81141 Верхня Білка

Село Верхня Білка, яке до 1946 року називалось Білка Шляхетська, вперше у документі згадується 1400 роком. Ймовірно, що 1441 року воно отримало німецьке право. Населене було переважно поляками. Нині тут проживає півтори тисячі мешканців. Входило до Пустомитівського району, а тепер - до Львівського.

Від 1400 року римо-католики села належали до парафії св. Миколая у Вижнянах, проте 1441 року вони збудували свій костел (дерев'яний) та заснували самостійну парафію. Храм зруйнував татарський напад. 1546 року місцевий власник Фелікс Земецький профінансував спорудження мурованого костелу. Але він теж постраждав під час турецько-татарських нападів у 1620-1621 та 1672 роках. Станом на 1722 рік святиня, яка носила титул свв. Войтеха та Юрія і мала лише один вівтар, ще не була відремонтована.

44703 Володимир,
вул. Данила Галицького, 2

Першою згадкою про Володимир вважається 988 рік, проте він існував ще 884 року під назвою Лодомира. У ХІІст. місто стало центром удільного Волинського князівства. У 1324р. отримало магдебурзьке право, яке неодноразово підтверджувалось після чергового руйнування міста. Від 1375 року до перенесення в Луцьк було столицею дієцезії. Від 1795р. - повітовий центр, тоді його перейменували на Володимир-Волинський, щоб відрізнити від російського Владіміра на Клязьмі. 1861 року тут проживало 5905 мешканців, 1897 року - 9883, 1939 року - 26800, нині - 37900 осіб. У 1948р. Володимир отримав статус міста районного підпорядкування, а 1975 року - обласного. Є райцентром. 2021 року повернено назву Володимир.

Домініканці у Володимирі служили вже у другій половині XIVст. при парафіяльному костелі Пресвятої Діви Марії, проте їх монастир постав пізніше (ймовірно, наступного століття, принаймні, вже існував у середині цього століття). 17 липня 1497 року великий князь Литовський Олександр Ягеллончик, майбутній король Польщі, надав домініканському конвенту досить скромну додаткову фундацію. Можливо, що саме з тих часів їхній храм мав титул Пресвятої Трійці.

81500 Городок,
вул. Комарнівська, 28,
+380 (3231) 300-03

Вперше у джерелах давньоруський Городок згадується 1213 роком, хоча заснований був значно раніше, є також згадки у 1219 та 1227 роках. Тоді його внутрішня частина (дитинець), як свідчать археологічні дослідження, була потужною мурованою фортецею, навколо якої розташовувалось передмістя. У 1389 році королівське місто Городок отримало магдебурзьке право. У 1387-1434рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто його відвідував та тривалий час тут мешкав, де й помер 1 червня 1434 року. Місто було осередком староства, від 1867 року - повіту, а від 1939 року - району, проте від 2020 року входить до Львівського району. Від 1906 року по ІІ світову війну називалось Городок Ягелонський. Населення - понад 16 тисяч мешканців.

У 1372 році у Городку було засновано парафію та споруджено перший (ймовірно, дерев'яний) костел коштом князя Владислава Опольчика. Наступний костел (принаймні, його готична частина) збудовано коштом короля Владислава Ягайла та родини Цеслінських з І половини XV століття по 1553 рік. 1616 року храм разом із містом знищила пожежа, а після відбудови святиня зазнала пошкоджень у 1648 та 1655 роках.

81151 Давидів,
вул. Миру, 29

Вважається, що Давидів заснував у XII столітті князь Давид Ігорович, заселивши його полоненими половцями, проте у другій половині XIII століття поселення зруйнували татарські війська Бурундая. Перша згадка у документах про Давидів датується 20 березнем 1355 року, а 1415 року він отримав магдебурзьке право. Зі середини XVII і аж до ХХ століть був власністю львівських домініканців, які заселили його переселенцями з Польщі. Перед ІІсв. війною лише 10 відсотків місцевих мешканців були українцями, Після війни поляків переселили до Польщі, а звідти - українців. Нині тут проживає близько 4500 осіб. Село належало до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Парафію в Давидові фундував 6 листопада 1439 року його власник Станіслав Давидівський, а першим її душпастирем був о. Павло з Каньчуги (південно-східна Польща). Домініканці ж спочатку доручили парафію дієцезіальному священнику о. Якову Домарадзькому, проте той виявився недостойним душпастирем. Коли ж його спробували усунути з посади, то він, викравши костельне майно, утік, тоді архієпископ Ян Тарло заборонив йому духовне служіння. Від 1659 року парафію обслуговували домініканці, лише після 1815 року вона перейшла до дієцезіального духовенства.

82042 Добромиль,
вул. Замкова, 63,
+380 (3238) 337-29

Засноване у ХІІст. дворянином Вишем перемишльських давньоукраїнських князів поселення Вишина пізніше отримало назву Гущак і стало частиною Добромиля, який у документах вперше згадується 23 листопада 1374 року. У 1497р. король Ян Ольбрахт визнав Добромиль містечком, а 28 червня 1566 року король Сигізмунд II Август надав йому магдебурзьке право. У 1857р. у Добромилі проживало 2572 мешканців, у тому числі 400 українців і 252 поляків, у 1890р. - 3244 жителів, зокрема 808 поляків і 394 українців, 1939 року - 6000, у тому числі 2050 поляків, 1400 українців і 50 німців, нині - понад 4100 осіб. У 1876р. Добромиль став центром повіту, у 1940-1962рр. був райцентром, потім входив до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Римо-католики міста спочатку належали до парафії св. Мартина у Фельштині (нині - Скелівка). 1531 року у Добромилі коштом його власника Яна Герберта було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію, проте вже наприкінці 1535 року ця святиня згоріла.

81452 Дубрівка

Вперше Дубрівка у документах згадується у 80-х роках XVI століття (ймовірно, у стосунку до місцевої каплиці). 1880 року тут проживало 656 мешканців, нині село має понад сім сотень осіб. У 1989р. вживану у радянські часи назву Дібрівка замінили на Дубрівку.

В останні десятиліття XVIст. у Дубрівці збудували каплицю біля цілющого джерела (ймовірно, це сталось у 80-х роках, коли вперше письмово згадується село). 1642 року святиню описують як муровану значних розмірів із трьома вівтарями (правда, на той час головний вівтар, фундований Валентином Дудкевичем, вже перенесли до парафіяльного костелу Усікновення св. Йоана Хрестителя в Самборі після того, як оснащення останнього знищила пожежа 1637 року). Оздоблені бічні вівтарі тоді вже вважались старими. У 1648р. після відступу козаків від Самбора до парафіяльного храму перенесли також чудотворний образ св. Варвари, якому приписали порятунок міста від козаків.

81700 Жидачів,
вул. Ів. Франка, 4,
+380 (3239) 316-75,
f.b.: zhydachiv.sds

У документах Жидачів згадується 1164 роком як Удеч (Удечів). У 1393 році місто отримало магдебурзьке право, а потім стало осередком повіту. З 1939 року є районним центром. Населення - понад 10 тисяч мешканців.

У XIV столітті у Жидачеві було засновано парафію (за непідтвердженою інформацією, це сталось 1301 року) та збудовано дерев'яний храм Пресвятої Діви Марії. У 1387 році король Владислав Ягелло подарував парафії село Рогізно. Сучасний мурований храм збудували у 1577-1612 роках коштом М. Лігензи та Ю. Жулчинського. 12 жовтня 1612 року його консекрував Баковський єпископ В. Любенецький. У 1775, 1896, 1933 та 1938 роках святиня відновлювалась. У 1876-1877 роках тут працював адміністратором майбутній святий о. Зигмунт Гораздовський.

30300 Ізяслав,
вул. Костельна, 1

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

У 1594 році власник Заславля православний Іван IV Іванович Заславський з давнього роду Острозьких разом зі всією родиною перейшов на католицизм, а через 5 років, 24 червня 1599 року завдяки його пожертвам було закладено наріжний камінь першого католицького парафіяльного храму, який за проектом майстра львівського мулярського цеху архітектора Якова Мадлени збудували із тесаного каміння у першій чверті наступного століття. Мав стати фамільною усипальницею роду. Парафія для забезпечення своєї діяльності отримала також село Збирів.

80362 Куликів

Ще навіть у XV столітті давньоруське поселення мало дві назви - Бощ (стару) і Куликів (нову), а вперше документально згадується у 1398-1399 роках, коли тут було засновано парафію. Пізніше стало потужним містом-твердинею, яке 1469 року отримало міські права, підтверджені у 1690 році. 1880 року у містечку проживало 3292 мешканців, у тому числі 2000 греко- і 400 римо-католиків, 1921 року - 2886, з них 70% українців, а нині - понад 4 тисячі осіб. У радянські часи Куликів став селищем міського типу і до 1959 року був райцентром, потім увійшов до Жовківського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

У 1399 році архієпископ Яків Стрепа у Галичі заснував парафію у Бощі-Куликові, фундацію якої здійснив 1398 року ймовірний місцевий землевласник Миколай з Куликова. Фундатор збудував дерев'яний костел, який отримав титул Пресвятої Трійці.

31500 Летичів,
вул. 50-річчя Жовтня, 10,
+380 (3857) 201-86, 204-53,
www: sanctuarium.com.ua

Перша згадка про Летичів датується 1362 роком, проте поселення вважається заснованим у XIII столітті. У 1429р. воно отримало магдебурзьке право, 1434 року стало повітовим центром. Було садибою Летичівської дієцезі, приєднаної до Кам'янецької 1798 року. З 1924 року є селищем міського типу та центром району, населення ниі - понад десять тисяч мешканців.

Близько 1430 року у Летичеві збудували перший дерев'яний костел. У 1506 році було споруджено мурований храм на кошти Яна Потоцького. У 1606 році місцеві домініканці, які раніше оселились тут, отримали від Папи Климентія VIII копію ікони Богородиці з римської базиліки. У 1625 році костел було спалено, а у 1712-1774рр. відбудовано коштом парафіян. У 1832 році царська влада ліквідувала домініканський монастир. 1854 року костел згорів, проте його відновили за кошти парафіян та завдяки зусиллям о. Францішка Згерського. у 1778 році Папа Пій VI видав декрет про коронацію образу Летичівської Богородиці. 1906 року храм було реставровано.