13312 Бердичів,
вул. Соборна, 25,
+380 (4143) 240-42,
www: sanctuary.karmel.org.ua,
f.b.: karmelberdychiv

У 1430р. великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий якого Бердич заснував тут хутір, що згодом назвали Бердичевом. В 1483р. кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. Наприкінці XVIст. вже був містечком. У 1798р. у ньому проживало 4820 мешканців, 1846 року став повітовим містом із 41 тисячею осіб. 1867 року мав 52563 жителів, 1926 року - 30812. Від 1923р. є райцентром, в якому нині - 73 тисячі мешканців.

2 березня 1634 року єпископ А. Шолдирський освятив у Бердичеві наріжний камінь під будівництво нижнього костелу оо.-кармелітів, а 22 липня 1642 року нижній храм урочисто відкрито та освячено під титулом Непорочного Зачаття П.Д.М., св. Михаїла Архангела, св. Йоана Хрестителя та св. Йоана Євангеліста. У 1739-1754 роках на підвалинах нижнього храму споруджено новий бароковий костел за проектом Я. де Вітте, подібним до львівської святині св. Юра роботи Б. Меретина (розписував храм Ф. Веніаміно). 1754 року єпископ К. Солтик консекрував верхній костел, а 1756 року коронував подарованими Папою Бенедиктом XIV коронами чудотворний образ Матері Божої, переданий кармелітам для верхнього храму ще 1642 року Я. Тишкевичем. У 1864 році після закриття монастиря царською владою святиня стала парафіяльною. У 1918-1926 роках храм знову перейняли кармеліти босі.

47501 Бережани,
вул. Лепких, 25,
+380 (3548) 220-45

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Першу сакральну споруду у Бережанах (замкову каплицю, яка побувала у розпорядженні протестантів, бо до них належав засновник міста Миколай Сенявський), збудували не пізніше 1525 року, а парафіяльний храм постав вже після заснування міста у 1530 році та був присвячений святому Миколаєві. Парафія ж вперше у документах згадується 1571 року. Пізніше цю святиню замінила нова, а на її місці спорудили бернардинський костел св. Миколая.

47501 Бережани

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Замок та його костел у Бережанах будувались поетапно, а також перебудовувались. Це розпочав ще у другій половині XVIст. Рафал Сенявський, а продовжив його син Миколай після 1529 року, коли за судовим поділом майна померлого ще 1518 року Рафала (між його трьома синами) отримав Бережани. Принаймні, вже 1525 року згадується замкова калиця, яка тоді ще не була кальвіністською, але потім перейшла до протестантів, бо до них належав засновник міста Миколай.

47501 Бережани,
вул. Костельна, 1

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Від початку XVII століття бернардини, яких до Бережан запросив ще засновник міста Миколай Сенявський, служили капеланами при замковому костелі Пресвятої Трійці. У 1630 році Урсула Софія Сенявська розпочала будівництво мурованого костелу під титулом св. Миколая для ченців на горі св. Миколай, де раніше стояв перший парафіяльний храм (теж св. Миколая), та бернардинської резиденції при ньому.

81220 Бібрка,
вул. Ясна, 2,
+380 (3263) 418-95,
f.b.: bibrkasdb

Бібрка вперше присутня в документах у 1412 і 1417 роках. Магдебурзьке право та його підтвердження отримувала чотири рази - у 1433, 1436, 1469 і 1569 роках. У 1785 році тут проживало 2194 мешканців, 1859 року - 2817, 1880 року - 4348, 1900 року - 5315, 1921 року - 4391, нині - близько 3800 осіб. У XIXст. Бібрка стала осередком повіту, від 1940 року була райцентром, 1962 року увійшла до Перемишлянського району, а 2020 року - до Львівського.

За непідтвердженою документально інформацією, парафія та перший (дерев'яний) костел у Бібрці постали 1402 року коштом Завіши Чорного, проте вперше у документі згадуються 1469 року, коли король Казимир Ягеллончик пожертвував парафії земельні ділянки та кошти. Тоді ж та 1472 року занотовано місцевого душпастиря о. Матеуша, а 1492 року - о. Яна.

80700 Білий Камінь

Перша письмова згадка про Білий Камінь датується 1493 роком. У 1614 році Білий Камінь відмежували від двох більших сіл — Ушні та Черемошні. У 1682 році йому надали магдебурзьке право. 1785 року містечко налічувало 1493 мешканців (935 християн), 1880 року - 3144 (1090 греко- і 420 римо-католиків), Після Ісв. війни Білий Камінь втратив статус міста та у документах того часу вже значиться селом, в якому 1921 року проживало лише 1515 осіб, нині ж - менше восьми сотень мешканців.

Мурований костел у Білому Камені споруджено коштом його власників родини Вишневецьких 1613 року, а парафія тут постала 1615 року (правда, є непідтвержена інформація, що її було утворено набагато раніше, ймовірно, на основі первісного дерев'яного храму). Ця ж родина 1642 року профінансувала також заснування препозитури, проте у 1648-1657 роках, а також у 1667, 1672, 1675 роках святиня зазнала значних руйнувань спочатку від козаків, а потім - від татарів і турків.

30200 Білогір'я,
вул. Франка, 28,
+380 (3841) 218-91

Перша згадка про Білогір’я, яке до 1946 року називалось Ляхівці, датується 20.01.1441р. Походження старої назви нез'ясоване (принаймні, це не пов'язано з переселенцями з Мазовії, оскільки вони з'явились у Ляхівцях лише у XVIст.). Місто отримало магдебурзьке право 1583 року. Нині - селище міського типу і районний центр з населенням понад 5200 мешканців.

У 1612-1660 роках було споруджено сучасні муровані костел та монастир оо.-домініканців коштом Павла-Кшиштофа Сенюти, котрий спочатку сповідував православ'я, потім кальвінізм, на початку XVIІст. - католицизм (тоді і запросив домініканців), а 1616 року прийняв аріанство (Ляхівці навіть називали аріанською столицею Волині). 21 липня 1789 року храм консекрував єпископ- помічник Луцький Хризостом Качковський під титулом Пресвятої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці і свв. Петра і Павла.

47512 Біще,
вул. Тараса Шевченка, 80А

Поселення Біще (Боще, Буще) відоме у документах від 16 серпня 1375 року, є також згадка 1399 року (описується як місто), проте вважається заснованим 1086 року. 1880 року у селі проживало 675 мешканців, з них лише 260 були римо-католиками, 1900 року - 869, у тому числі 501 греко- і 311 римо-католиків, 1939 року - 1059 (католиків 589 і 430 відповідно), нині село нараховує менше півтисячі осіб. Входило до Бережанського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Згадка 1399 року стосується місцевої парафії, для якої саме того року видав привілей архієпископ Яків Стрепа, яким наділив парафію своєю десятиною. У цьому тексті згадуються ректор і вікарій парафіяльного костелу. Храм був дерев'яним та носив титул Матері Божої. Чергову фінансову допомогу парафія отримала 1433 року від власника поселення Яна Боща. Костел разом з містом спалили турки, ймовірно, 1498 року. Тривалий час місцеві віряни не мали своєї святині та відвідували костели у навколишніх поселеннях.

80600 Броди,
вул. Стуса, 9

Перша письмова згадка про Броди датується 1084 роком, згадуються також у 1441 і 1477 роках. 22 серпня 1584 року Броди під назвою Любич отримали магдебурзьке право, підтверджене 20 березня 1597 року та 31 жовтня 1669 року. Від 1598 року місто знову називалось Бродами. У 1782-1787рр. було осередком циркулу, в середині XIXст. стало центром повіту, у 1940-2020рр. було райцентром, а нині входить до Золочівського району. 1778 року тут проживало 1778 мешканців, 1880 року - 20701, 1934 року - 17988, нині - понад 23 тисячі осіб.

У 80-х роках XVIст. у Бродах було споруджено перший костел (дерев'яний), а 1594 року засновано парафію коштом тодішнього власника Миколая Жовкевського, який пожертвував для неї село Язлівчик. Понад півстоліття місто попри зусилля його наступного власника Станіслава Конецпольського не змогло отримати належної святині, яку 11 березня 1646 року він у своєму заповіті зобов'язав збудувати свого сина Олександра, виділивши для цього достатньо грошей золотом.

80014 Варяж

Уперше Варяж згадується 1419 року, потім - у 1482 році, а 1538 року отримав магдебурзьке право. 1880 року у містечку Варяж проживало 1336 жителів, а в селі Варяж - 901. 1919 року містечко втратило міські права. До 1951 року Варяж належав Польщі, а 15.02.1951р. був переданий до складу УРСР. Місцеві поляки переїхали до Польщі, а Варяж заселили українцями з ліквідованого села Середній Угринів на Івано-Франківщині. У 1951-1989 роках називався Новоукраїнкою. Нині у селі менше дев'яти сотень мешканців. Входить до Червоноградського району (раніше - до Сокальського).

Відомо, що 1528 року парафія Преображення Господнього у Варяжі була відновлена (чи заснована?) завдяки місцевому власнику Кристину Ощовському. Ймовірно, що приблизно тоді ж і збудовали перший (дерев'яний) костел. Наступний дерев'яний храм у середині XVIII століття замінили мурованим, проте у 1783-1784 роках його віддали греко-католикам (нині - церква Успіння Богородиці), а парафіяльним став піярський костел св. Марка.