10000 Улянівка,
вул. Центральна, 19

Невеличке село Улянівка було утворене, ймовірно, у другій половині XIX століття. 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich' подає про нього два рядки тексту лише на початку ХХ століття, коли там проживало 415 мешканців. 1906 року воно мало 436 осіб, а нині нараховує лише три сотні селян.

У докомуністичні часи католики латинського обряду села Улянівка могли послуговуватись сусідніми костелами Преображення Господнього у Покостівці або Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Новому Заводі, проте, за даними метричних книг, належали до парафії у волосному центрі Троянів, яка мала збудований у середині XVIII століття дерев'яний храм св. Казимира.

13000 Улянівка

Село Улянівка (Юліянівка) у документах вперше зустрічається 1870 року. Ймовірно, заснували його вихідці з Польщі. Відомо, що у жовтні 1935 року до Харківської області було виселено 20 польських родин (сотня осіб), натомість на місце вибулих тут осіли селяни із Київської та Чернігівської областей. Нині у селі проживає десь півтори сотні мешканців. Село входило до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

Спочатку в Улянівці облаштували невеличку капличку, а 13 квітня 2013 року архієпископ Петро Мальчук OFM освятив фундамент майбутнього храму та хрест. Муровану простору каплицю будували завдяки доброчинцям із Італії та місцевим. 26 вересня 2015 року під час візиту італійських меценатів було освячено меморіальну дошку на честь гостей, розміщену на стіні храму.

20300 Умань,
вул. Коломенська, 2,
+380 (4744) 504-20,
f.b.: groups/catholics.uman

Перша згадка про «містечко Гумань» датована серпнем 1616 року. У 1648-1667 роках Умань була полковим містом, а 1760 року отримала магдебурзьке право. У 1795 році Умань стає повітовим центром. Нині є містом обласного значення та районним центром з населенням понад 83 тисячі мешканців.

Ймовірно, що раніше в Умані був дерев'яний храм св. Антонія. А 1780 року на території старого польського кладовища було закладено кам'яний фундамент сучасного мурованого костелу, проте його спорудження відновили лише на початку 1820 року. 15 липня 1826 року відбулося освячення новозбудованого у стилі пізнього класицизму коштом Потоцьких храму. Будівля сучасного Центру здоров'я була парафіяльним будинком, а вулиця, яка проходить ліворуч споруди і тепер носить назву вулиці Піонтковського, раніше називалась Костельною.

47842 Устечко

Перша згадка про поселення під іменем Устє датується 1414 роком, а 1590 року вже згадується як Устечко, причому 1661 року - як містечко. Цей статус воно втратило 1934 року. Нині у селі проживає менше дев'яти сотень мешканців. Було у Заліщицькому районі, а тепер - у Чортківському.

Римо-католики Устечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Червонограді. 1876 року, коли їх чисельність становила понад півтори сотні, в Устечку коштом власника містечка Калікста Понінського збудували мурований філіальний костел, який освятили 1881 року під титулом Воздвиження Святого Хреста.

44731 Устилуг,
вул. Олени Хохол, 1

Вперше поселення згадується в літописі 1150 роком. Називалось також Устилогов, Усцилуг. Назву Ружямполь, яка так і не прижилась, отримало 23 жовтня 1758 року разом із міськими правами. Статус міста та районного центру - із січня 1940 року, проте 1956 року Устилуг перестав бути райцентром. Населяє його лише трохи більше двох тисяч мешканців.

Колишній парафіяльний костел Пресвятого Імені Ісуса капуцинського костельно-монастирського комплексу радянська влада розібрала 1960 року (разом із монастирем). Проте збереглась каплиця на кладовищі, споруджена 1810 року, в якій у радянські часи було облаштовано магазин.

90520 Усть-Чорна,
вул. Верховинська, 84,
+380 (3134) 763-78,
f.b.: 463138803872666

Усть-Чорна виділилась із заснованої австріськими колоністами Німецької Мокрої як окреме поселення 1815 року під назвою Кьонігсфельд (Königsfeld - «Королівське поле»). Друга хвиля колоністів прийшла 1832 року з Угорщини (нині - територія Словаччини). Селище міського типу із 1957 року, в якому нині проживає понад півтори тисячі мешканців.

У 1815 році австрійські колоністи збудували в Усть-Чорній 8 хатин та маленьку капличку, а сучасний мурований костел було споруджено 1890 року. У 1997 році в Усть-Чорній постала парафія. Є орган 1890 року.

81240 Ушковичі,
вул. Шевченка

Перша згадка про Ушковичі датується 1370 роком. 8 грудня 1392 року король Владислав Ягайло подарував корчму в селі монастиреві домініканців у Львові, а 8 листопада 1395 року - усе село. 1880 року у ньому проживало майже 780 мешканців (481 українців, 158 німців, предки яких оселились тут 1784 року, і 138 поляків), у 20-х роках XXст. - приблизно 920, 1939 року - 1150, нині - понад 550 осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах. В середині ХІХ століття їх кількість становила півсотні, наприкінці - 140, а перед І світовою війною - вже три сотні вірян. Причому, більшість з них була українцями (латинниками).

80771 Ушня

У документі від 18 листопада 1452 року поселення Ушня (Vschnya) згадується як королівське село, є також згадка 1452 року. Проте пізніше село стало частиною Білого Каменя, від якого відмежувалось лише 1614 року. У 1869р. мало 1295 мешканців, 1880 року - 1677 (1398 поляків, 279 українців), причому 1170 були римо- і 411 греко-католиками. 1900 року в Ушні проживало 2088 осіб, у тому числі близько півтори тисячі римо-католиків, а нині село нараховує менше півтисячі мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Білому Камені. Наприкінці ХІХ століття виникла необхідність спорудження власної святині, оскільки греко-католики заборонили їм відвідувати свою церкву, де вони мали свій вівтар. Земельну ділянку під храм пожертвували сестри милосердя, яким Йосиф Шнайдер подарував частину своїх маєтностей у селі, та сам власник. За взірець взяли костел у Білому Камені.

11571 Березневе,
вул. Центральна, 1

Поселення, яке отримало назву від річки Уж (в давнину - Уша), у літописах згадується у 1150 і 1151 роках під іменем Ушска або Ушеска, а перші документальні згадки про Ушомир датуються кінцем XVII століття. У другій половині XVIIIст. був містечком та налічував близько півтисячі мешканців, 1866 року - 1731, 1906 року - 2282, а нині є селом із населенням понад 1300 осіб.

Ймовірно, що засноване 1921 року село Березневе, яке 1960 року увійшло до відомого від 1818 року села Пугачівка, колись було частиною Ушомира.

Перший (дерев'яний) костел в Ушомирі споруджено 1767 року коштом заможної родини Дубровських. 1781 року Анна Дубровська передала цей храм кармелітам разом із фундованим нею (та іншими членами родини) фінансовим забезпеченням його діяльності. Був невеликим, мав титул св. Анни і три вівтарі.

08500 Фастів,
вул. Ярослава Мудрого, 4А
+380 (4465) 545-52,
f.b.: 109076629221303

В документах Фастів, який до 1939 року називався Хвастовом, вперше згадується 1390 роком, хоча є припущення, що міг існувати у Xст. як Фаст чи Фост, та в XIст. як Фущево. У 1601р. місто отримало магдебурзьке право. Від другої половини XVIст. аж до часів єпископа Михайла Пивницького було власністю київських (потім - луцько-житомирських) єпископів. З 1923 року - районний центр, від 1938 року - місто. 1880 року тут проживало 7536 мешканців, нині - майже 44 тисяч осіб.

Перший костел (дерев'яний) було споруджено та парафію засновано 1593 року власником Фастова єпископом Йосифом Верещинським, який настільки добре розбудував містечко, що воно навіть понад два десятиліття називалось Новим Верещином. У 1620р. черговий власник єпископ Богуслав Радошевський оселив у Фастові єзуїтів, які збудували тут свій храм (теж дерев'яний) із чудотворним образом Господа Ісуса, проте 1644 року виїхали до Києва. У 1638р. наступний власник єпископ єпископ Олександр Соколовський запросив до міста бернардинів, які теж отримали свою святиню (дерев'яну).