59021 Давидівка,
Лісова, 7

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.

59021 Давидівка,
вул. Банилівська, 40,
f.b.: 100064679836435

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.

48146 Дарахів

Перша документальна згадка про Дарахів датується 1554 роком. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало понад дві тисячі мешканців, з них дев'ять сотень були римо-католиками, а майже тисяча - греко-католиками. Нині населення села - понад півтори тисячі осіб. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Дарахова належали до парафії Матері Божої Святого Розарію у Струсові. Коли їх чисельність перевищила одинадцять сотень, у селі поблизу цвинтаря збудували філіальну муровану каплицю, яку 1903 року освятили під титулом св. Йоана Хрестителя. А вже 1908 року тут вперше зазначено існування парафіяльної експозитури. Через два роки було отримано дозвіл на створення самостійної парафії, проте реально вона постала лише 1925 року.

67624 Дачне,
вул. Преображенська, 101

Поселення заснували в 90-х роках XVIII століття селяни, які втікали від панщини із центральних губерній Російської імперії. До 1968 року село називалося Гнилякове. Проживає у Дачному вісім з половиною тисяч мешканців.

Римо-католики села спочатку належали до парафії Матері Божої Фатімської в Одесі-Таїрові, потім - до парафії Божого Милосердя в Роздільній. У другій половині цього десятиліття Дачне виокремили в самостійну парафію, довіривши її отцям-маріянам (згромадження Отців Маріянів Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії), завдяки зусиллям яких тут і постала каплиця у придбаному будинку. Парафія має філії у Надлиманському і Теплодарі.

82443 Дашава

Дашава згадується 25 січня 1445 року в книгах галицького суду, а також 1448 року. 1900 року село налічувало 1300 осіб, а 1912 року, коли тут знайшли найбільше в Європі родовище природного газу (з його видобутком пов'язаний розвиток поселення), вже майже удвічі більше. 1952 року село стало селищем міського типу, в якому нині проживає близько 2400 мешканців.

Нечисленна спільнота місцевих римо-католиків, що наприкінці ХІХ століття налічувала менше сотні вірних, належала до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева. У 1902 році її настоятель о. Ян Тшопінський придбав у Дашаві господарський комплекс разом із земельною ділянкою, і 1904 року в цих господарських будівлях на його запрошення оселились салезіанці. 1906 року до салезіанського корпусу зусиллями о. Тшопінського при допомозі салезіанців було добудовано муровану каплицю, яка мала бути тимчасовою, проте залишилась єдиною діюючою святинею аж до ІІ світової війни.

82443 Дашава

Дашава згадується 25 січня 1445 року в книгах галицького суду, а також 1448 року. 1900 року село налічувало 1300 осіб, а 1912 року, коли тут знайшли найбільше в Європі родовище природного газу (з його видобутком пов'язаний розвиток поселення), вже майже удвічі більше. 1952 року село стало селищем міського типу, в якому нині проживає близько 2400 мешканців.

Нечисленна спільнота місцевих римо-католиків належала до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева. У 1902 році її настоятель о. Ян Тшопінський придбав у Дашаві господарський комплекс, в якому 1904 року на його запрошення оселились салезіанці. 1906 року до салезіанського корпусу зусиллями о. Тшопінського та салезіанців добудували муровану каплицю.

78023 Делева

Уперше в документах село згадується 1427 року, коли король Владислав Ягайло віддав його парафії свв. Миколая і Катерини у Коропці в якості фінансового забезпечення її діяльності, що залишалось незмінним аж до ХХ століття, та надав Делеві магдебурзьке право, обмежене юрисдикцією настоятеля коропецької парафії. Проте поселення є старшим, про що свідчать розташовані на його території два городища та шість давньоруських підплитових поховань. 1939 року в Делеві проживало 1950 мешканців, з них 1930 українців (1670 греко-католиків і 260 римо-католиків), 10 поляків та 10 євреїв. Нині ж тут понад 1700 селян. Належало село до Тлумацького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Зрозуміло, що нечисленні місцеві католики латинського обряду належали до парафії у Коропці. Першу каплицю (дубову) у Делеві було збудовано у другому десятилітті XVIII століття коштом коропецького настоятеля о. Ігнатія Божина. А наступна і вже мурована святиня постала 1912 року завдяки о. Михаїлу Папроцькому. Її збудували за найменшим (на 200 вірян) із трьох типових костельних проектів львівського архітектора Тадеуша Обмінського.