13312 Бердичів,
вул. Соборна, 25,
+380 (4143) 240-42,
www: sanctuary.karmel.org.ua,
f.b.: karmelberdychiv

У 1430р. великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий якого Бердич заснував тут хутір, що згодом назвали Бердичевом. В 1483р. кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. Наприкінці XVIст. вже був містечком. У 1798р. у ньому проживало 4820 мешканців, 1846 року став повітовим містом із 41 тисячею осіб. 1867 року мав 52563 жителів, 1926 року - 30812. Від 1923р. є райцентром, в якому нині - 73 тисячі мешканців.

2 березня 1634 року єпископ А. Шолдирський освятив у Бердичеві наріжний камінь під будівництво нижнього костелу оо.-кармелітів, а 22 липня 1642 року нижній храм урочисто відкрито та освячено під титулом Непорочного Зачаття П.Д.М., св. Михаїла Архангела, св. Йоана Хрестителя та св. Йоана Євангеліста. У 1739-1754 роках на підвалинах нижнього храму споруджено новий бароковий костел за проектом Я. де Вітте, подібним до львівської святині св. Юра роботи Б. Меретина (розписував храм Ф. Веніаміно). 1754 року єпископ К. Солтик консекрував верхній костел, а 1756 року коронував подарованими Папою Бенедиктом XIV коронами чудотворний образ Матері Божої, переданий кармелітам для верхнього храму ще 1642 року Я. Тишкевичем. У 1864 році після закриття монастиря царською владою святиня стала парафіяльною. У 1918-1926 роках храм знову перейняли кармеліти босі.

47501 Бережани,
вул. Лепких, 25,
+380 (3548) 220-45

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Першу сакральну споруду у Бережанах (замкову каплицю, яка побувала у розпорядженні протестантів, бо до них належав засновник міста Миколай Сенявський), збудували не пізніше 1525 року, а парафіяльний храм постав вже після заснування міста у 1530 році та був присвячений святому Миколаєві. Парафія ж вперше у документах згадується 1571 року. Пізніше цю святиню замінила нова, а на її місці спорудили бернардинський костел св. Миколая.

47501 Бережани

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Замок та його костел у Бережанах будувались поетапно, а також перебудовувались. Це розпочав ще у другій половині XVIст. Рафал Сенявський, а продовжив його син Миколай після 1529 року, коли за судовим поділом майна померлого ще 1518 року Рафала (між його трьома синами) отримав Бережани. Принаймні, вже 1525 року згадується замкова калиця, яка тоді ще не була кальвіністською, але потім перейшла до протестантів, бо до них належав засновник міста Миколай.

47501 Бережани,
вул. Костельна, 1

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Від початку XVII століття бернардини, яких до Бережан запросив ще засновник міста Миколай Сенявський, служили капеланами при замковому костелі Пресвятої Трійці. У 1630 році Урсула Софія Сенявська розпочала будівництво мурованого костелу під титулом св. Миколая для ченців на горі св. Миколай, де раніше стояв перший парафіяльний храм (теж св. Миколая), та бернардинської резиденції при ньому.

81220 Бібрка,
вул. Ясна, 2,
+380 (3263) 418-95,
f.b.: bibrkasdb

Бібрка вперше присутня в документах у 1412 і 1417 роках. Магдебурзьке право та його підтвердження отримувала чотири рази - у 1433, 1436, 1469 і 1569 роках. У 1785 році тут проживало 2194 мешканців, 1859 року - 2817, 1880 року - 4348, 1900 року - 5315, 1921 року - 4391, нині - близько 3800 осіб. У XIXст. Бібрка стала осередком повіту, від 1940 року була райцентром, 1962 року увійшла до Перемишлянського району, а 2020 року - до Львівського.

За непідтвердженою документально інформацією, парафія та перший (дерев'яний) костел у Бібрці постали 1402 року коштом Завіши Чорного, проте вперше у документі згадуються 1469 року, коли король Казимир Ягеллончик пожертвував парафії земельні ділянки та кошти. Тоді ж та 1472 року занотовано місцевого душпастиря о. Матеуша, а 1492 року - о. Яна.

80700 Білий Камінь

Перша письмова згадка про Білий Камінь датується 1493 роком. У 1614 році Білий Камінь відмежували від двох більших сіл — Ушні та Черемошні. У 1682 році йому надали магдебурзьке право. 1785 року містечко налічувало 1493 мешканців (935 християн), 1880 року - 3144 (1090 греко- і 420 римо-католиків), Після Ісв. війни Білий Камінь втратив статус міста та у документах того часу вже значиться селом, в якому 1921 року проживало лише 1515 осіб, нині ж - менше восьми сотень мешканців.

Мурований костел у Білому Камені споруджено коштом його власників родини Вишневецьких 1613 року, а парафія тут постала 1615 року (правда, є непідтвержена інформація, що її було утворено набагато раніше, ймовірно, на основі первісного дерев'яного храму). Ця ж родина 1642 року профінансувала також заснування препозитури, проте у 1648-1657 роках, а також у 1667, 1672, 1675 роках святиня зазнала значних руйнувань спочатку від козаків, а потім - від татарів і турків.

30200 Білогір'я,
вул. Франка, 28,
+380 (3841) 218-91

Перша згадка про Білогір’я, яке до 1946 року називалось Ляхівці, датується 20.01.1441р. Походження старої назви нез'ясоване (принаймні, це не пов'язано з переселенцями з Мазовії, оскільки вони з'явились у Ляхівцях лише у XVIст.). Місто отримало магдебурзьке право 1583 року. Нині - селище міського типу і районний центр з населенням понад 5200 мешканців.

У 1612-1660 роках було споруджено сучасні муровані костел та монастир оо.-домініканців коштом Павла-Кшиштофа Сенюти, котрий спочатку сповідував православ'я, потім кальвінізм, на початку XVIІст. - католицизм (тоді і запросив домініканців), а 1616 року прийняв аріанство (Ляхівці навіть називали аріанською столицею Волині). 21 липня 1789 року храм консекрував єпископ- помічник Луцький Хризостом Качковський під титулом Пресвятої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці і свв. Петра і Павла.

47512 Біще,
вул. Тараса Шевченка, 80А

Поселення Біще (Боще, Буще) відоме у документах від 16 серпня 1375 року, є також згадка 1399 року (описується як місто), проте вважається заснованим 1086 року. 1880 року у селі проживало 675 мешканців, з них лише 260 були римо-католиками, 1900 року - 869, у тому числі 501 греко- і 311 римо-католиків, 1939 року - 1059 (католиків 589 і 430 відповідно), нині село нараховує менше півтисячі осіб. Входило до Бережанського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Згадка 1399 року стосується місцевої парафії, для якої саме того року видав привілей архієпископ Яків Стрепа, яким наділив парафію своєю десятиною. У цьому тексті згадуються ректор і вікарій парафіяльного костелу. Храм був дерев'яним та носив титул Матері Божої. Чергову фінансову допомогу парафія отримала 1433 року від власника поселення Яна Боща. Костел разом з містом спалили турки, ймовірно, 1498 року. Тривалий час місцеві віряни не мали своєї святині та відвідували костели у навколишніх поселеннях.

48201 Гусятин,
вул. Суходільська, 5,
+380 (3557) 225-93,
www: husiatyn.ofm.org.ua,
f.b.: HusiatynRomanCatholicChurchUkrai...

Гусятин (Всятин, Усятин), який вперше згадується 1431 роком, у 1559 році отримав магдебурзьке право. З 1939 року - райцентр, а від 1969 року - селище міського типу. Проживає у ньому понад 7100 мешканців.

У 1610 році у Гусятині було збудовано дерев'яний костел та монастир для оо.-бернардинів за кошти Каліновських. У 1623-1625 роках також коштом Каліновських для монахів спорудили сучасні муровані костел та монастир. 1724 року храм було відновлено за кошти Сенявських після руйнувань 1648 років та періоду турецького панування, а 1727 року костел освятили. У 80-х роках XVIII століття після ліквідації монастиря храм став парафіяльним. 15 серпня 1938 року святиню знову передали бернардинам.

48163 Долина

У 1577 році Ян Гольський придбав село Довге, на південних землях якого у 90-х роках заснував містечко Янів (Теребовельський) та на початку XVII століття збудував там замок-фортецю. 1772 року Янів втратив міські права. У 80-х роках ХІХ століття село мало 2200 мешканців, з них: 800 - римо-католики, 500 - греко-католики, решта - євреї. 1960 року село назвали Долиною. Нині тут проживає вісім сотень осіб, і входить воно вже не до Теребовельського району, а до Тернопільського.

Перший (дерев'яний) костел в Янові постав коштом місцевого власника Яна Гольського відразу ж після заснування міста, а 1611 року подружжя Гольських на прохання першого настоятеля о. Мартина Яворського фундувало парафію та спорудження мурованого храму біля фортеці (тоді ж було закладено фундамент святині). Будівництво, яке затягнулось на ціле століття, продовжив завдяки додатковим пожертвам наступний настоятель о. Казимир Пашковський. Освятили костел 1661 року, проте його спорудження продовжувалось ще довго. Храм тоді мав лише один вівтар.