81370 Львів,
вул. Персенківка, 10

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

Місцевість була частиною колишнього приміського села Кульпарків і називалась спочатку Коснерівкою, а після того, як 1687 року її придбав купець Яків Персінг, отримала назву Персенківка. У 1930р. разом із Кульпарковом увійшла до Львова.

Римо-католики Персенківки спочатку належали до львівської парафії св. Миколая, а у вересні 1933 року увійшли до виділеної з неї парафії Вікентія де Поля місіонерів з тимчасовим осередком у львівському костелі св. Софії, оскільки будівництво парафіяльного храму на той час перебувало ще на стадії підготовки.

7900? Львів,
Музей народної архітектури
та побуту у Шевченківському гаї

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

Музей народної архітектури та побуту У Шевченківському гаї Львова 2013 року вперше збагатився архітектурним римсько- католицьким сакральним об'єктом - дерев'яним костелом із села Язлівчик Бродівського району на Львівщині. Віряни цього села, які належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього у Бродах, збудували цей філіальний храм у стилі модерн за проектом інженера Стефана Зассовського у 1936-1937 роках. Святиня використовувалась як колгоспний склад та архів, а пізніше стояла пусткою і руйнувалась. Піклуватись про неї у селі не було кому, оскільки там відсутня католицька спільнота латинського обряду.

79058 Львів,
вул. Замарстинівська, 134

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

Наприкінці XIV століття майбутні замарстинівські землі придбав міщанин Андреас Зоммерштайн, котрий згодом спорудив тут маєток Зоммерштайнгоф. Німецька назва поступово трансформувалось у «Замарстинів». Село вважається заснованим 1423 року. До складу Львова увійшло 10 квітня 1930 року.

Місцеві римо-католики належали до львівської парафії св. Мартина. 1903 року архієпископ Йосиф Більчевський розпорядився виокремити це село із парафії з утворенням тут душпастирського осередку, опікуватись яким доручив францисканцям-капуцинам. Рада гміни Замарстинів виділили для цього земельну ділянку. 19 травня 1904 року настоятель парафії св. Мартина офіційно передав замарстинівську частину парафії оо.-капуцинам. Цього ж року було освячено наріжні камені під монастир (3 червня) та тимчасову дерев'яну каплицю (12 червня), яку освятили вже 31 липня.

79014 Львів,
вул. Кутова, 5,
+380 (32) 225-78-52,
f.b.: paulistyLviv

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

Двоє отців-паулістів (towarzystwo św. Pawła) прибуло з Польщі до Львова 5 березня 2014 року, а проживали вони спочатку у Львівській Вищій Духовній семінарії св. Йосифа в Брюховичах. Працю розпочали в Католицькому Радіо та самій семінарії і Богословському інституті, долучившись до викладання окремих предметів.

48124 Ладичин,
вул. Івана-Франка

Перша згадка у документах про Ладичин (Владичин) датується 18 листопадом 1454 року, проте поселення тут було ще за княжих часів. 1880 року у ньому проживало півтори тисячі мешканців, з них лише три сотні були римо-католиками, нині ж у селі, яке входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського, - близько 1200 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Микулинцях. У 1911 році, коли їх чисельність сягнула майже півтисячі, коштом місцевої власниці Йозефи Рей у Ладичині облаштували тимчасову каплицю у дерев'яному будинку колишньої корчми та заснували парафіяльну експозитуру. Наступного року завдяки пожертвам вірян каплицю було оснащено. 2 лютого 1913 року микулинецький настоятель о. Людвик Вейс освятив дерев'яну дзвіницю із подарованими Йозефою Рей чотирма дзвонами, що отримали імена членів її родини.

24320 Ладижин,
вул. Карла Маркса, 34а,
f.b.: 1919043231451252

Перша згадка про Ладижин (Каладижин) датується 1240 роком, коли добре укріплене місто зруйнували татаро-монголи, вдавшись до підступу. Потім Ладижин згадується у XIV столітті як дерев'яне місто-фортеця. 21 березня 1973 року селище міського типу Ладижин було віднесено до категорії міст районного підпорядкування, а 2000 року стало містом обласного значення. Нині його населення складає понад 22 тисячі мешканців.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії у Ладижині, споруджений 1823 року, радянська влада закрила у 1925 року, перебудувавши його під школу та виробничий комбінат. Парафію у місті було відновлено 1997 року. У 2011 році міська влада передала у власність громаді вірян колишній парафіяльний будинок та земельну ділянку під ним, після чого парафіяни розпочали ремонт цього будинку та облаштування у ньому каплиці.

24320 Ладижин,
вул. Карла Маркса, 34а

Перша згадка про Ладижин (Каладижин) датується 1240 роком, коли добре укріплене місто зруйнували татаро-монголи, вдавшись до підступу. Потім Ладижин згадується у XIV столітті як дерев'яне місто-фортеця. 21 березня 1973 року селище міського типу Ладижин було віднесено до категорії міст районного підпорядкування, а 2000 року стало містом обласного значення. Нині його населення складає понад 22 тисячі мешканців.

Відомо, що 1797 року коштом місцевого власника Северина Потоцького у Ладижині постала дерев'яна каплиця, яку у 1823 році замінив мурований костел, збудований завдяки пожертві наступних власників - Собанських. Є суперечлива інформація, що у 1850 році храм консекрував єпископ Лубенський, проте відомі з доступних джерел єпископи на прізвище Лубенські або вже померли на цю дату, або ще не стали єпископами. Наприкінці XIX століття до цієї парафії, яка нараховувала менше восьми сотень вірних, належало аж 23 села.

81157 Лагодів

Вважається, що вперше документально Лагодів згадується 1400 року, проте, за іншою інформацією, історія села розпочалась 1260 року як осередку староукраїнської (руської) шляхетської родини Лагодівських. У першій половині XVIIст. ним володів архієпископ Ян Замойський. У 1881 році тут проживало 1622 мешканців, 1900 року - 2000, у тому числі близько 1450 греко- і понад 300 римо-католиків, нині ж - сім з половиною сотень осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Католики латинського обряду Лагодова від 1400 року і до початку ХХ століття належали до парафії св. Миколая єп. мч. у Вижнянах. 1871 року, коли їх чисельність становила понад дві сотні вірних, у селі завдяки вижнянському настоятелю о. Каетану Коханьському було збудовано філіальну муровану каплицю, в якій звершувались богослужіння кожного тижня.

48260 Ланівці,
вул. Шкільна, 2

Перша документальна згадка про Ланівці датується 1444 роком. 1545 року поселення стало містом. Після 1793 року Ланівці деякий час були центром волості, від січня 1940 року - райцентром. 1956 року отримали статус селища міського типу, в 2001 році - статус міста. Від 2020 року належать до Кременцького району. Проживає у місті майже 12 тисяч мешканців.

У 1444-1863 роках Ланівці належали родині Єловецьких. Відомо, що завдяки їм тут було споруджено костел із дубового дерева, який, ймовірно, замінив попередній та проіснував до 1839 року, згорівши разом з архівом. А 1857 року завдяки цій родині у Ланівцях постав вже мурований храм в стилі ампір з колонами. Його 1860 року консекрував єпископ-ординарій Луцько-Житомирський Каспер Боровський. У 80-х роках парафія, до якої належали навколішні села, нараховувала понад 6 сотень вірних та мала цвинтарну калицю 1790 року у Ланівцях, філіальну сятиню у Нападівці, а також каплиці у Доманинці (нині - хутір Бережанки) і Корначівці, яка нині називається Малою Корначівкою.

81452 Лановичі

Село Лановичі (раніше - Луновичі) відоме від 1369 року, згадується також у 1424 та 1445 роках. Нині його населяє понад шість сотень мешканців, переважна більшість яких вважає своєю рідною мовою польську.

У 1462 році тут заснували парафію та спорудили перший дерев'яний костел коштом місцевого власника Павла Одровонжа. 1591 року архієпископ Львівський Ян Соліковський консекрував другий дерев'яний храм, збудований на кошти Мартина Лички. Мав головний вівтар та два бічнних. У 1727 році було споруджено третю дерев'яну святиню коштом Домініка Коссаковського, яку 1753 року після ремонтних робіт консекрував єпископ Перемишльський Вацлав Сераковський. Спочатку оснащення цього костелу складалось із перенесеного зі старих храмів, але 1774 року із костелу св. Станіслава Костки у Самборі придбали багато оздоблений вівтар Святої Родини, а наступного року закупили вівтар з образами св. Каетана і Непорочного Зачаття Матері Божої.