90520 Усть-Чорна,
вул. Верховинська, 84,
+380 (3134) 763-78,
f.b.: 463138803872666

Усть-Чорна виділилась із заснованої австріськими колоністами Німецької Мокрої як окреме поселення 1815 року під назвою Кьонігсфельд (Königsfeld - «Королівське поле»). Друга хвиля колоністів прийшла 1832 року з Угорщини (нині - територія Словаччини). Селище міського типу із 1957 року, в якому нині проживає понад півтори тисячі мешканців.

У 1815 році австрійські колоністи збудували в Усть-Чорній 8 хатин та маленьку капличку, а сучасний мурований костел було споруджено 1890 року. У 1997 році в Усть-Чорній постала парафія. Є орган 1890 року.

48747 Устя

Перша писемна згадка про Устя датується 1469 роком. Від 1498р. і до, принаймні, XVIст. включно було власністю Кам'янецьких єпископів, відтоді називалось Устям Єпископським та вважалось містечком. У 1880р. тут проживало 2707 мешканців, 1900 року - 2405, 1921 року - 1432, 1931 року - 1585, 1938 року - 1507, у тому числі 1400 українців і 75 поляків, нині - майже 1100 осіб. Село входило до Борщівського, а від 2020 року - до Чортківського району.

Католики латинського обряду села спочатку належали, швидше за все, до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому, але після утворення 1851 року парафіяльної експозитури у Мельниці, яка 1861 року стала самостійною парафією cв. Генріха, сповідника, перейшли до неї. Їх чисельність в середині ХІХст. становила приблизно чотири десятки вірян, а наприкінці цього століття перевищила сім десятків. Своєї святині вони не мали.

81240 Ушковичі,
вул. Шевченка

Перша згадка про Ушковичі датується 1370 роком. 8 грудня 1392 року король Владислав Ягайло подарував корчму в селі монастиреві домініканців у Львові, а 8 листопада 1395 року - усе село. 1880 року у ньому проживало майже 780 мешканців (481 українців, 158 німців, предки яких оселились тут 1784 року, і 138 поляків), у 20-х роках XXст. - приблизно 920, 1939 року - 1150, нині - понад 550 осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах. В середині ХІХ століття їх кількість становила півсотні, наприкінці - 140, а перед І світовою війною - вже три сотні вірян. Причому, більшість з них була українцями (латинниками).

80771 Ушня

У документі від 18 листопада 1452 року поселення Ушня (Vschnya) згадується як королівське село, є також згадка 1452 року. Проте пізніше село стало частиною Білого Каменя, від якого відмежувалось лише 1614 року. У 1869р. мало 1295 мешканців, 1880 року - 1677 (1398 поляків, 279 українців), причому 1170 були римо- і 411 греко-католиками. 1900 року в Ушні проживало 2088 осіб, у тому числі близько півтори тисячі римо-католиків, а нині село нараховує менше півтисячі мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Білому Камені. Наприкінці ХІХ століття виникла необхідність спорудження власної святині, оскільки греко-католики заборонили їм відвідувати свою церкву, де вони мали свій вівтар. Земельну ділянку під храм пожертвували сестри милосердя, яким Йосиф Шнайдер подарував частину своїх маєтностей у селі, та сам власник. За взірець взяли костел у Білому Камені.

11571 Березневе,
вул. Центральна, 1

Поселення, яке отримало назву від річки Уж (в давнину - Уша), у літописах згадується у 1150 і 1151 роках під іменем Ушска або Ушеска, а перші документальні згадки про Ушомир датуються кінцем XVII століття. У другій половині XVIIIст. був містечком та налічував близько півтисячі мешканців, 1866 року - 1731, 1906 року - 2282, а нині є селом із населенням понад 1300 осіб.

Ймовірно, що засноване 1921 року село Березневе, яке 1960 року увійшло до відомого від 1818 року села Пугачівка, колись було частиною Ушомира.

Перший (дерев'яний) костел в Ушомирі споруджено 1767 року коштом заможної родини Дубровських. 1781 року Анна Дубровська передала цей храм кармелітам разом із фундованим нею (та іншими членами родини) фінансовим забезпеченням його діяльності. Був невеликим, мав титул св. Анни і три вівтарі.

08500 Фастів,
вул. Ярослава Мудрого, 4А
+380 (4465) 545-52,
f.b.: 109076629221303

В документах Фастів, який до 1939 року називався Хвастовом, вперше згадується 1390 роком, хоча є припущення, що міг існувати у Xст. як Фаст чи Фост, та в XIст. як Фущево. У 1601р. місто отримало магдебурзьке право. Від другої половини XVIст. аж до часів єпископа Михайла Пивницького було власністю київських (потім - луцько-житомирських) єпископів. З 1923 року - районний центр, від 1938 року - місто. 1880 року тут проживало 7536 мешканців, нині - майже 44 тисяч осіб.

Перший костел (дерев'яний) було споруджено та парафію засновано 1593 року власником Фастова єпископом Йосифом Верещинським, який настільки добре розбудував містечко, що воно навіть понад два десятиліття називалось Новим Верещином. У 1620р. черговий власник єпископ Богуслав Радошевський оселив у Фастові єзуїтів, які збудували тут свій храм (теж дерев'яний) із чудотворним образом Господа Ісуса, проте 1644 року виїхали до Києва. У 1638р. наступний власник єпископ єпископ Олександр Соколовський запросив до міста бернардинів, які теж отримали свою святиню (дерев'яну).

23522 Федорівка,
вул. Соборна, 83

Федорівка існувала, принаймні, від початку XVIII століття (спроби віднести її заснування аж до XVст. недостатньо обгрунтовані). 1893 року тут проживало 799 мешканців, 1905 року - 876, нині - понад сім сотень осіб. Село входило до Шаргородського району, а від 2020 року є частиною Жмеринського.

Швидше за все, католики латинського обряду Федорівки належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі. І раніше вони свого храму не мали.

98114 Феодосія,
Сімферопольске шоссе, 22,
+380 (6562) 249-95

Місто заснували VI століття до н е. греки-вихідці із Мілету (Мала Азія), назвавши його Феодосією. 1226 року генуезькі купці виторгували у татарського хана Оран-Тімура руїни Феодосії, відновили місто (під назвою Кафа), зробивши його центром своїх кримських володінь. У 1475р. місто захопили турки. Під назвою Кеффе воно стало центром Кримської провінції Османської імперії. 20 липня 1771р. під час російсько-турецької війни 1768-1774 років місто взяли запорізькі козаки полковника Опанаса Ковпака. У 1787 році йому повернули давню назву Феодосія (правда, назва Кафа на короткий час повернулась за правління імператора Павла I). Була центром повіту. Населення - близько 69 тисяч мешканців.

У генуезький період Феодосія стала також осередком Римсько-Католицької Церкви в Криму, яка мала 17 парафій та кілька монастирів. Нею керували феодосійські єпископи. За панування турків у місті збереглась одна парафія. На початку російського періоду, 1787 року була перебудована на костел подарована імператрицею Катериною ІІ мечеть Муфті-Джамі, яку цього ж року освятив під титулом Успіння Пресвтої Діви Марії архієпископ Могильовський Станіслав Сестрженцевич-Богуш. У післярадянський час культову соруду повернули мусульманській спільноті.

13116 Филинці,
вул. Петрівська, 25

Филинці ще навіть у ХІХ столітті вважались хутором та були відсутні у статистичних документах. Зокрема, навіть у 'Słowniku geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich' вперше з'явились лише 1900 року із населенням 555 мешканців та посиланням лише на православну парафію. Нині тут проживає три з половиною сотні осіб, значна частина яких є поляками. Село входило до Любарського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Католики латинського обряду села раніше належали до парафії свв. Архангела Михаїла і Яна Непомуцького у Любарі і свого храму не мали.

67571 Фонтанка,
вул. Серпнева, 12

Фонтанка заснована 1892 року переселенцями з Київщини. Місцева рада створена 1944 року, статус села - з 1949 року. Проживає тут понад шість тисяч мешканців.

У вересні 2010 року у Фонтанці, розташованій в десяти кілометрах біля Одеси, поселились оо.-місіонери (згромадження Отців Місіонерів св. Вікентія де Поля) Ян Тчоп СМ і Віталій Новак СМ. В лютому 2011 року вони придбали земельну ділянку під будівництво монастиря, цього ж року було офіційно засновано спільноту священників-місіонерів, а восени розпочалось спорудження їх будинку. З вересня 2011 року у Фонтанці працюють також черниці-шаритки згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія де Поля. Робота представників Вікентійської родини направлена, насамперед, на допомогу бездомним та іншим людям із соціальних низів, у тому числі залежним від шкідливих звичок.