78300 Снятин,
вул. Воєводи Констянтина, 48,

Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.

У 1888 році настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині о. Томаш Станьковський запросив до міста феліціанок, доручивши їм опікуватись дитячим закладом. Для цього завдяки пожертві Модести Загурської ним було придбано неподалік від парафіяльного костелу будівлі нечинних цісарських казарм. І вже 4 жовтня цього ж року там відбулось освячення чернечого дому, а наступного феліціанки відкрили дім для сиріт, який фінансував о. Каетан Каетанович вірменського обряду.

23417 Снітків,
вул. Жовтнева, 9

W źródłach Śnitków znany jest od XVI wieku, w 1720 roku otrzymał prawo magdeburskie. Pod koniec XVIIIw. był jednym z najbogatszych miasteczek Podola. Pod koniec XIX wieku mieszkało tu prawie trzy tysiące mieszkańców, obecnie – niecałe 700.

Wiadomości o pierwszym drewnianym kościele w Śnitkowie datowane są połową XVIII wieku. W latach 1768-1774 został on zamieniony nową drewnianą świątynią. W latach 1845-1857 zbudowano nowy murowany kościół. W latach sowieckich świątynia została przebudowana na dom kultury i do dnia dzisiejszego nie oddano ją katolikom.

23417 Снітків

W źródłach Śnitków znany jest od XVI wieku, w 1720 roku otrzymał prawo magdeburskie. Pod koniec XVIIIw. był jednym z najbogatszych miasteczek Podola. Pod koniec XIX wieku mieszkało tu prawie trzy tysiące mieszkańców, obecnie – niecałe 700.

Od połowy XVIII wieku istniał w Śnitkowie drewniany kościół fundowany w 1748 roku przez Różę Lipską z Dzieduszyckich. W 1774 roku właściciel Śnitkowa Rafał Dzierżek zakończył budowę kolejnego drewnianego kościoła, którą w 1768 roku rozpoczął jego ojciec. Z czasem kościół stał się nieprzydatny i został rozebrany.

80240 Середпільці

Вперше у документах Середпільці згадуються 1494 роком, потім - 1531 року, а 1578 року село було майже повністю знищене татарами. Нині у ньому проживає близько півтисячі мешканців. Входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Станині, а від 1775-1776 років - до перенесеної зі Станина парафії Непорочного Зачаттю Пресвятої Діви Марії у Радехові. Лише на початку ХХ століття вони за чисельності понад 170 вірних отримали власну святиню. Філіальна мурована каплиця була збудована на південній околиці села навпроти кладовища коштом місцевої власниці Марії Стецької та освячена 1901 року.

906?? Свидовці

Таємниче поселення Свидовці, яке є невеличким присілком неподалік Ясіні і, вочевидь, знахиться поблизу гірського хребта Свидовець, не вдалось знайти на жодній із доступних паперових чи електронних карт, відсутня також будь-яка інформація про нього. Найближчі парафії знаходяться у Рахові та Ясіні.

Miejscowi katolicy należeli do parafii św. Jana Nepomucena w Rachowie. W 1902 roku w Świdowcach kosztem parafian zbudowano murowaną kaplicę filialną, stanem na 2013 rok była ona odnowiona i dobudowana.

80025 Свитазів

Вперше у документах Свитазів згадується 1490 року. Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців. Село входило до Сокальського району, а тепер - до Червоноградського.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Михаїла у Тартакові, їх чисельність у Свитазеві наприкінці XIX - на початку XX століть становила близько двох з половиною сотень. Ще у XVIII столітті власники села Потоцькі збудовали палац, який реконструювали чергові власники Руліковські, а в середині 70-х років XIX століття, коли Свитазів був власністю Ковніцьких, біля в'їзної брами до помістя було споруджено неоготичну муровану каплицю-усипальницю (у схематизмі Львівської архідієцезії 1874 року ця святиня ще не згадується, а костельні записи тут велись лише з другої половини 80-х років).

80025 Свитазів

Вперше у документах Свитазів згадується 1490 року. Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців. Село входило до Сокальського району, а тепер - до Червоноградського.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Михаїла у Тартакові, їх чисельність наприкінці XIX - на початку XX століть становила близько двох з половиною сотень. У середині 70-х років XIX століття, коли Свитазів був власністю Ковніцьких, біля в'їзної брами до помістя було споруджено неоготичну муровану каплицю-усипальницю, яку адаптували для проведення богослужінь. Від 1910 року, коли в селі постала парафія, ця святиня використовувалась в якості парафіяльної (до неї прибудували дерев'яну частину, щоб збільшити її об'єм), а в якості парафіяльного будинку використовувались кілька кімнат палацу з окремим входом.

20400 Тальне,
вул. Самойлова, 22

Вперше письмово Тальне згадується у 40-х роках XVII століття, а після 1664 року вважається містом. 1797 року було містечком, в якому проживало 1287 мешканців, на початку 60-х років наступного століття - майже 5300 осіб, у тому числі близько 250 римо-католиків. У 1866 році Тальне стало центром волості. З 1923 року було районний центр, з 1926 року - селищем міського типу, 1964 року отримало статус міста, в якому нині проживає майже 13 тисяч мешканців. Від 2020 року входить до Звенигородського району.

Спочатку католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Умані. В джерелах будівництво мурованого костелу в Тальному часто датують 1702 роком - датою на бічній стіні храму. Якщо під час відновлення у 1992 році 'напівзруйнованої' святині цю дату реставрували вірно, то виходить, що 1702 року постала лише каплиця, і на її фасаді увіковічнено час спорудження. А вже пізніше каплицю добудували, внаслідок чого колишній фасад став бічною стіною. Втім, таке припущення потребує наявності хоча б одного підтверджуючого документа.

81352 Тамановичі

Вперше село Тамановичі згадується у документах XVI століття. Нині проживає тут лише близько двох сотень мешканців. Входило до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Римо-католики села належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У XVIII столітті Тамановичі мали приватну каплицю, яка згадується, принаймні, у 1743 та 1753 роках. У 1879-1880 роках Дрогойовські, власностю яких село було аж до ІІ світової війни, збудували муровану каплицю-усипальницю св. Казимира, дозволивши використовувати її для богослужінь. У 1886 році коштом тих же Дрогойовський за проектом будівничого М. Заянчковського з Перемишля спорудили парафіяльний будинок, а 1887 року у Тамановичах було утворено парафіяльну експозитуру.

81352 Тамановичі

Вперше село Тамановичі згадується у документах XVI століття. Нині проживає тут лише близько двох сотень мешканців. Входило до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Римо-католики Таманович належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У середині XVIII століття в селі згадується приватна каплиця, проте пізніше її не стало. 1879 року місцевий власник Казимир Дрогойовський збудував на церковному цвинтарі муровану каплицю-усипальницю, яку 31 травня 1880 року освятив мостиський декан та гусаківський настоятель о. Фелікс Грохольський. Каплиця отримала титул св. Казимира та з дозволу фундатора використовувалась для публічних богослужінь.