81141 Верхня Білка
Село Верхня Білка, яке до 1946 року називалось Білка Шляхетська, вперше у документі згадується 1400 роком. Ймовірно, що 1441 року воно отримало німецьке право. Населене було переважно поляками. Нині тут проживає півтори тисячі мешканців. Входило до Пустомитівського району, а тепер - до Львівського.
Від 1400 року римо-католики села належали до парафії св. Миколая у Вижнянах, проте 1441 року вони збудували свій костел (дерев'яний) та заснували самостійну парафію. Храм зруйнував татарський напад. 1546 року місцевий власник Фелікс Земецький профінансував спорудження мурованого костелу. Але він теж постраждав під час турецько-татарських нападів у 1620-1621 та 1672 роках. Станом на 1722 рік святиня, яка носила титул свв. Войтеха та Юрія і мала лише один вівтар, ще не була відремонтована.
81500 Городок,
вул. Комарнівська, 28,
+380 (3231) 300-03
Вперше у джерелах давньоруський Городок згадується 1213 роком, хоча заснований був значно раніше, є також згадки у 1219 та 1227 роках. Тоді його внутрішня частина (дитинець), як свідчать археологічні дослідження, була потужною мурованою фортецею, навколо якої розташовувалось передмістя. У 1389 році королівське місто Городок отримало магдебурзьке право. У 1387-1434рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто його відвідував та тривалий час тут мешкав, де й помер 1 червня 1434 року. Місто було осередком староства, від 1867 року - повіту, а від 1939 року - району, проте від 2020 року входить до Львівського району. Від 1906 року по ІІ світову війну називалось Городок Ягелонський. Населення - понад 16 тисяч мешканців.
У 1372 році у Городку було засновано парафію та споруджено перший (ймовірно, дерев'яний) костел коштом князя Владислава Опольчика. Наступний костел (принаймні, його готична частина) збудовано коштом короля Владислава Ягайла та родини Цеслінських з І половини XV століття по 1553 рік. 1616 року храм разом із містом знищила пожежа, а після відбудови святиня зазнала пошкоджень у 1648 та 1655 роках.
81151 Давидів,
вул. Миру, 29
Вважається, що Давидів заснував у XII столітті князь Давид Ігорович, заселивши його полоненими половцями, проте у другій половині XIII століття поселення зруйнували татарські війська Бурундая. Перша згадка у документах про Давидів датується 20 березнем 1355 року, а 1415 року він отримав магдебурзьке право. Зі середини XVII і аж до ХХ століть був власністю львівських домініканців, які заселили його переселенцями з Польщі. Перед ІІсв. війною лише 10 відсотків місцевих мешканців були українцями, Після війни поляків переселили до Польщі, а звідти - українців. Нині тут проживає близько 4500 осіб. Село належало до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.
Парафію в Давидові фундував 6 листопада 1439 року його власник Станіслав Давидівський, а першим її душпастирем був о. Павло з Каньчуги (південно-східна Польща). Домініканці ж спочатку доручили парафію дієцезіальному священнику о. Якову Домарадзькому, проте той виявився недостойним душпастирем. Коли ж його спробували усунути з посади, то він, викравши костельне майно, утік, тоді архієпископ Ян Тарло заборонив йому духовне служіння. Від 1659 року парафію обслуговували домініканці, лише після 1815 року вона перейшла до дієцезіального духовенства.
82042 Добромиль,
вул. Замкова, 63,
+380 (3238) 337-29
Перше поселення Вишина на теренах Добромиля заснував у ХІІ столітті дворянин Виш перемишльських руських князів. Пізніше воно отримало назву Гущак і стало частиною Добромиля, який у документах вперше згадується 23 листопада 1374 року. У 1497р. король Ян Ольбрахт визнав Добромиль містечком, а 28 червня 1566 року король Сигізмунд II Август надав йому магдебурзьке право. У 1857р. у Добромилі проживало 2572 мешканців (400 українців, 252 поляки, 1920 євреїв), у 1890р. - 3244 жителів (808 поляків, 394 українців, 2035 євреїв, 7 інших). У 1876 році Добромиль став центром повіту. 1939 року населення міста складало 6000 осіб (2050 поляків, 1400 українців, 2500 євреїв та 50 німців). У 1940-1962рр. (за винятком 1941-1944рр.) був районним центром, потім належав до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського. Нині у місті - понад 4200 мешканців.
Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії св. Мартина у Фельштині (нині - Скелівка). 1531 року у Добромилі коштом його власника Яна Герберта було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію. Проте наприкінці 1535 року ця святиня згоріла. Тому у другій половині XVI на новому місці та, ймовірно, теж завдяки Гербуртам спорудили сучасний мурований храм, який освятили під титулом Пресвятої Трійці.
81700 Жидачів,
вул. Ів. Франка, 4,
+380 (3239) 316-75,
f.b.: zhydachiv.sds
У документах Жидачів згадується 1164 роком як Удеч (Удечів). У 1393 році місто отримало магдебурзьке право, а потім стало осередком повіту. З 1939 року є районним центром. Населення - понад 10 тисяч мешканців.
У XIV столітті у Жидачеві було засновано парафію (за непідтвердженою інформацією, це сталось 1301 року) та збудовано дерев'яний храм Пресвятої Діви Марії. У 1387 році король Владислав Ягелло подарував парафії село Рогізно. Сучасний мурований храм збудували у 1577-1612 роках коштом М. Лігензи та Ю. Жулчинського. 12 жовтня 1612 року його консекрував Баковський єпископ В. Любенецький. У 1775, 1896, 1933 та 1938 роках святиня відновлювалась. У 1876-1877 роках тут працював адміністратором майбутній святий о. Зигмунт Гораздовський.
30300
вул. Костельна, 1,
Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.
У 1594 році власник Заславля православний Іван IV Іванович Заславський з давнього роду Острозьких разом зі всією родиною перейшов на католицизм, а через 5 років, 24 червня 1599 року завдяки його пожертвам було закладено наріжний камінь першого католицького парафіяльного храму, який за проектом майстра львівського мулярського цеху архітектора Якова Мадлени збудували із тесаного каміння у першій чверті наступного століття. Мав стати фамільною усипальницею роду. Парафія для забезпечення своєї діяльності отримала також село Збирів.
80362 Куликів
Ще навіть у XV столітті давньоруське поселення мало дві назви - Бощ (стару) і Куликів (нову), а вперше документально згадується у 1398-1399 роках, коли тут було засновано парафію. Пізніше стало потужним містом-твердинею, яке 1469 року отримало міські права, підтверджені у 1690 році. 1880 року у містечку проживало 3292 мешканців, у тому числі 2000 греко- і 400 римо-католиків, 1921 року - 2886, з них 70% українців, а нині - понад 4 тисячі осіб. У радянські часи Куликів став селищем міського типу і до 1959 року був райцентром, потім увійшов до Жовківського району, а від 2020 року є частиною Львівського.
У 1399 році архієпископ Яків Стрепа у Галичі заснував парафію у Бощі-Куликові, фундацію якої здійснив 1398 року ймовірний місцевий землевласник Миколай з Куликова. Фундатор збудував дерев'яний костел, який отримав титул Пресвятої Трійці.