48755 Дзвинячка

Поселення вперше документально згадується 1431 року, є згадка також 1442 року, проте під нинішньою назвою виступає значно пізніше. 1880 року в Дзвинячці проживало 1037 мешканців (переважна більшість - українці), 1900 року - 1345, 1921 року - 740, 1931 року - 785, нині - понад 100 осіб. У 1964-1991 роках називалась Комунарівкою. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду Дзвинячки належали до парафії cв. Генріха, сповідника та послуговувались дворовою каплицею місцевих власників Кеншицьких-Козебродських, на запрошення яких від 1883 року у селі проживав (після заслання в Росію) в якості дворового капелана архієпископ Варшавський Зиґмунт Щенсни-Фелінський.

48755 Дзвинячка

Поселення вперше документально згадується 1431 року, є згадка також 1442 року, проте під нинішньою назвою виступає значно пізніше. 1880 року в Дзвинячці проживало 1037 мешканців (переважна більшість - українці), 1900 року - 1345, 1921 року - 740, 1931 року - 785, нині - понад 100 осіб. У 1964-1991 роках називалась Комунарівкою. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Після утворення 1851 року парафіяльної експозитури у Мельниці, яка 1861 року стала самостійною парафією cв. Генріха, сповідника, католики латинського обряду перейшли до неї з парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому. Послуговувались вони у Дзвинячці дворовою каплицею місцевих власників Кеншицьких-Козебродських.

48423 Звенигород

Поселення Звенигород відоме у джрелах, принаймні, від середини XVIII століття, хоча археологічні знахідки засвідчують його значно поважніший вік. На початку 80-років ХІХ століття мало 771 мешканця, з яких 462 були римо- та 297 греко-католиками. У 1944-1945рр. поляки, що складали більшість населення, виїхали до Польщі, а у Звенигороді оселились українці з Польщі у Надсянні. Село до 2020р. входило до Бучацького району, а тепер - до Чортківського. Нині проживає тут близько 840 селян.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі. 1889 року, коли їх чисельність вже становила понад півтисячі, вони збудували муровану філіальну каплицю, яку тоді ж було освячено під титулом Святого Духа і св. Йосафата.

78252 Джурків

Поселення, яке називалося Боярщина, пізніше - Луги, потім - Жюрков і нарешті - Джурків, відоме у документах із 1398 року як Жюрков. У 1939 році село мало 2870 мешканців, з них 2640 українців (1630 греко-католиків і 1010 римо-католиків), 150 поляків та 80 євреїв, нині ж тут проживає понад 1300 селян.

Спочатку католики латинського обряду Джуркова належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, яку обслуговували бернардини. В середині 80-х років XIX століття у селі збудували філіальну дерев'яну каплицю та освятили її 1876 року. У 1901 році Джурків отримав парафіяльну експозитуру, яку 1909 року дозволили піднести до рангу парафії, проте відбулось це лише у 1925 році. У 1932 році парафіяльний храм грунтовно відремонтували.

78354 Джурів

Першу письмову згадку про село містить документ короля Владислава від 29 червня 1394 року, а отже село існувало ще раніше, згадується також 28 квітня 1461 року. 1880 року тут проживало 2151 мешканців, переважну більшість яких становили українці, нині - майже 1700 осіб. Джурів входив до Снятинського району, а від 2020 року є частиною Коломийського.

Католики латинського обряду Джурова, чисельність яких у середині ХІХ століття становила лише трохи більше півсотні, належали до парафії Пресвятої Трійці у Заболотові, а наприкінці цього століття їх кількість перевищила дві сотні вірян.

48531 Джурин

Перша письмова згадка про Джурин датується 1607 роком, проте село є старшим, про що може свідчити заснування наприкінці XVI століття Джуринської Слобідки. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало 1101 мешканців, які були католиками візантійського (973) та латинського (46) обрядів (решта - євреї), а нині чисельність населення складає понад 1100 осіб.

Римо-католики Джурина спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі, а із створенням 1904 року систематизованої парафіяльної експозитури у Джуринській Слобідці перейшли до неї. У 1910 році, коли кількість вірян перевищила півтори сотні, завдяки зусиллям місцевого мешканця Михаїла Шушкевича у Джурині було закладено фундамент майбутньої філіальної мурованої святині. 18 серпня 1912 року її наріжний камінь освятив бучацький декан та настоятель о. Станіслав Громницький.

48571 Джуринська Слобідка

Джуринська Слобідка вважається заснованою наприкінці XVI століття, вже у ХІХ столітті більшість її населення становили поляки. Нині тут проживає близько чотирьох сотень мешканців.

Для римо-католиків села, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі, богослужіння відбувались у місцевій греко-католицькій церкві, проте парох із Джурина, що її обслуговував, заборонив це робити. Тому з ініціативи бучацького настоятеля о. Станіслава Громницького 1882 року у Джуринській Слобідці встановили та наступного року освятили під титулом св. Софії дерев'яну каплицю, придбану в Старих Петликівцях.

08500 Фастів,
вул. Ярослава Мудрого, 4А
+380 (4465) 545-52,
f.b.: 109076629221303

В документах Фастів, який до 1939 року називався Хвастовом, вперше згадується 1390 роком, хоча є припущення, що міг існувати у Xст. як Фаст чи Фост, та в XIст. як Фущево. У 1601р. місто отримало магдебурзьке право. Від другої половини XVIст. аж до часів єпископа Михайла Пивницького було власністю київських (потім - луцько-житомирських) єпископів. З 1923 року - районний центр, від 1938 року - місто. 1880 року тут проживало 7536 мешканців, нині - майже 44 тисяч осіб.

Перший костел (дерев'яний) було споруджено та парафію засновано 1593 року власником Фастова єпископом Йосифом Верещинським, який настільки добре розбудував містечко, що воно навіть понад два десятиліття називалось Новим Верещином. У 1620р. черговий власник єпископ Богуслав Радошевський оселив у Фастові єзуїтів, які збудували тут свій храм (теж дерев'яний) із чудотворним образом Господа Ісуса, проте 1644 року виїхали до Києва. У 1638р. наступний власник єпископ єпископ Олександр Соколовський запросив до міста бернардинів, які теж отримали свою святиню (дерев'яну).

23522 Федорівка,
вул. Соборна, 83

Федорівка існувала, принаймні, від початку XVIII століття (спроби віднести її заснування аж до XVст. недостатньо обгрунтовані). 1893 року тут проживало 799 мешканців, 1905 року - 876, нині - понад сім сотень осіб. Село входило до Шаргородського району, а від 2020 року є частиною Жмеринського.

Швидше за все, католики латинського обряду Федорівки належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі. І раніше вони свого храму не мали.

98114 Феодосія,
Сімферопольске шоссе, 22,
+380 (6562) 249-95

Місто заснували VI століття до н е. греки-вихідці із Мілету (Мала Азія), назвавши його Феодосією. 1226 року генуезькі купці виторгували у татарського хана Оран-Тімура руїни Феодосії, відновили місто (під назвою Кафа), зробивши його центром своїх кримських володінь. У 1475р. місто захопили турки. Під назвою Кеффе воно стало центром Кримської провінції Османської імперії. 20 липня 1771р. під час російсько-турецької війни 1768-1774 років місто взяли запорізькі козаки полковника Опанаса Ковпака. У 1787 році йому повернули давню назву Феодосія (правда, назва Кафа на короткий час повернулась за правління імператора Павла I). Була центром повіту. Населення - близько 69 тисяч мешканців.

У генуезький період Феодосія стала також осередком Римсько-Католицької Церкви в Криму, яка мала 17 парафій та кілька монастирів. Нею керували феодосійські єпископи. За панування турків у місті збереглась одна парафія. На початку російського періоду, 1787 року була перебудована на костел подарована імператрицею Катериною ІІ мечеть Муфті-Джамі, яку цього ж року освятив під титулом Успіння Пресвтої Діви Марії архієпископ Могильовський Станіслав Сестрженцевич-Богуш. У післярадянський час культову соруду повернули мусульманській спільноті.