Гутиська

Село Гутиська існувало, принаймні, від початку ХІХ століття, бо вже у ІІ половині цього століття тут проживало від трьох-чотирьох до п'яти з половиною сотень римо-католиків (переважно поляків), чисельність яких у 30-х роках зросла до семи сотень. У квітні 1944 року загін УПА в якості відплатної акції (термін, яким цинічно зловживали українська і польська сторони братовбивчого конфлікту) спалив це село та знищив частину мешканців, решта яких перебралась до інших населених пунктів. Відтоді село не існує.

Римо-католики Гутиськів належали до парафії св. Валентина у Раковці. У 1912 році, коли їх кількість сягнула шести сотень вірних, тут збудували філіальний мурований костел. І хоча у середені 30-х років село мало вже близько семи з половиною сотень католиків латинського обряду, проте богослужіння у костелі відбувалось лише двічі на місяць, а сам храм не був освячений та не отримав титулу (ймовірно, що виникли проблеми із його оснащенням).

48141 Гвардійське

Гниловоди (після 1964 року стали Гвардійським) вперше документально згадуються у 1785 і 1787 роках. 1803 року тут проживало 440 мешканців, 1880 року - 882, у тому числі 471 греко- і 382 римо-католиків, 1890 року - 1008, 1910 року - 1054, 1921 року - 1163, а нині - трохи більше чотирьох сотень осіб. Село мало засновані у 20-х роках польськими колоністами (мазурами) присілки Велика Підліщівка і Мала Підліщівка, звідки 1945 року селян вивезли до Польщі. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Підгайцях. У 1909 році, коли їх чисельність перевищила 470 вірних, у Гниловодах збудували філіальну муровану каплицю, яка вперше у схематизмах Львівської архідієцезії згадується 1910 року. Проте ще навіть 1914 року вона вважалась 'nondum finita' (ще не закінченою), а під час І світової війни її було знищено.

22700 Іллінці,
вул. Європейська, 7(чи 9?)

Перша письмова згадка про Іллінці (Лінці) датується 1391 роком, згадуються також 1448 року. 22 жовтня 1757 року поселення отримало магдебурзьке право, 1866 року стало стало волосним центром. 1856 року мало 6329 мешканців, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - 10356, нині - понад 12 тисяч осіб. У 1923 році Іллінці стали райцентром, 1 грудня 1986 року отримали статус міста районного значення, від 2020 року входять до Вінницького району.

Схематизми Луцько-Житомирської дієцезії датують костел в містечку 1785 роком та приписують його спорудження місцевому власнику Ієроніму Янушу Сангушці. Але, за інформацією багатотомника 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego', це був попередній дерев'яний храм, для якого фундатор 1804 року здійснив свою останню (перед смертю 1812 року) пожертву - 20 моргів землі та 1600 злотих.

22700 Іллінці,
вул. Коцюбинського, 3а

Перша письмова згадка про Іллінці (Лінці) датується 1391 роком, згадуються також 1448 року. 22 жовтня 1757 року поселення отримало магдебурзьке право, 1866 року стало стало волосним центром. 1856 року мало 6329 мешканців, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - 10356, нині - понад 12 тисяч осіб. У 1923 році Іллінці стали райцентром, 1 грудня 1986 року отримали статус міста районного значення, від 2020 року входять до Вінницького району.

Попередній мурований храм Воздвиження Хреста Господнього в Іллінцях, споруджений, ймовірно, у 20-х - 30-х роках ХІХ століття, за радянської влади було перебудовано на житловий будинок, тому місцеві римо-католики спочатку збирались на богослужіння в орендованому приміщенні, яке пристосували під каплицю.

82544 Ільник

У 1431 році король Владислав ІІ Ягайло подарував ці землі угорському графу Івану Волоху та його синам, а поселення вперше у документах згадується 1490 роком. У 1538-1539 роках комісія королеви Бони провела ревізію цих земель та, зокрема, поділила село на Ільник Королівський та Ільник Землянський. Такий поділ зберігався, принаймні, до XIX століття включно. Нині у селі проживає понад півтори тисячі мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці. 1932 року завдяки зусиллям турківського настоятеля о. Ігнатія Кулаковського постав комітет з будівництва в Ільнику власної дерев'яної каплиці. Цього ж року освятили фундамент під її спорудження, а наприкінці 1933 року будівництво каплиці, здійснене за рахунок коштів товариства «Bonus Pastor» та інших, було вже, в основному, завершене. Освячення відбулось 16 липня 1934 року.

48134 Ілавче

Село Ілавче (Вилавче) вважають заснованим у XIII столітті, хоча перша письмова згадка про нього датується 1412 роком. Переважну більшість населення Ілавчого становили українці. Нині тут проживає понад півтори тисячі мешканців. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Теребовлі, а після заснування у Сороцькому 1909 року парафіяльної експозитури, що у першій половині 20-х років стала самостійною парафією, увійшли до неї. За чисельності місцевих вірян близько 470 осіб сороцький експозит о. Кароль Процик 10 лютого 1910 року встановив та освятив хрест на місці майбутньої філіальної каплиці в Ілавчому.

08200 Ірпінь,
вул. Троїцька, 38,
f.b.: TerezaIrpin

У II половині XIXст. на місці нинішнього Ірпеня виникла німецька колонія Северинівка. У зв'язку з будівництвом у 1898р. залізниці Київ-Ковель біля залізничного мосту через річку Ірпінь постало поселення (станція) Ірпінь, яке згадується вже 1902 року. У 1923 року Ірпінь увійшов до складу Гостомельського району Київської губернії, а 1928 року - до Київської округи. Від 1932 року Ірпінь - у складі Київської області. 30 грудня 1956 року Ірпінь віднесено до категорії міст районного підпорядкування (у складі Києво-Святошинського району), а 30 грудня 1962 року йому надається статус міста обласного підпорядкування. З 1967 року йому адміністративно підпорядковані Ворзель, Гостомель і Коцюбинське. Населення - понад 100 тисяч мешканців.

Лише у цьому столітті у римо-католиків Ірпеня з'явилась своя святиня. Каплицю облаштували у приватній садибі. Відомо, що 4 жовтня 2015 року архієпископ Петро Мальчук OFM під час храмового свята освятив наріжний камінь костелу.

12110 Іршанськ,
вул. Гулія, 26

Іршанськ утворений 5 серпня 1960 року на базі промислових майданчиків Іршанського гірничо-збагачувального комбінату та Іршанського будівельно-монтажного управління № 72 як робітниче поселення, яке 1963 року отримало статус селища міського типу. 1970 року тут проживало три з половиною тисячі мешувнців, нині ж нараховує понад 6600 мешканців. Входило до Хорошівського району, а від 2020 року є частиною Коростенського.

Зрозуміло, що раніше в Іршанську не було римсько-католицької святині, але з часом утворилась спільнота католиків латинського обряду. За інформацією з ЄДРПОУ, місцева релігійна громада (парафія) Дитини Ісуса Римсько-Католицької Церкви формально була заснована 28 березня 1995 року. Проте фактично її організував у листопаді 1996 року о. Ришард Шміст, священник Тарновської дієцезії у Польщі, який тоді служив в парафії Матері Божої Скорботної у Новій Боровій.

32462 Іванківці,
вул. Центральна 40-В

Перша документальна згадка про Іванківці датується 1653 роком, проте поселення є значно старішим. 1880 року мало 620 мешканців, нині ж тут проживає понад 750 осіб. Входило до Дунаєвицького району, проте від 2020 року належить Кам'янець-Подільському.

Місцеві католики латинського обряду до більшовицького перевороту належали до парафії св. Архангела Михаїла у Дунаївцях та своєї святині не мали. У 1994 році в Іванківцях було зареєстровано римсько-католицьку громаду, якою став опікуватись настоятель парафії св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії у Підлісному Мукареві о. Йосиф Чоп.

76000 Івано-Франківськ,
вул. Вовчинецька, 92,
+380 (34) 275-63-90,
www: rkc.if.ua,
f.b.: 1245613598843528

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

В Станіславові у 20-х роках ХХст. вже існували костели св. Йосифа, єзуїтський Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Алоізія Гонзаги, гімназійний 'Ave Maria', а також парафіяльний Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (колишня колегіата). Саме до цієї парафії належали римо-католики села Княгинин-Гірки, яке 1924 року приєднали до Станіславова. Ще 1922 року тут постав комітет за участю вікарія о. Людвика Пецяка, який спочатку мав на меті відбудову знищеного війною домініканського дитячого закладу та будівництво каплиці.