23500 Шаргород,
вул. Героїв Майдану, 216,
+380 (4344) 217-27,
f.b.: 100017016283715, 61552320509649

У 80-х роках XIVст. тут постало поселення Княжа Лука, яке з 1497 року називали Карачевою Пустинею (за ім'ям першого її власника). 1585 року черговий власник князь Ян Замойський одержав від короля грамоту на спорудження замку, який разом з навколишнім поселенням назвали Шаргородом на честь родоначальника Замойських Флоріана Шарого. 26 січня 1588 року Шаргород отримав магдебурзьке право. 1893 року містечко мало понад три тисячі мешканців, 1905 року - 5720, нині тут проживає майже сім тисяч осіб. Було центром повіту, 1923 року стало райцентром, 1985 року - містом, а 2020 року Шаргород увійшов до Тульчинського району.

У 1590-1595 роках у Шаргороді коштом засновника міста Яна Замойського збудували невеликий мурований костел, який 3 листопада наступного року консекрував єпископ Павло Волуцький під титулом св. Флоріана. Фундаційний акт було підписано 11 квітня 159(7 чи 9?) року, за яким новоутворена парафія отримала у власність село Княжа Лука, яке після цього стало називатись Плебанівкою, інше майно та костельний податок з усіх мешканців містечка.

32132 Шарівка

Шарівка (Шаравка) вперше згадується у 1432 році, проте постала вона ще у давньоруські часи, про що свідчить дзвіниця місцевої церкви, яка у XIV столітті була оборонною вежою. Шарівка мала статус містечка. Нині у селі проживає понад 1200 мешканців, належало воно до Ярмолинецького району, а тепер - до Хмельницького.

У 30-х роках XV століття власник поселення Домарат прибудував до східного фасаду згаданої вище оборонної вежі, яка стала дзвіницею, триконхову церкву. А вже у 70-х роках наступного століття цей православний храм став костелом домініканського монастиря, фундованого черговим власником Шарівки Яковом Претвичем. Після руйнувань початку XVIII століття святиню відновили 1773 року. Стіни та нове склепіння розписав тринітарій Ян Прагтель із Браїлова.

81160 Щирець,
вул. Миру, 1

Щирець відомий у джерелах з 1131 року як місце зустрічі князів Звенигородського Володимирка та Перемиського Ростислава. 1397 року місто тримало магдебурзьке право. Потім стало осередком староства. У радянські часи Щирець у 1939-1941 і 1944-196? роках навіть був районним центром. Нині є селищем з населенням понад п'ять з половиню тисяч мешканців.

У 90-х роках XIV століття у Щирці королівським коштом було споруджено перший костел, а на початку XV століття теж коштом короля його розбудували та заснували парафію розпорядженням архієпископа Якова Стрепи. Проте через сотню років, у 90-х роках XV століття власник Щирця цей костел зруйнував, спорудивши на його місці приватну каплицю. У 1526 році і цю каплицю знищили татари.

80074 Свірж

Свірж згадується у XIVст. як власність боярина Гліба Дядковича, а вперше у документах - 24 квітня 1422 року, є також згадки у 1427, 1443-1448, 1449 (відбулось розмежування між містом і селом) і 1456 роках. 1880 року містечко мало 1981 мешканців (1038 українців, 784 поляків і 159 німців), 1939 року - 3021, у тому числі 1850 поляків і 817 українців, нині село нараховує менше восьми сотень осіб. Входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Парафію та перший (дерев'яний) костел у Свіржі, якими опікувались домініканці, фундували 31 січня 1484 року місцеві власники брати Мартин і Андрій Свірзькі. Фінансово-матеріальне забезпечення парафії збільшив 1538 року Андрій Свірський.

81572 Тулиголове,
вул. Театральна

Поселення Тулиголове відоме, принаймні, із 1418 року. В наступні століття відбулась істотна зміна етнічного складу його населення на користь поляків, проте 1945 року більшість селян польського етнічного походження було вивезено до Польщі. Нині тут проживає близько півтори тисячі мешканців. Належало воно раніше до Городоцького району, а тепер - до Львівського.

Є інформація, що місцева парафія та перший дерев'яний костел постали у Тулиголовах ще наприкінці XV століття. Її відновлення (а інколи і заснування) пов'язують із іменем чергового власника села Станіслава Коритка, котрий 1599 року пожертвував кошти на будівництво мурованого костелу. Спорудження храму тривало шість років.

81141 Верхня Білка

Село Верхня Білка, яке до 1946 року називалось Білка Шляхетська, вперше у документі згадується 1400 роком. Ймовірно, що 1441 року воно отримало німецьке право. Населене було переважно поляками. Нині тут проживає півтори тисячі мешканців. Входило до Пустомитівського району, а тепер - до Львівського.

Від 1400 року римо-католики села належали до парафії св. Миколая у Вижнянах, проте 1441 року вони збудували свій костел (дерев'яний) та заснували самостійну парафію. Храм зруйнував татарський напад. 1546 року місцевий власник Фелікс Земецький профінансував спорудження мурованого костелу. Але він теж постраждав під час турецько-татарських нападів у 1620-1621 та 1672 роках. Станом на 1722 рік святиня, яка носила титул свв. Войтеха та Юрія і мала лише один вівтар, ще не була відремонтована.

44703 Володимир,
вул. Данила Галицького, 2

Першою згадкою про Володимир вважається 988 рік, проте він існував ще 884 року під назвою Лодомира. У ХІІст. місто стало центром удільного Волинського князівства. У 1324р. отримало магдебурзьке право, яке неодноразово підтверджувалось після чергового руйнування міста. Від 1375 року до перенесення в Луцьк було столицею дієцезії. Від 1795р. - повітовий центр, тоді його перейменували на Володимир-Волинський, щоб відрізнити від російського Владіміра на Клязьмі. 1861 року тут проживало 5905 мешканців, 1897 року - 9883, 1939 року - 26800, нині - 37900 осіб. У 1948р. Володимир отримав статус міста районного підпорядкування, а 1975 року - обласного. Є райцентром. 2021 року повернено назву Володимир.

Домініканці у Володимирі служили вже у другій половині XIVст. при парафіяльному костелі Пресвятої Діви Марії, проте їх монастир постав пізніше (ймовірно, наступного століття, принаймні, вже існував у середині цього століття). 17 липня 1497 року великий князь Литовський Олександр Ягеллончик, майбутній король Польщі, надав домініканському конвенту досить скромну додаткову фундацію. Можливо, що саме з тих часів їхній храм мав титул Пресвятої Трійці.

81700 Жидачів,
вул. Ів. Франка, 4,
+380 (3239) 316-75,
f.b.: zhydachiv.sds

У документах Жидачів згадується 1164 роком як Удеч (Удечів). У 1393 році місто отримало магдебурзьке право, а потім стало осередком повіту. З 1939 року є районним центром. Населення - понад 10 тисяч мешканців.

У XIV столітті у Жидачеві було засновано парафію (за непідтвердженою інформацією, це сталось 1301 року) та збудовано дерев'яний храм Пресвятої Діви Марії. У 1387 році король Владислав Ягелло подарував парафії село Рогізно. Сучасний мурований храм збудували у 1577-1612 роках коштом М. Лігензи та Ю. Жулчинського. 12 жовтня 1612 року його консекрував Баковський єпископ В. Любенецький. У 1775, 1896, 1933 та 1938 роках святиня відновлювалась. У 1876-1877 роках тут працював адміністратором майбутній святий о. Зигмунт Гораздовський.