12724 Осичне

Перша документальна згадка про нинішнє село Осичне датується 1811 роком. Тоді у ньому проживало лише 7 мешканців, мало воно назву Гута Осична, яка вживалась і пізніше понад століття. 1906 року чисельність жителів зросла до 275 осіб, 1927 року їх було 312, причому переважну більшість складали поляки, нині село має лише півсотні осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року є частиною Звягельського.

Католики латинського обряду Гути Осичної, які становили переважну більшість її населення, раніше належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах та своєї святині не мали. З відновленням церковного життя у пострадянські часи вони увійшли до парафії св. Анни (пізніше - Матері Божої Фатімської) у Довбиші.

13334 Осиково

Село Осиково заснували 1900 року, у радянські часи воно називалось Осикове, проте 2010 року селу повернули стару назву з 'о' наприкінці. Чисельність його населення - понад сім сотень мешканців.

Місцеві римо-католики, які з відродженням церковного життя послуговувались каплицею у приватному будинку, нині завершують спорудження власного мурованого храму, яке розпочали ще у першому десятиріччі цього тисячоліття.

78223 Отинія,
вул. Стефаника, 8,
f.b.: 195471145039223

Перша згадка про поселення Отинія сягає ХІІІст., на початку XVIIст. воно згадується як міське під назвами Балабанівка (належало Балабану гербу Корчак) і Корчаків, проте вже 1613 року знову вживається стара назва. 1753 року містечко отримало магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 3132 мешканців, 1880 року - 3743, 1913 року - близько 5000, у тому числі 1500 українців, 1000 поляків та 500 чехів і німців, 1931 року - 4777, з них майже тисяча була поляками, нині - менше п'яти з половиною тисяч осіб. У 1940 році Отинія стала селищем міського типу і до 1962 року була райцентром.

Парафію в Отинії фундував 1669 року її власник Андрій Потоцький та збудував перший дерев'яний костел св. Софії. Черговий дерев'яний храм замість спаленого татарами постав 1702 року завдяки Йосифу Потоцькому. 1718 року святиня отримала образ Коронації Матері Божої, який стали вшановувати як чудотворний. У 1766р. старий храм замінив новий дерев'яний, його консекрували 1775 року під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Софії.

81724 Отиневичі

Село вперше у джерелах згадується 4 квітня 1458 року, протягом століть було королівською власністю. Відоме тим, що 11 листопада 1837 року тут народився знаменитий живописець Артур Ґроттґер. 1880 року в Отиневичах проживало 759 мешканців, і лише півсотні з них були римо-католиками, нині ж село нараховує приблизно таку ж кількість осіб. Входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Всіх Святих у Ходорові. Їх чисельність перед І світовою війною збільшилась до восьми десятків, а наприкінці 20-х років становила близько 120 вірян. Саме тоді відомий львівський архітектор Лаврентій Дайчак отримав від них замовлення на виготовлення проекту каплиці, що і було зроблено приблизно 1930 року.

11106 Овруч,
вул. Т. Шевченка, 5

Вперше це древнє древлянське місто письмово згадується 946 роком як Вручне, а пізніше - під назвами Вручай, Вручий, Овручев. Не раз нищилось нападниками та знову відроджувалось. У 1641р. король Владислав IV надав йому магдебурзьке право, з 1649 року було сотенним містом Київського полку. У 1923 року стало районним центром, а за новим адміністративним поділом увійшло до Коростенського району. Населення - понад 15 тисяч мешканців.

В Овручі були домініканський костел Успіння Пресвятої Діви Марії, який після 1831 року став лише парафіяльним, та єзуїтський храм. Проте парафіяльну святиню знищили за радянської влади, а єзуїтську царська влада передала православним, які її перебудували. А в радянські часи було знищено і цю перебудовану культову споруду.

24041 Озаринці,
просп. Щорса, 17

Перша письмова згадка про Озаринці, які ще називались Ожаринці, датується 1431 роком. У 1921-1923 роках поселення було районним центром. Нині у селі проживає понад 1300 мешканців.

У 1800-1842 роках в Озаринцях було споруджено сучасний мурований костел замість дерев'яного храму, збудованого у 40-х роках XVIII століття коштом графа Дзедушицького і хорунжого Трембовальського. Костел представляє собою класичну базиліку зі шестиколонним тосканським портиком під трикутним фронтоном.

35820 Оженин

Вперше у документі Оженин згадується 1 липня 1534 року. Село належало до Рівненського району. Проживає у ньому нині понад 4800 мешканців, і є чи не найбільшим селом Рівненської області.

В Оженині була споруджена у XVIII столітті мурована замкова каплиця родини місцевих власників Єловецьких. Мала дуже майстерно вирізьблений дубовий бароковий вівтар. Проте 1920 року святиню пограбували та частково зруйновали більшовики.

У 1930-1931 роках на земельній ділянці Єловецьких завдяки зусиллям парафіяльного адміністратора о. Вікентія Яха було споруджено мурований костел за проектом інженера Францішека Кокеша. У 30-х роках парафія налічувала в Оженині та сусідніх селах близько тисячі вірян та мала філіальні каплиці: згадану раніше в Оженині, дерев'яну в Колесниках та приватні у Стадниках і Плосці.

81067 Віжомля

Перша згадка у документах про Віжомлю (Ожомлю) датується 1376 роком, наступна - 1440 року. У 1785р. у західній частині села поселились німецькі колоністи, назвавши свою колонію Шумляу, яку наприкінці 30-х років ХХст. перейменували на Малу Віжомлю. 1880 року тут проживало 1156 мешканців (360 римо-католиків), 1900 року Віжомля разом із Шумляу мала 1730 селян, у тому числі 1060 українців, 367 поляків і 261 німців, нині ж її населення - близько 1200 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Матері Божої Помічниці Вірних у Судовій Вишні. На початку ХХ століття у Віжомлі було споруджено та 1901 року освячено під титулом св. Йосифа філіальну муровану каплицю.

80672 Паликорови

Паликорови у документах вперше згадуються 1501 роком. У 1857 році в селі проживало 492 особи, 1870 року - 653, 1880 року - 782, 1890 року - 833, 1901 року - 869, 1921 року - 974, 1931 року - 1417, 1939 року - 1510, у тому числі 1165 поляків і 340 українців, нині - майже 450 мешканців. Було третім (після Підкаменя і Бродів) населеним пунктом тодішнього Бродівського повіту за кількістю поляків. Входило до Бродівського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Громада католиків латинського обряду села належала до домініканської парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Підкамені та налічувала від трьох сотень (в середині XIX століття) до понад тисячі (перед ІІ світовою війною) вірних.

89431 Паладь-Комарівці

Сучасне село Паладь-Комарівці утворене 1943 року шляхом об'єднання двох сіл Паладь і Комарівці, кожне з яких відоме у джерелах, принаймні, від XIV століття (і навіть раніше). Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців, більшість яких є етнічними угорцями переважно реформатської віри.

За інформацією, яка потребує підтвердження, перший (мурований) костел у Паладі постав у XIII столітті, парафію заснували у XIV столітті, а в XV столітті вона мала титул св. Михаїла. У XVI столітті чи пізніше парафія перейшла до протестантів реформатської віри, які у XVIII столітті повністю перебудували костел, залишивши від нього лише фундамент, крипту та, можливо, частину стін. І нині він є реформатською церквою.