадується як містечко. Відомо, що у XVIIст. і пізніше різні частини Раковця належала львівським єзуїтам та бенедиктинкам. Нині є невеличким селом, в якому проживає близько 200 мешканців.

Місцеву парафію заснував 1598 року мечник львівський Микола Нарайовський, котрий пізніше став власником Раковця. Його коштом було споруджено костел і парафіяльний будинок (ймовірно, дерев'яні), які знищили турки і татари у 1620-1621 роках. У 1704 році єзуїти збудували новий дерев'яний храм, який замінили таким же дерев'яним костелом 1746 року. На початку XIX століття святиня занепала настільки, що 1810 року її закрили, а потім розібрали. Десь близько 1822 року поклали на її місці фундамент під новий храм, спорудження якого завершили 1856 року. 5 жовтня цього року костел консекрував архієпископ Лукаш Баранецький. У 1890 році храм частково постраждав під час пожежі, проте потім його відбудували. 1914 року дерев'яну дзвіницю замінили мурованою. Перед ІІсв. війною до місцевої парафії, чисельність якої складала понад 1700 вірних, належало також 7 навколишніх сіл із каплицями у Гутиську, Підтемному та Поляні (1921р.).

77000 Рогатин

Перша письмова згадка про Рогатин датується 1184 роком (входив до Галицько-Волинського князівства). 1366 року Рогатин згадується як фортеця, а 1390 року - як місто. У 1415р. галицький боярин Волчко Преслужич переніс Рогатин на місце села Філіповичі та домігся для нього магдебурзького права. Згадується також у 1433, 1440, 1443, 1444, 1460 і 1461 роках. 1849 року Рогатин став центром повітового староства, а 1939 року - райцентром. 1887 року тут проживало 6548 мешканців, з них 2407 греко- і 942 римо-католиків, у 1921р. - 5736, 1939 року - 8100, у том у числі 3000 українців, 1750 поляків, 100 українців-латинників, а нині - майже 8 тисяч осіб. Від 2020 року місто входить до Івано-Франківського району.

У 1538 році в Рогатині постав парафіяльний мурований храм св. Миколая, у середині 40-х років XVIIст. - мурований домініканський костел св. Гіацинта (Яцка), а рогатинська шпитальна святиня (вочевидь, дерев'яна) вперше згадується у документах 1600 роком.

77000 Рогатин

Перша письмова згадка про Рогатин датується 1184 роком (входив до Галицько-Волинського князівства). 1366 року Рогатин згадується як фортеця, а 1390 року - як місто. У 1415р. галицький боярин Волчко Преслужич переніс Рогатин на місце села Філіповичі та домігся для нього магдебурзького права. Згадується також у 1433, 1440, 1443, 1444, 1460 і 1461 роках. 1849 року Рогатин став центром повітового староства, а 1939 року - райцентром. 1887 року тут проживало 6548 мешканців, з них 2407 греко- і 942 римо-католиків, у 1921р. - 5736, 1939 року - 8100, у том у числі 3000 українців, 1750 поляків, 100 українців-латинників, а нині - майже 8 тисяч осіб. Від 2020 року місто входить до Івано-Франківського району.

У 1538р. в Рогатині постав парафіяльний мурований храм св. Миколая, у середині 40-х років XVIIст. - мурований домініканський храм св. Гіацинта (Яцка), який 1784 року австрійська влада разом із монастирем передала на потреби військових, а 1842 року місцевий власник Леопольд Красінський у своєму заповіті пожертвував містечко Підгороддя та села Завадівка, Залип'я і Голодівка черницям згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія де Поля (шариткам) на будівництво шпиталю та дитячого виховного закладу.

47663 Росохуватець

Вперше письмово Росохуватець (Росоховатець) згадується 1559 роком як село Росище, тоді тут проживало лише півсотні мешканців, а розвиток поселення розпочався з кінця XVIIст., після завершення татарських нападів. 1880 року село мало 862 мешканців, з них 384 були римо-католиками, а перед початком ІІсв. війни - 1357 осіб (переважно - поляків). Після війни більшість поляків виїхала до Польщі, а звідти заселили українців. Нині тут живе близько 320 селян. Росохуватець входив до Козівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. 1851 року у Росохуватці постав філіальний костел св. Войтеха внаслідок перебудови фільваркового господарського будинку, і цього ж року у селі було утворено парафіяльну експозитуру, до якої увійшли ще чотири сусідніх села. А 11 вересня 1853 року Святіший Отець Пій ІХ надав храму відпуст у дні св. Михаїла і св. Войтеха.

22163 Самгородок

Prawdopodobnie osada Samogródek została założona w 1602 roku. Було містечком і центром волості, а в радянські період якийсь час - районним центром, проте нині є селом з населенням близько 1870 мешканців.

Miejscowi katolicy, których według spisu 1897 roku było 662 osoby, należeli do parafii św. Apostołów Piotra i Pawła w Kopijówce. W 1882 roku w Samogródku powstał współczesny murowany kościół filialny, zbudowany sumptem Kopczyńskiego. Prawdopodobnie wtedy był pod wezwaniem św. Wincentego a Paulo. W latach 40-tych XX wieku kościół zamknięto.

78278 Слобода

Село відоме у документах від 1646 року як Золотий Потік, пізніше згадувалось як містечко. 1722 року його мешканців звільнили від сторожової служби при Печеніжинському замку, внаслідок чого за ним закріпилась назва Слободи (Рунгурської). Від 70-х років ХІХст. Слобода поступово стала головним нафтодобувним осередком в Галичині і одним із найбільших в Європі. 1870 року у селі проживало 703 мешканців, 1880 року - 874, 1910 року - 1298, нині - більше тисячі осіб. 7 червня 1946 року Слободу Рунгурську перейменували на Слободу.

Вперше Слобода Рунгурська згадується у схематизмах Львівської архідієцезії приблизно у середині 70-х років ХІХст. разом із Ронгурами у складі парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї, причому чисельність католиків латинського обряду тоді не перевищувала десятка осіб. У 1884 році тут вже було дві сотні вірних (переважно власники і працівники нафтовидобутку). І саме тоді з ініціативи місцевого промисловця Станіслав Щепановський на подарованій ним земельній ділянці коштом власників копалень та працівників збудували дерев'яну каплицю.

81460 Стрілковичі,
вул. Самбірська, 77,
+380 (3236) 482-83

У 1395 році Стрілковичі отримали магдебурзьке право, проте так і не стали містом, залишившись селом. 1880 року тут проживало 1167 мешканців, переважна більшість яких була поляками, 1931 року - 1400 (майже всі - поляки). Після ІІсв. війни більшість поляків виїхала до Польщі. Нині село має близько 1200 осіб, з них лише 6 відсотків вважає рідною польську мову.

Парафія та костел (дерев'яний) у Стрілковичах існували ще до 1484 року, проте 1589 року король Зигмунт ІІІ на прохання єпископа Перемишльського Войтеха Барановського віддав парафію колегії самбірських мансіонарів (молодших священників), що підтвердив 23 лютого 1606 року інший єпископ Перемишльський - Матей Пстрконський. Після знищення турками і татарами у 1624 році чергової дерев'яної святині, що постала ще 1592 року, у 1627 році збудували третій дерев'яний храм, який разом із трьома вівтарями освятили 1642 року.

35351 Тайкури

Перша згадка про Тайкури датується 1528 роком. 3 квітня 1614 року поселення отримало магдебурзьке право. У радянські часи містечко Тайкури стало невеликим селом з півтисячним населенням.

Бароковий костел, який у містечку постав 1710 року коштом його чергового власника Лаврентія Пепловського, мав бути родинною усипальницею (до речі, його син Ян Павло у 1731р. також фундував у Тайкурах греко-католицьку Свято-Покровську церкву, яку із входженням Волині в Російську імперію зробили православною). Храм св. Лаврентія консекрував 1727 року єпископ Стефан Рупневський. Правда, за іншою інформацією первинний костел у Тайкурах збудували ще у другому десятилітті XVII століття, і після завданих військовими діями у другій половині цього століття руйнувань його було відновлено саме 1710 року.

32411 Тинна

Тинна вважається заснованою наприкінці XIV - на початку XV століть, проте першою згадкою у документах є 1597 рік, коли тут було споруджено перший мурований костел. Нині у селі проживає майже вісім сотень мешканців. Входило воно до Дунаєвицького району, а від 2020 року є частиною Кам'янець-Подільського.

Перший дерев'яний костел, присвячений св. Катерині, постав на лівому березі річки майже невдовзі по заснуванню містечка. У 1597 році на кошти чергового власника Тинної Томаша Гумецького було збудовано мурований храм під титулом св. Войцеха, але його зруйнували турки. У 1717 році завершили коштом Гумецьких спорудження нової мурованої святині на фундаменті зруйнованої старої. 10 листопада 1717 року цей храм консекрував єпископ Стефан Рупневський під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії i св. Войцеха. У середині XVIII століття костел відновили ті ж таки Гумецькі. Реставрація храму проводилась також у 1894 та 1904 роках.