30200 Білогір'я,
вул. Франка, 28,
+380 (3841) 218-91

Перша згадка про Білогір’я, яке до 1946 року називалось Ляхівці, датується 20.01.1441р. Походження старої назви нез'ясоване (принаймні, це не пов'язано з переселенцями з Мазовії, оскільки вони з'явились у Ляхівцях лише у XVIст.). Місто отримало магдебурзьке право 1583 року. Нині - селище міського типу і районний центр з населенням понад 5200 мешканців.

У 1612-1660 роках було споруджено сучасні муровані костел та монастир оо.-домініканців коштом Павла-Кшиштофа Сенюти, котрий спочатку сповідував православ'я, потім кальвінізм, на початку XVIІст. - католицизм (тоді і запросив домініканців), а 1616 року прийняв аріанство (Ляхівці навіть називали аріанською столицею Волині). 21 липня 1789 року храм консекрував єпископ- помічник Луцький Хризостом Качковський під титулом Пресвятої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці і свв. Петра і Павла.

80600 Броди,
вул. Стуса, 9

Перша письмова згадка про Броди датується 1084 роком, згадуються також у 1441 і 1477 роках. 22 серпня 1584 року Броди під назвою Любич отримали магдебурзьке право, підтверджене 20 березня 1597 року та 31 жовтня 1669 року. Від 1598 року місто знову називалось Бродами. У 1782-1787рр. було осередком циркулу, в середині XIXст. стало центром повіту, у 1940-2020рр. було райцентром, а нині входить до Золочівського району. 1778 року тут проживало 1778 мешканців, 1880 року - 20701, 1934 року - 17988, нині - понад 23 тисячі осіб.

У 80-х роках XVIст. у Бродах було споруджено перший костел (дерев'яний), а 1594 року засновано парафію коштом тодішнього власника Миколая Жовкевського, який пожертвував для неї село Язлівчик. Понад півстоліття місто попри зусилля його наступного власника Станіслава Конецпольського не змогло отримати належної святині, яку 11 березня 1646 року він у своєму заповіті зобов'язав збудувати свого сина Олександра, виділивши для цього достатньо грошей золотом.

78112 Чернелиця

Чернелиця відома у документах із XV століття як Черлениця, а в другій половині XVI століття стала містом. 1940 року її позбавили статусу містечка, проте вона стала центром району, який 1957 року ліквідували. Належала до Городенківського району, а тепер - до Коломийського. Проживає у селі близько 1600 мешканців (1939 року було понад 3700).

Станом на 1661 рік, коли місцеві власники Чарторийські фундували спорудження мурованих костелу та монастиря для домініканців (та їх утримання), у Чернелиці вже була дерев'яна каплиця, яку вони теж віддали ченцям. Ця фундація 25 жовтня 1662 року отримала підтвердження архієпископа Львівського Яна Тарновського та 17 травня 1663 року - короля Яна Казимира. Спорудження костельно-монастирського комплексу тривало недовго. Принаймні, вже 1669 року храм було збудовано, а 1772 року - освячено (отримав він титул св. Архангела Михаїла).

80100 Червоноград,
вул. Б. Хмельницького, 22

Місто 1692 року на землях села Новий Двір (вперше згадується у документах у 1613р.) заснував великий коронний гетьман Щенсни Казимир Потоцький, назвав його на честь своєї дружини Кристини Кристинополем та отримав для нього магдебурзьке право. Від 3 листопада 1951 року називається Червоноградом, а від 30.12.1962р. є містом обласного підпорядкування. Населення - понад 67 тисяч мешканців.

У 1609 році Потоцькі збудували тоді ще у Новому Дворі дерев'яний костел, яким опікувались оо.-бернардини, а 1695 року (вже у Кристинополі) було засновано парафію. З 1692 по 1704 тривало будівництво мурованого костелу Зіслання Святого Духа у стилі бароко коштом Йосифа Потоцького, споруджено було також монастир для бернардинів, котрі продовжували обслуговувати парафію. Храм неодноразово відновлювали після пожеж.

81740 Гніздичів

Поселення Гніздичів вперше згадується в документах у 1462 та 1491 роках. У XVII столітті вже вважалось містечком. У 80-х роках ХІХ століття мало близько 1200 мешканців, переважна більшість яких була українцями. Від 11 травня 1957 року Гніздичів є селищем міського типу, в якому нині проживає понад чотири тисячі осіб. Входив до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Кохавина (нині є південною частиною Гніздичева) постала у середині XVII століття на землях містечка Руда. Тут було утворено санктуарій, присвячений Матері Божій, навколо якого і виросло це поселення.

За переказами, 1646 року власниця Руди Анна Воянківська натрапила у місцевому лісі на образ Матері Божої з Дитятком, що висів на дубі. Спочатку його пробували помістити у рудівському костелі св. Станіслава, проте, за легендою, він повертався на старе місце. І вже коштом наступної власниці містечка Терези Виговської 1680 року на цьому місці було збудовано дерев'яну каплицю, до якої урочисто внесли ікону.

45111 Іванівка

Вперше документально Янівка згадується 1577 року, є також згадки у 1583 році та на початку наступного століття. Була містечком, проте, принаймні, на початку ХХст. (за чисельності мешканців близько 350) вже вважалась селом, яке 1946 року перейменували на Іванівку. Нині тут проживає менше трьох сотень осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перші (дерев'яні) костел і монастир для бернардинів в Янівці фундував 14 квітня 1629 року власник містечка Миколай Єло-Малінський разом із дружиною Кристиною (із Вишневецьких), подарувавши ченцям земельні наділи та кошти на спорудження будівель. Бічний вівтар храму містив стародавній образ Матері Божої, який Адам Вишневецький отримав від Димитрія, що у 1605-1606рр. був московським царем. Проте під час козацько-польської війни бернардинський костельно-монастирський комплекс було зруйновано.

78621 Яблунів

У 1593 році король Сігізмунд ІІІ Ваза дозволив Станіславу Влодеку заснувати на землях села Стопчатова містечко, яке 1602 року отримало магдебурзьке право та було назване Влодковом. Проте наступні власники містечка Яблоновські у 1630-1640рр. перейменували його за своїм прізвищем на Яблунів. У 1940 році став селищем міського типу та райцентром, але 1962 року увійшов до Косівського району. Нині тут проживає понад дві тисячі мешканців.

Перша римсько-католицька святиня (звісно, дерев'яна) мала постати у містечку Влодків у першій половині XVIIст. після його заснування, а у першій половині наступного століття (за деякими даними, навіть раніше - 1683 року) її замінив черговий дерев'яний костел, що підтверджується як датованими сороковими роками цього століття предметами оснащення, так і документом 1760 року відновлення/заснування парафії.

81562 Комарно

За археологічними даними Комарно (у радянські часи - Комарне) заснували у ХІІст., одним з його перших власників був боярин Митко Друцький, проте перша документальна згадка про поселення датується 1427 роком. Є також згадка у 1450, 1454 і 1471 роках. 28 березня 1473 року отримало магдебурзьке право. У 1578 році тут проживало 435 мешканців, 1880 року - 5079, у тому числі приблизно 2000 греко- і 1000 римо-католиків, 1921 року - 5009, з них 2382 поляків і 1724 українців, нині - понад 3700 осіб. У 1940-1959рр. місто було райцентром, потім увійшло до Городоцького району, а від 2020 року належить Львівському.

В Комарні 1473 року, коли постало магдебурзьке право, також заснували парафію та збудовали перший (дерев'яний) костел коштом місцевого власника Станіслава Ходецького. Ймовірно, що цей храм протягом наступних майже двох століть перебудовувався (теж із дерева).

Спорудження сучасної мурованої святині в Комарні завершили 1658 року за проектом львівського архітектора Войтеха Капіноса (від 1643 року) коштом чергового власника міста Миколая Остророга завдяки зусиллям настоятеля о. Флоріана Левіна. 8 жовтня того ж, 1658 року костел консекрував архієпископ Львівський Ян Тарновський.

48741 Кривче

Кривче відоме із 1530 року. Від 1627 року було містечком. У 1639 році місцеві власники Контські у верхній частині поселення на високому лівому березі річки Циганки, між двома її притоками розпочали будівництво оборонного замку, який протягом наступного століття зазнав нападів різних військових сил. При цьому страждало також і село. Нині його населення - понад 1900 мешканців. Кривче належало до Борщівського району, а тепер - до Чортківського.

Джерела стверджують, що мурований костел у селі спорудили 1650 року Контські, перебудувавши для цього порохову вежу замку. Ця інформація сумнівна, оскільки малоймовірно, що вже через десять років від початку спорудження замку його порохова вежа виявилась зайвою, хоча військова активність у цьому регіоні була надзвичайно високою. Більш ймовірно, що цього, 1650 року заснували парафію та збудовали якийсь інший храм, що потім був зруйнований під час облог замку.

34561 Кузьмівка

У 1629 році князь Альбрехт Радзивіл заснував містечко Казимирів, назвавши його на честь покровителя королевича Речі Посполитої св. Казимира. Після спустошення 1665 року татарами містечко перетворилось на село, яке пізніше згадується у документах як Казимирівка. Весною 1943 року було було спалене німецькими військами. У 1946р. перейменоване на Кузьмівку. Проживає тут понад 600 мешканців.

Перший дерев’яний костел у Казимирівці збудували в 1629 році коштом власника поселення Альбрехта Радзивіла, проте 1665 року його спалили татари. У 1670 році за гроші парафіян та завдяки зусиллям декана колегіати Пресвятої Трійці в Олиці о. Фелікса Баховського було споруджено муровану каплицю. У її вівтарі знаходилась копія ікони Богородиці, привезеної з Палестини князем Радзивілом, оригінал якої містився в олицькій колегіаті. Цей образ невдовзі став предметом культу волинських вірян, щоб його вшанувати в Казимирівку приходили тисячі паломників, яких вже не вміщала каплиця. Тож завдяки зусиллям кустоша олицької колегіати о. Яна Білецького у 1779 році її перебудували на костел.