81724 Отиневичі

Село вперше у джерелах згадується 4 квітня 1458 року, протягом століть було королівською власністю. Відоме тим, що 11 листопада 1837 року тут народився знаменитий живописець Артур Ґроттґер. 1880 року в Отиневичах проживало 759 мешканців, і лише півсотні з них були римо-католиками, нині ж село нараховує приблизно таку ж кількість осіб. Входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Всіх Святих у Ходорові. Їх чисельність перед І світовою війною збільшилась до восьми десятків, а наприкінці 20-х років становила близько 120 вірян. Саме тоді відомий львівський архітектор Лаврентій Дайчак отримав від них замовлення на виготовлення проекту каплиці, що і було зроблено приблизно 1930 року.

11106 Овруч,
вул. Т. Шевченка, 5

Вперше це древнє древлянське місто письмово згадується 946 роком як Вручне, а пізніше - під назвами Вручай, Вручий, Овручев. Не раз нищилось нападниками та знову відроджувалось. У 1641р. король Владислав IV надав йому магдебурзьке право, з 1649 року було сотенним містом Київського полку. У 1923 року стало районним центром, а за новим адміністративним поділом увійшло до Коростенського району. Населення - понад 15 тисяч мешканців.

В Овручі були домініканський костел Успіння Пресвятої Діви Марії, який після 1831 року став лише парафіяльним, та єзуїтський храм. Проте парафіяльну святиню знищили за радянської влади, а єзуїтську царська влада передала православним, які її перебудували. А в радянські часи було знищено і цю перебудовану культову споруду.

24041 Озаринці,
просп. Щорса, 17

Перша письмова згадка про Озаринці, які ще називались Ожаринці, датується 1431 роком. У 1921-1923 роках поселення було районним центром. Нині у селі проживає понад 1300 мешканців.

У 1800-1842 роках в Озаринцях було споруджено сучасний мурований костел замість дерев'яного храму, збудованого у 40-х роках XVIII століття коштом графа Дзедушицького і хорунжого Трембовальського. Костел представляє собою класичну базиліку зі шестиколонним тосканським портиком під трикутним фронтоном.

28008 Олександрія,
пров. Учительський 1

Перша згадка про поселення Усиківку на території міста датується 1746 роком, воно отримало отримало офіційний статус 1754 року. У 1752-1764рр. в Усівці розміщувалась 3 рота новосербського Пандурського полку, а поселення називали Бечея або Беча. Після 1784 року поселення отримало статус повітового міста та нову назву Олександрійськ, яка згодом змінилась на Олександрію. Нині є районним центром з населенням понад 80 тисяч мешканців.

Тривалий час богослужіння для місцевих римо-католиків проводили у приміщенні музичної школи священники із парафії Святого Духа у Кропивницькому. Проте пізніше тут постала своя каплиця. Роботи по її облаштуванню та впорядкуванню території навколо неї ведуться досі. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

35820 Оженин

Вперше у документі Оженин згадується 1 липня 1534 року. Село належало до Рівненського району. Проживає у ньому нині понад 4800 мешканців, і є чи не найбільшим селом Рівненської області.

В Оженині була споруджена у XVIII столітті мурована замкова каплиця родини місцевих власників Єловецьких. Мала дуже майстерно вирізьблений дубовий бароковий вівтар. Проте 1920 року святиню пограбували та частково зруйновали більшовики.

У 1930-1931 роках на земельній ділянці Єловецьких завдяки зусиллям парафіяльного адміністратора о. Вікентія Яха було споруджено мурований костел за проектом інженера Францішека Кокеша. У 30-х роках парафія налічувала в Оженині та сусідніх селах близько тисячі вірян та мала філіальні каплиці: згадану раніше в Оженині, дерев'яну в Колесниках та приватні у Стадниках і Плосці.

81067 Віжомля

Перша згадка у документах про Віжомлю (Ожомлю) датується 1376 роком, наступна - 1440 року. У 1785р. у західній частині села поселились німецькі колоністи, назвавши свою колонію Шумляу, яку наприкінці 30-х років ХХст. перейменували на Малу Віжомлю. 1880 року тут проживало 1156 мешканців (360 римо-католиків), 1900 року Віжомля разом із Шумляу мала 1730 селян, у тому числі 1060 українців, 367 поляків і 261 німців, нині ж її населення - близько 1200 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Матері Божої Помічниці Вірних у Судовій Вишні. На початку ХХ століття у Віжомлі було споруджено та 1901 року освячено під титулом св. Йосифа філіальну муровану каплицю.

80672 Паликорови

Паликорови у документах вперше згадуються 1501 роком. Проживає нині у селі майже 450 мешканців.

Римcько-католицька громада села до ІІ світової війни належали до домініканської парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Підкамені. Налічувала місцева спільнота від трьох (в середині XIX століття) до дев'яти сотень (перед ІІсв. війною) вірних. У 1912 році у Паликоровах було споруджено муровану філіальну каплицю, яку 1913 року освятили. Паликорови обслуговують дієцезіальні священики з парафії Воздвиження Хреста Господнього у Бродах.