13312 Бердичів,
вул. Соборна, 25,
+380 (4143) 240-42,
www: sanctuary.karmel.org.ua,
f.b.: karmelberdychiv

У 1430 році великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий котрого Бердич і заснував тут хутір, який згодом назвали Бердичевом. В 1483 року кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. У 1846 році Бердичів став повітовим містом. За кількістю жителів у середині XIXст. Бердичів займав п'яте місце на теренах сучасної України (після Одеси, Києва, Львова та Харкова). У 1923р. місто стало центром однойменного району та округу, нині є районним центром з населенням понад 75 тисяч мешканців.

2 березня 1634 року єпископ А. Шолдирський освятив у Бердичеві наріжний камінь під будівництво нижнього костелу оо.-кармелітів, а 22 липня 1642 року нижній храм урочисто відкрито та освячено під титулом Непорочного Зачаття П.Д.М., св. Михаїла Архангела, св. Йоана Хрестителя та св. Йоана Євангеліста. У 1739-1754 роках на підвалинах нижнього храму споруджено новий бароковий костел за проектом Я. де Вітте, подібним до львівської святині св. Юра роботи Б. Меретина (розписував храм Ф. Веніаміно). 1754 року єпископ К. Солтик консекрував верхній костел, а 1756 року коронував подарованими Папою Бенедиктом XIV коронами чудотворний образ Матері Божої, переданий кармелітам для верхнього храму ще 1642 року Я. Тишкевичем. У 1864 році після закриття монастиря царською владою святиня стала парафіяльною. У 1918-1926 роках храм знову перейняли кармеліти босі.

47501 Бережани,
вул. Лепких, 25,
+380 (3548) 220-45

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Першу сакральну споруду у Бережанах (замкову каплицю, яка побувала у розпорядженні протестантів, бо до них належав засновник міста Миколай Сенявський), збудували не пізніше 1525 року, а парафіяльний храм постав вже після заснування міста у 1530 році та був присвячений святому Миколаєві. Парафія ж вперше у документах згадується 1571 року. Пізніше цю святиню замінила нова, а на її місці спорудили бернардинський костел св. Миколая.

47501 Бережани

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Замок та його костел у Бережанах будувались поетапно, а також перебудовувались. Це розпочав ще у другій половині XVIст. Рафал Сенявський, а продовжив його син Миколай після 1529 року, коли за судовим поділом майна померлого ще 1518 року Рафала (між його трьома синами) отримав Бережани. Принаймні, вже 1525 року згадується замкова калиця, яка тоді ще не була кальвіністською, але потім перейшла до протестантів, бо до них належав засновник міста Миколай.

47501 Бережани,
вул. Костельна, 1

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Від початку XVII століття бернардини, яких до Бережан запросив ще засновник міста Миколай Сенявський, служили капеланами при замковому костелі Пресвятої Трійці. У 1630 році Урсула Софія Сенявська розпочала будівництво мурованого костелу під титулом св. Миколая для ченців на горі св. Миколай, де раніше стояв перший парафіяльний храм (теж св. Миколая), та бернардинської резиденції при ньому.

81220 Бібрка,
вул. Ясна, 2,
+380 (3263) 418-95,
www: bibrka-sdb.org,
f.b.: bibrkasdb

Бібрка вперше згадується у Галицько-Волинській хроніці 1211 роком, а пізніше - у документах із 1436 року. У 1469 році отримала магдебурзьке право, яке було підтверджене 1569 року. У XIX столітті Бібрка стала осередком повіту, а в 1940-1962 роках була районним центром. Її населення нині - понад 3800 мешканців.

У XV століті у Бібрці було засновано парафію та споруджено перший дерев'яний костел коштом З. Чорного. У І половині XVI століття нападники (ймовірно, татари або турки) знищили святиню. У 1546-1547 роках храм відбудували та парафію відродили коштом архієпископа П. Стажеховського. У 20-х роках XVII століття татари спалили місто Бібрку, у тому числі і костел.

80700 Білий Камінь

Перша письмова згадка про Білий Камінь датується 1493 роком. У 1614 році Білий Камінь відмежували від двох більших сіл — Ушні та Черемошні. У 1682 році йому надали магдебурзьке право. 1785 року містечко налічувало 1493 мешканців (935 християн), 1880 року - 3144 (1090 греко- і 420 римо-католиків), Після Ісв. війни Білий Камінь втратив статус міста та у документах того часу вже значиться селом, в якому 1921 року проживало лише 1515 осіб, нині ж - менше восьми сотень мешканців.

Мурований костел у Білому Камені споруджено коштом його власників родини Вишневецьких 1613 року, а парафія тут постала 1615 року (правда, є непідтвержена інформація, що її було утворено набагато раніше, ймовірно, на основі первісного дерев'яного храму). Ця ж родина 1642 року профінансувала також заснування препозитури, проте у 1648-1657 роках, а також у 1667, 1672, 1675 роках святиня зазнала значних руйнувань спочатку від козаків, а потім - від татарів і турків.

30200 Білогір'я,
вул. Франка, 28,
+380 (3841) 218-91

Перша згадка про Білогір’я, яке до 1946 року називалось Ляхівці, датується 20.01.1441р. Походження старої назви нез'ясоване (принаймні, це не пов'язано з переселенцями з Мазовії, оскільки вони з'явились у Ляхівцях лише у XVIст.). Місто отримало магдебурзьке право 1583 року. Нині - селище міського типу і районний центр з населенням понад 5200 мешканців.

У 1612-1660 роках було споруджено сучасні муровані костел та монастир оо.-домініканців коштом Павла-Кшиштофа Сенюти, котрий спочатку сповідував православ'я, потім кальвінізм, на початку XVIІст. - католицизм (тоді і запросив домініканців), а 1616 року прийняв аріанство (Ляхівці навіть називали аріанською столицею Волині). 21 липня 1789 року храм консекрував єпископ- помічник Луцький Хризостом Качковський під титулом Пресвятої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці і свв. Петра і Павла.