82166 Солонське

Перша згадка про Солонське походить з XV століття, проте тут було поселення ще у староруські часи, про що свідчить відкопане городище тих часів. Нинішнє населення - понад вісім сотень мешканців.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії Знайдення Святого Хреста у Рихтичах.

У 1884 році завдяки коштам і зусиллям вікарія о. Андрія Курки у Солонському було збудовано дерев'яну філіальну каплицю, яку освятили наступного року. Мала вона лише один вівтар. У 1926 році було придбано та освячено три дзвони замість конфіскованих у Ісв. війну. 1929 року святиню відремонтовали завдяки зусиллям о. Т. Сапіти.

82166 Солонське

Перша згадка про Солонське походить з XV століття, проте тут було поселення ще у староруські часи, про що свідчить відкопане городище тих часів. Нинішнє населення - понад вісім сотень мешканців.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії Знайдення Святого Хреста у Рихтичах.

Наприкінці першого десятиліття XXI століття збудована ще 1884 року дерев'яна філіальна каплиця стала непридатною для богослужінь, тому у 2010-2013 роках було споруджено новий дерев'яний костел.

20400 Тальне,
вул. Самойлова, 22,

Вперше письмово Тальне згадується у 40-х роках XVII століття, а після 1664 року вважається містом. 1797 року було містечком, в якому проживало 1287 мешканців, на початку 60-х років наступного століття - майже 5300 осіб, у тому числі близько 250 римо-католиків. У 1866 році Тальне стало центром волості. З 1923 року було районний центр, з 1926 року - селищем міського типу, 1964 року отримало статус міста, в якому нині проживає майже 13 тисяч мешканців. Від 2020 року входить до Звенигородського району.

Спочатку католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Умані. В джерелах будівництво мурованого костелу в Тальному часто датують 1702 роком - датою на бічній стіні храму. Якщо під час відновлення у 1992 році 'напівзруйнованої' святині цю дату реставрували вірно, то виходить, що 1702 року постала лише каплиця, і на її фасаді увіковічнено час спорудження. А вже пізніше каплицю добудували, внаслідок чого колишній фасад став бічною стіною. Втім, таке припущення потребує наявності хоча б одного підтверджуючого документа.

81352 Тамановичі

Вперше село Тамановичі згадується у документах XVI століття. Нині проживає тут лише близько двох сотень мешканців. Входило до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Римо-католики села належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У XVIII столітті Тамановичі мали приватну каплицю, яка згадується, принаймні, у 1743 та 1753 роках. У 1879-1880 роках Дрогойовські, власностю яких село було аж до ІІ світової війни, збудували муровану каплицю-усипальницю св. Казимира, дозволивши використовувати її для богослужінь. У 1886 році коштом тих же Дрогойовський за проектом будівничого М. Заянчковського з Перемишля спорудили парафіяльний будинок, а 1887 року у Тамановичах було утворено парафіяльну експозитуру.

81352 Тамановичі

Вперше село Тамановичі згадується у документах XVI століття. Нині проживає тут лише близько двох сотень мешканців. Входило до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Римо-католики Таманович належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У середині XVIII століття в селі згадується приватна каплиця, проте пізніше її не стало. 1879 року місцевий власник Казимир Дрогойовський збудував на церковному цвинтарі муровану каплицю-усипальницю, яку 31 травня 1880 року освятив мостиський декан та гусаківський настоятель о. Фелікс Грохольський. Каплиця отримала титул св. Казимира та з дозволу фундатора використовувалась для публічних богослужінь.

09500 Тараща,
вул. Шевченка, 52,
+380 (4466) 511-18, 532-20

У 1611 році король Сигізмунд III віддав урочище Тараща у володіння боярина Лісевича, зобов'язавши його бути на військовій службі при старостві (це і є перша згадка у документах про поселення, яке тоді було невеликим хутором). Його подальший розвиток пов'язують з іменем полковника Антонія Бліндовського, якому 1709 року король Август II віддав Таращу. У 1722 році їй було надано статус містечка, а 1791 року вона отримала магдебурзьке право. 22 листопада 1800 року Тараща стала центром повіту. У радянський час статус міста їй надано 1957 року. Є районним центром з населенням майже 11 тисяч мешканців.

У середині XIX століття у Таращі були католицькими лише близько півсотні родин, але навіть така маленька громада прагнула мати своє власне приміщення для богослужіння. Вже 1856 року місцеві католики намагались створити так званий рухомий престол, біля якого можна було б проводити богослужіння. Для цього потрібно було отримати дозвіл від Православної Церкви, який і надав таращанський протоієрей Пахалович за умови, що у місті не буде свого священника, а богослужіння проводитиме один із священників села Ківшовата, де костел існував з 1812 року.

23161 Тарасівка

Тарасівка відома у письмових джерелах, принаймні, від початку XVIII століття. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХІХ століття у селі проживало близько 1100 мешканців, 1905 року - вже 1817, нині ж чисельність його населення становить менше семи сотень осіб.

Римо-католики села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі. Вперше каплиця у Тарасівці згадується серединою XIX століття у багатотомнику 'Źródła do dziejów rozgraniczenia diecezji łacińskich w Cesarstwie Rosyjskim w połowie 19 wieku', потім - у схематизмах Кам'янець(-Подільсь)кої дієцезії 1859 та 1860 років. То ж споруджена вона була не пізніше 40-х років цього століття.