77111 Бурштин,
вул. Т. Шевченка, 67

Поселення, яке з 1436 року відоме як Нове Село (згадується також у 1439 і 1448 роках), 1550 року отримало міські права, а 1579 року - назву Бурштин. У 1880р. тут проживало 4294 мешканців, у тому числі 1471 греко- і 372 римо-католиків. 1939 року стало селищем міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Галицького району. У 1993р. Бурштину повернули статус міста, а 2014 року віднесли до категорії міст обласного значення і вивели зі складу Галицького району. Нині місто нараховує понад 15 тисяч осіб.

Власник Бурштина Ігнатій Скарбек 13 липня 1842 року у своєму заповіті зобов'язав свою дочку Елеонору та її чоловіка Яна Яблоновського заснувати на теренах місцевої парафії Пресвятої Трійці заклад згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія для сиріт, хворих та калік, виділивши для цього значні суми на його будівництво та функціонування. Заклад мав утримувати п'ятеро сестер, одного священника, 30 сиріт, 30 хворих і 4 каліки.

30510 Буртин,
вул. Перемоги, 51

Буртин засновано 1815 року. До 1937 року тут проживали лише римо-католики, більшість яких тоді ж репресували та вислали до Казахстану. Нині католики латинського обряду складають половину населення села, чисельність якого перевищує вісім сотень мешканців.

У 1991-1993 роках тут споруджено костел зусиллями майбутнього єпископа о. Станіслава Широкорадюка OFM. 26 серпня 1993 року храм консекрував єпископ Ян Ольшанський MIC.

90556 Буштино,
вул. Б. Хмельницького, 77

Поселення Буштино (до 1995 року - Буштина, угорською - Bustyaháza) було засноване в середині XIV століття (називають 1357 та 1369 роки). З 1957 року - селище міського типу, населення якого нині становить вісім з половиною тисяч мешканців.

У 1895 році у Буштині спорудили сучасний мурований костел за кошти лісництва, а внутрішнє оснащення святині профінансував Леопольд Золан, він же і був фундатором створення місцевої парафії. У 1958-1989 роках храм перебував закритим. Повернений та сильно пошкоджений костел відремонтували 1989 року у якості філіального, а у 1996 році святиню піднесли до рангу парафіяльної. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

48512 Бичківці

Перша письмова згадка про село датується 1442 роком під назвою Уґельче, наступні - у 1444 і 1449 роках. 1785 року у селі проживало 470 мешканців (300 українців і 170 поляків), 1880 року - 1098, у тому числі католиків латинського обряду 563 і візантійського 510, 1900 року - 1524, 1921 року - 1446, з них більшість була поляками, нині кількість місцевих жителів становить сім з половиною сотень.

Римо-католики Бичківців належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Чорткові. Перша каплиця у селі відома із 1816 року, проте була вона приватною і в схематизмах Львівської архідієцезії навіть не згадується. Після заснування 1854 року у Хом'яківці парафіяльної експозитури близько півтисячі вірян села перейшло до неї.

48512 Бичківці

Перша письмова згадка про село датується 1442 роком під назвою Уґельче, наступні - у 1444 і 1449 роках. 1785 року у селі проживало 470 мешканців (300 українців і 170 поляків), 1880 року - 1098, у тому числі католиків латинського обряду 563 і візантійського 510, 1900 року - 1524, 1921 року - 1446, з них більшість була поляками, нині кількість місцевих жителів становить сім з половиною сотень.

Католики латинського обряду Бичківців належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Чорткові, проте після 1854 року перейшли до новозаснованої парафіяльної експозитури у Хом'яківці. У 1886 році на кладовищі постала мурована каплиця-усипальниця родини місцевих власників Целецьких. Вперше у схематизмах Львівської архідієцезії ця святиня згадується 1887 року.

13012 Биківка,
вул. 1-Травня, 20,
+380 (4146) 943-54,
f.b.: 2604281416472906

Поселення Биківка згадується у документах 1811 роком як Буда Биківка. 1897 року нараховувало 618 мешканців, з них 356 були римо-католиками, 1906 року - 317, 1923 року - 330 осіб, 1939 року - 1872 (етнічні поляки становили майже половину цієї кількості), а нині - понад 1700 осіб. Від 10 грудня 1938 року є селищем міського типу. Входило до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

Католики латинського обряду спочатку належали до парафії Знайдення Хреста Господнього у Чуднові, а від 1911 року - до новоутвореної парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Романові. Не маючи своєї святині, послуговувались парафіяльною, проте могли також відвідувати каплицю у розташованому неподалік Довбиші, хоча вона належала парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах.

78436 Бистриця

Поселення Рафайлівка, яке 7 червня 1946 року було перейменоване на Бистрицю, тривалий час вважалось частиною іншого села - Зеленої, відомої з першої половини XVIII століття. Населяли Рафайлівку переважно українці-греко-католики, проте в міжвоєнний період тут значно зросла кількість поляків-римо-католиків. Нині в Бистриці проживає понад тисяча селян.

Нечисленні католики латинського обряду (місцеві та Зеленої) належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній, проте на початку ХХ століття село стало туристичним та гірсько-лижним осередком, в якому відпочивало багато приїжджих римо-католиків. Тому виникла необхідність власної святині. І 1910 року завдяки зусиллям надвірнянського настоятеля о. Томаша Тжебуня вона постала у центрі Рафайлівки.

13000 Цеберка

У 1868 році на землях хуторів Г. Тимбуровського та К. Домалевського польські колоністи заснували село Сяберка. На початку ХХ століття у ньому проживало 570 мешканців, переважна більшість яких була поляками, 1927 року - 1045 осіб (768 поляків). 7 червня 1946 року село перейменували на Цеберку. Нині у ньму проживає лише півсотні селян. Входило до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

З відродженням релігійного життя в Україні богослужіння в Цеберці спочатку здійснювали у приватних домівках місцевих римо-католиків. Спільноту вірян було засновано 23 березня 1992 року, а вже 27 серпня цього ж року єпископ Ян Пурвінський освятив під титулом св. Моніки пристосовану каплицю, облаштовану у будівлі колишніх сільських клубу та магазину.

78255 Ценява

У документах село Ценява вперше згадується 1714 роком. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало більше тисячі мешканців, з яких половина була римо-католиками, нині ж чисельність населення складає понад 1600 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. Коли їх кількість майже досягла семи сотень, у Ценяві 1902 року постав комітет будівництва костелу, завдяки зусиллям якого вже 1904 року на земельній ділянці, подарованій місцевим власником Константином Сівецьким, розпочали спорудження філіального мурованого храму коштом вірян Коломиї та Ценяви, а також з дотацій владних інституцій. Будівництво за спрощеним типовим проектом архітектора Тадеуша Обмінського на 400 осіб здійснювали коломийські муляри Кароль Очко та Йосиф Тимочковський.

80465 Цеперів

Село Цеперів згадується у 1405, 1444, 1563 та 1581 роках. Ймовірно, що на початку ХХ століття виникли присілок Едвардівка та хутір Цепухи із польськими колоністами. 1939 року загальна чисельність населення становила 730 осіб, з них 500 українців та 230 поляків. Село було у складі Кам'янко-Бузького району та 2020 року перейшло до Львівського. Нині тут проживає дві з половиною сотні мешканців.

До ХХ століття кількість римо-католиків у Цеперові не перевищувала двох десятків, а належали вони до парафії св. Якова Ап. у Кукезові. Проте вже від початку цього століття їх чисельність зросла до майже трьох сотень (за рахунок колонії Едвардівка). У 1907-1908 роках завдяки коштам та зусиллям о. Едварда Табачковського у селі збудували, в основному, філіальний мурований костел із червоної цегли.