ГОРОДОК. Костел Воздвиження Святого Хреста (1419 - 1553). Львівська обл., Львівський р-н

81500 Городок,
вул. Комарнівська, 28,
+380 (3231) 300-03

Вперше у джерелах давньоруський Городок згадується 1213 роком, хоча заснований був значно раніше, є також згадки у 1219 та 1227 роках. Тоді його внутрішня частина (дитинець), як свідчать археологічні дослідження, була потужною мурованою фортецею, навколо якої розташовувалось передмістя. У 1389 році королівське місто Городок отримало магдебурзьке право. У 1387-1434рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто його відвідував та тривалий час тут мешкав, де й помер 1 червня 1434 року. Місто було осередком староства, від 1867 року - повіту, а від 1939 року - району, проте від 2020 року входить до Львівського району. Від 1906 року по ІІ світову війну називалось Городок Ягелонський. Населення - понад 16 тисяч мешканців.

У 1372 році у Городку було засновано парафію та споруджено перший (ймовірно, дерев'яний) костел коштом князя Владислава Опольчика. Наступний костел (принаймні, його готична частина) збудовано коштом короля Владислава Ягайла та родини Цеслінських з І половини XV століття по 1553 рік. 1616 року храм разом із містом знищила пожежа, а після відбудови святиня зазнала пошкоджень у 1648 та 1655 роках.

ДАВИДІВ. Колишній костел св. Станіслава (158? - 159?). Львівська обл., Львівський р-н

81151 Давидів,
вул. Миру, 29

Вважається, що Давидів заснував у XII столітті князь Давид Ігорович, заселивши його полоненими половцями, проте у другій половині XIII століття поселення зруйнували татарські війська Бурундая. Перша згадка у документах про Давидів датується 20 березнем 1355 року, а 1415 року він отримав магдебурзьке право. Зі середини XVII і аж до ХХ століть був власністю львівських домініканців, які заселили його переселенцями з Польщі. Перед ІІсв. війною лише 10 відсотків місцевих мешканців були українцями, Після війни поляків переселили до Польщі, а звідти - українців. Нині тут проживає близько 4500 осіб. Село належало до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Парафію в Давидові фундував 6 листопада 1439 року його власник Станіслав Давидівський, а першим її душпастирем був о. Павло з Каньчуги (південно-східна Польща). Домініканці ж спочатку доручили парафію дієцезіальному священнику о. Якову Домарадзькому, проте той виявився недостойним душпастирем. Коли ж його спробували усунути з посади, то він, викравши костельне майно, утік, тоді архієпископ Ян Тарло заборонив йому духовне служіння. Від 1659 року парафію обслуговували домініканці, лише після 1815 року вона перейшла до дієцезіального духовенства.

ДОБРОМИЛЬ. Костел Преображення Господнього (155? - 159?). Львівська обл., Самбірський р-н

82042 Добромиль,
вул. Замкова, 63,
+380 (3238) 337-29

Перше поселення Вишина на теренах Добромиля заснував у ХІІ столітті дворянин Виш перемишльських руських князів. Пізніше воно отримало назву Гущак і стало частиною Добромиля, який у документах вперше згадується 23 листопада 1374 року. У 1497р. король Ян Ольбрахт визнав Добромиль містечком, а 28 червня 1566 року король Сигізмунд II Август надав йому магдебурзьке право. У 1857р. у Добромилі проживало 2572 мешканців (400 українців, 252 поляки, 1920 євреїв), у 1890р. - 3244 жителів (808 поляків, 394 українців, 2035 євреїв, 7 інших). У 1876 році Добромиль став центром повіту. 1939 року населення міста складало 6000 осіб (2050 поляків, 1400 українців, 2500 євреїв та 50 німців). У 1940-1962рр. (за винятком 1941-1944рр.) був районним центром, потім належав до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського. Нині у місті - понад 4200 мешканців.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії св. Мартина у Фельштині (нині - Скелівка). 1531 року у Добромилі коштом його власника Яна Герберта було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію. Проте наприкінці 1535 року ця святиня згоріла. Тому у другій половині XVI на новому місці та, ймовірно, теж завдяки Гербуртам спорудили сучасний мурований храм, який освятили під титулом Пресвятої Трійці.

ЖИДАЧІВ. Костел Успіння (Внебовзяття) Пресвятої Діви Марії (1577 - 1612). Львівська обл., Стрийський р-н

81700 Жидачів,
вул. Ів. Франка, 4,
+380 (3239) 316-75,
f.b.: zhydachiv.sds

У документах Жидачів згадується 1164 роком як Удеч (Удечів). У 1393 році місто отримало магдебурзьке право, а потім стало осередком повіту. З 1939 року є районним центром. Населення - понад 10 тисяч мешканців.

У XIV столітті у Жидачеві було засновано парафію (за непідтвердженою інформацією, це сталось 1301 року) та збудовано дерев'яний храм Пресвятої Діви Марії. У 1387 році король Владислав Ягелло подарував парафії село Рогізно. Сучасний мурований храм збудували у 1577-1612 роках коштом М. Лігензи та Ю. Жулчинського. 12 жовтня 1612 року його консекрував Баковський єпископ В. Любенецький. У 1775, 1896, 1933 та 1938 роках святиня відновлювалась. У 1876-1877 роках тут працював адміністратором майбутній святий о. Зигмунт Гораздовський.

ІЗЯСЛАВ (Заслав). Колишній костел св. Йоана Хрестителя (1599 - 1622). Хмельницька обл., Шепетівський р-н

30300 Ізяслав,
вул. Костельна, 1,

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

У 1594 році власник Заславля православний Іван IV Іванович Заславський з давнього роду Острозьких разом зі всією родиною перейшов на католицизм, а через 5 років, 24 червня 1599 року завдяки його пожертвам було закладено наріжний камінь першого католицького парафіяльного храму, який за проектом майстра львівського мулярського цеху архітектора Якова Мадлени збудували із тесаного каміння у першій чверті наступного століття. Мав стати фамільною усипальницею роду. Парафія для забезпечення своєї діяльності отримала також село Збирів.

ЛИПІВКА (Фірлеїв). Костел св. Станіслава єп. мч. (1673 - 1576). Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н

77020 Липівка

9 липня 1570 року село Матвіїв, відоме у джерелах від 1430 року, отримало магдебурзьке право та назву Фірлеїв (за прізвищем його власника). Був містечком, яке 1616 року мало півтисячі мешканців, але попри підвердження 15 вересня 1765 року міських прав наприкінці ХVIII - на початку ХІХ століть знову став селом. 1880 року мав приблизно тисячу осіб, у тому числі понад 240 римо-католиків, 1921 року - 1210, 1939 року - 1680, нині - понад вісім сотень. 1946 року Фірлеїв назвали Липівкою, яка входила до Рогатинського району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Нечисленні римо-католики Матвіїва спочатку належали до утвореної 3 травня 1439 року парафії у Янчині, який нині називається Іванівкою. Після заснування містечка, 8 грудня 1573 року місцеву парафію та костел фундував фірлеївський війт Микола Нарайовський. Першим настоятелем став о. Петро Стрийковський, який і збудував мурований храм на місці зруйнованої у І половині цього століття церкви, від якої залишились стіни висотою до 7 метрів, а консекрував його 1576 року архієпископ Ян Соліковський.

ЛУКІВ (Мацеїв, Лукове). Костел свв. Анни і Станіслава єп. мч. (155? - 1595). Волинська обл., Луцький р-н

44810 Луків,
вул. Залізнична, 20

Перша письмова згадка про Луків (тоді - село Лукове) датована 1537 роком, було спадковим володінням місцевих православних дворян Матвієвських, які перейшли в католицизм і стали іменуватися Мацейовськими. У 1557р. тодішній власник Лукова надвірний коронний маршал С. Мацейовський отримав магдебурзьке право для містечка та дозвіл перейменувати його на Мацеїв. У 1940 році Мацеїв отримав статус селища міського типу та став центром району. 1946 року селище перейменували на Луків, а в 1959р. воно перестало бути центром району. Нині тут проживає понад 3100 мешканців.

Місцевий костел було споруджено у другій половині XVI століття коштом родини Мацейовських, а 1595 року його консекрував Холмський єпископ Станіслав Гомолинський. Пізніше храм добудовувався завдяки родині Сапіг у 1596 та 1636 роках.