23532 Аристівка,
вул. Щорса, 15

Вперше село Аристівка у документах згадується 1600 роком. Нині тут проживає менше двох сотень мешканців, але за винятком однієї родини всі вони є католиками.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі, а потім - до парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Деребчині (після спорудження тут храму та утворення парафії). У 90-х роках минулого століття під керівництвом майбутнього єпископа о. Броніслава Бернацького, котрий на той час був настоятелем у Мурафі, та завдяки значній допомозі о. Йосифа Свідницького в Аристівці було збудовано філіальний мурований костел.

35431 Бабин
вул. Паркова, 4а

Перша, але опосередкована згадка у документах у про село Бабин датується 25 січня 1465 року, пряму ж згадку містять документи від 4 травня 1544 року та від 5 травня 1673 року. До 2020 року село входило до Гощанського району, нині нараховує майже 2300 мешканців.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Преображення Господнього у Гориньграді, після її ліквідації у першій половині 70-х років XIX століття разом із іншими парафіянами перейшли парафії Пресвятої Трійці у Тучині, а з відновленням 1922 року парафії у Гориньграді - знову опинились у її складі. Своєї святині вони не мали.

47743 Баворів

Село у документах вперше згадується 1411 роком, є згадки також у 1439 і 1447 роках. Від 1519 року вважалось приватним містом, що було підтверджено також 1543 року, проте з розвитком Тернополя як економічного і оборонного центру занепало і знову стало селом. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 1253 мешканців, у тому числі 818 греко- і 378 римо-католиків, нині - понад шість сотень осіб.

Католицьке кладовище у Баворові місцевої парафії св. Вацлава є одним із найстаріших на Тернопільщині і постало не пізніше 1805 року. Там, зокрема, серед збережених могил початку ХІХ століття є також пам'ятник баворівському настоятелю о. Антонію Соєцькому, який помер 1815 року, проте цвинтарна каплиця була збудована, ймовірно, десь на початку другої половини цього століття.

47711 Байківці,
вул. Січових Стрільців - Івана Франка,
f.b.: sharbelbajkivci

Перша писемна згадка про Байківці датується 1653 роком. Тривалий час поселення було розділене на Старі Байківці та Нові Байківці. 1880 року тут проживало понад 770 мешканців, нині - близько трьох з половиною тисяч осіб. У 1940-1941 і 1944-1962 роках село належало до Великобірківського району.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелеві Мазовецькому, який нині називається Соборним. В середині ХІХ століття їх було близько 340, а 1901 року, коли чисельність вірян перевищила півтисячі, у Байківцях коштом Леона Подлеського спорудили дерев'яну каплицю. Перед І світовою війною кількість вірних збільшилась до понад 660 осіб.

90211 Бакош

Село заснували 1927 року чехословацькі легіонери та українські переселенці з гірських районів Закарпаття, яким надавали тут дешеві земельні наділи та худобу. Наприкінці 30-х років чехи покинули Бакош, а на звільнених ними землях (та в їх будинках) оселились угорські солдати з родинами. Нині у селі проживає майже тисяча мешканців, половина з яких вважає рідною угорську мову.

Раніше тут костелу не було. Збудували мурований храм у 1994-1997 роках. 27 червня 1997 року відбулось його освячення.

Цікаво, що цього ж року постала також реформатська церква, 2007 року - греко-католицька, а наступного року - православна.

32440 Балин

Поселення Балин відоме у джерелах, принаймні, з 1492 року (за непідтвердженою інформацією, називалось також як Чорний Брід). Наступного століття за сприяння нового власника Балин став містечком. Нині тут проживає понад дві тисячі мешканців.

Попри статус містечка місцеві римо-католики своєї святині не мали. З відродженням релігійного життя після падіння комуністичного режиму Балин стали обслуговувати священики із парафії св. Архангела Михаїла в Дунаївцях. Зокрема, Від 4 листопада 2011 року мушкутинськими вірянами опікувався дунаєвицький настоятель о. Павло Гончарук, майбутній єпископ-ординарій Харківсько-Запорізький. Віряни Балина тривалий час послуговувались каплицею, облаштованою у приміщенні колишнього магазину.

81325 Баличі

Село Баличі засноване у XIII столітті, проте у джерелах вперше згадується 1400 роком. Чисельність населення - менше тисячі мешканців.

Римсько-католицька громада села належала до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У 1895 році у Баличах було споруджено муровану каплицю коштом Скібневських, яку 1898 року освятив о. Ф. Бродовський. 30 червня 1919 року тут постала парафіяльна експозитура завдяки Скібневським. У 1924-1927 роках було збудовано парафіяльний будинок, і 5 листопада 1927 року засновано парафію. 1928 року святиню покрили новою бляхою.

59216 Банилів

Банилів, який називали також Баниловом-Руським (тобто українським, на відміну від вкраденої московітами давньої етнічної назви), існував вже у XIVст., проте вперше документально згадується 1433 року, а також 1 січня 1445 року. Перед Ісв. війною тут проживало 5010 мешканців (переважно українців), у тому числі 246 поляків та трохи менше вірменів, а 1938 року - 6 тисяч, серед них вірменських родин 12 (47 осіб), вірменсько-польських 18 (63 особи) і польських 32 (114 осіб). Нині село має понад 3600 мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до буковинської капеланії (пізніше парафії Успіння Пресвятої Діви Марії) у Вашківцях, тоді як католики вірменського обряду - до галицької парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кутах. В середині XIXст. римо-католиків у селі було близько дев'яти сотень, а в 70-х роках цього століття - вже понад 160. Тоді тут і постала каплиця для задоволення духовних потреб католиків обох обрядів.

59020 Банилів-Підгірний,
вул. Кобилянської, 90a

Банилів-Підгірний відомий в джерелах із 1428 року. До 1946 року мав назву Банила над Серетом або Молдавський Банила (щоб відрізнити від Руського Банила, розташованого північніше), а до 1963 року - Банилів. Наприкінці XVIII - на початку XIX століть сюди прибули польські переселенці, пізніше німецькі колоністи заснували присілок Августендорф. 1900 року у Молдавському Банилі проживало 4806 мешканців (2071 українців, 1374 румунів, 878 німців та 483 поляків), а в Августендорфі - 550 (515 німців, 31 українців і 4 румуни). Нині село має понад 4 тисячі осіб. До 2020 року входило до Сторожинецького району.

Римо-католики Молдавського Банила та його присілків належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Красній, яка пізніше називалась Альтгутою, а нині є Старою Красношорою. В середині ХІХст. їх було до двох сотень, а на початку 80-х років цього століття - вже півтисячі. Тоді тут і постала перша святиня.

23000 Бар,
вул. св. Миколая, 12,
+380 (4341) 220-09

Перша документальна згадка про місто, яке тоді називалось 'Ров', датується початком XVст., згадується також у наступних роках цього століття. У 1533р. до Ровського замку прибула королева Бона Сфорца та, викупивши місцевість 1537 року, розпочала будівництво нової фортеці, яку назвала Баром. 1540 року місто отримало магдебурзьке право. У 1861р. тут проживало 7965 мешканців, 1880 року - 8277, 1905 року - 19438, 1911 року - 22620, нині - понад 15 тисяч осіб. Бар був райцентром, а 2020 року увійшов до Жмеринського району.

Дерев'яний костел св. Миколая у Барі, фундований 1550 року місцевою власницею королевою Боною, спалили 1648 року козаки. Новий дерев'яний храм (з дуба чи бука на підмурівку) розпочали будувати зусиллями о. Матея Круліковського 1721 року, але навіть у 1741 році, коли його перейняли єзуїти, спорудження ще не було завершене.