12700 Звягель,
вул. Челюскінців, 1,
f.b.: KhrystaTsariaNV, 249601402426516

Місто 1256 року вперше згадується як Возвягель у Галицько-Волинському літописі, роком пізніше через непокору його жителів було спалене дружиною князя Данила Галицького, а нове поселення на лівому березі Случі з першої половини XVст. відоме як Звягель. Його основою стала фортеця, побудована у 1507-1595рр. за наказом князя Костянтина Острозького (її руїни збереглись досі). 16 травня 1796 року отримало назву Новограда-Волинського, яку 16 листопада 2022 року замінили старою (Звягель). У 1838р. мало 6127 мешканців, 1865р. - 7514, у 80-х роках - понад 9000, 1900р. - 15304, 1915р. - 22809, 1922р. - 12858, 1939р. - понад 23 тисячі, а нині - понад 55 тисяч осіб. Було садибою повіту, а нині є районним центром.

Попередні костели у Звягелі, один з яких датується першою третиною XVII століття, а інший - 1726 роком, були знищені нападниками та пожежею. Мурований храм Воздвиження Хреста Господнього, збудований у 1753-1766 роках, радянська влада спочатку закрила, а 23 червня 1935 року підірвала.

48510 Звиняч

Перша письмова згадка про Звиняч датована 1549 роком. 1890 року у селі проживало майже 2200 мешканців, з них понад дві тисячі - українці, 1900 року - 2335, 1910 року - 2263, 1921 року - 2056, 1931 року - 2210, нині ж чисельність населення складає менше тисячі осіб.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Буданові і мали публічну каплицю на цвинтарі, освячену 1890 року, в якій здійснювалось богослужіння першого тижня кожного місяця (за не підтвердженими даними, вона постала ще у першій половині ХІХ століття і служила також усипальницею місцевим власникам Мисловським). 3 грудня 1901 року у Звинячі було освячено наріжний камінь мурованого костелу св. Франциска Ксав'єра, спорудження якого завдяки зусиллям та коштам Франциска Мисловського завершили 1904 року.

20200 Звенигородка,
вул. Шевченка, 1

У давньоруські часи місто називалось Звенигород, проте його зруйнували татаро-монголи. Воно відродилось пізніше на новому місці, на 3 кілометри південніше. Перша письмова згадка про нього датується 1394 роком. В часи козацько-польських війн Звенигородка була сотенним містом Корсунського полку, а 1792 року отримала магдебурзьке право. З 1798 року - центр повіту. У 1923 році Звенигородка стала центром однойменного району, з 1927 року її віднесено до категорії селищ міського типу, 1938 року стала містом районного підпорядкування. Населення - понад 17 тисяч мешканців.

Парафія у Звенигородці була заснована 1766 року коштом Фелікса Солтика, 1776 року додаткові кошти на її забезпечення виділив король Станіслав Август. Тоді ж і розпочали будівництво дерев'яного костелу, наріжний камінь якого освятив о. Палуцький. У 1780 році душпастирював тут о. Лоєцький.

48271 Жабинці

В документах Жабинці вперше згадуються 1443 року як Старий Ярослав. У 1504р. його знищила орда, але вцілілі мешканці відновили поселення під назвою Новий Ярослав, який пізніше став просто Ярославом. Лише від 1592 року село почало називатись Жабинці. Його власники сприяли переселенню сюди польських селян. 1890 року тут проживало 612 осіб, у тому числі 539 українців і 130 поляків, нині - понад півтисячі. У повоєнний час поляки виїхали до Польщі, а в Жабинцях оселились українці з Польщі. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. Коли їх чисельність перевищила сотню осіб, у Жабинцях 1862 року коштом власника села Леонарда Городиського завершили, в основному, спорудження філіального мурованого костелу та того ж року освятили його.

47843 Жеребки

Жеребки утворились 1951 року від злиття Королівських (Великих, Перших - 1946-1950 роки) та Шляхетських (Малих, Других - 1946-1950 роки) Жеребків. Останнє село (Жеребки Шляхетські), де на початку XX століття і було споруджено святиню, вперше згадується у 1574 році. 1890 року в Жеребках Королівських проживало майже вісім сотень мешканців (524 українців, 261 поляків), а у Шляхетських - понад півтисячі (460 українців, 69 поляків), 1914 року 1020 і 788 відповідно, 1921 року - 999 і 544, 1931 року - 1003 і 581, а нині об'єднане село нараховує майже сім сотень мешканців. Входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому (село після ІІсв. війни називали Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині є Соборним), проте 1851 року перейшли до новоутвореної капеланії Різдва св. Йоана Хрестителя у Галущинцях, яка у 1877-1878 роках стала самостійною парафією. Їх чисельність у період із середини ХІХ століття до І світової війни збільшилась з двох сотень до майже трьох з половиною.

23100 Жмеринка,
вул. Костельна, 2,
+380 (4332) 228-23

В документах село Жмеринка згадується на початку XVIII століття. У 1865 році між селами Велика і Мала Жмеринка було засновано велику вузлову залізничну станцію Правобережжя України, яка і стала основою майбутнього міста. Пізніше місто поглинуло також Петрівку, Кавказ та Корчівку. Нині Жмеринка - районний центр з населенням понад 34 тисячі мешканців.

У 1898-1903 роках жмеринські римо-католики наманались отримати дозвіл на будівництво костелу, проте марно. Лише 1904 року парафіяни Садовський та Михальський отримали у Санкт-Петербурга такий дозвіл від імператора Миколи ІІ з умовою, що храм храм отримає титул св. Олексія на честь хворого царського сина Олексія і там щоденно відправлятиметься Служба за нього. У 1904-1910 роках костел було споруджено (частково імператорським коштом). 17 липня 1910 року його освятили, проте оснащення та оздоблення святині тривало до 1912 року.

24224 Жолоби,
вул. Кошового

Поселення Жолоби вважається заснованим 1700 року. 1893 року у селі проживало 792 мешканців, 1901 року - 821, 1905 року - 1059, нині ж - близько 340 осіб. Входило до Томашпольського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського, в складі якого перебувало до 1964 року.

Місцеві католики латинського обряду раніше належали до парафії Матері Божої з Гори Кармель у Томашполі, проте, за інформацією Луцько-Житомирського схематизму 1914 року, своєї святині не мали. Виходить, що або дані схематизму були неповними, або дерев'яна капличка на перехресті доріг, яка проіснувала до 50-х років, та мурована цвинтарна могли бути споруджені десь на початку 20-х років ХХ століття, коли антирелігійні гоніння радянської влади лише починались.