13610 Вчорайше

Вперше у документах Вчорайше згадується 1471 року, є також згадка у 1584 році. Ймовірно, що називалось також Китайгородом чи навіть Скитайгородом. Принаймні, від 1683 року і далі вважалось містечком. У 1863р. у ньому проживало 2446 мешканців, у тому числі 46 римо-католиків, 1897 року - 3324, 1926 року - 3777, 1939 року - 3826, 2001 року - близько 1300 осіб. У 1925-1931 і 1935-1957 Вчорайше було райцентром, потім увійшло до Ружинського району, а від 2020 року - до Бердичівського.

Невеликий мурований костел у Вчорайшому збудував 1822 року його власник Каспер Івановський без дозволу царської влади. Освятив храм 1835 року о. Боруховський, а дозвіл отримали лише 1842 року. Парафію тут було засновано, ймовірно, у другій половині 40-х років (принаймні, 1843 року її ще не було).

23202 Гавришівка,
вул. Задворного

Село Телепеньки, розташоване неподалік Вінниці, у радянські часи приєднали до Гавришівки, яка вважається заснованою 1790 року. Проте поселення значно старіше, бо, наприклад, ще у 1650-1653 роках козаки Івана Богуна збудували у Гавришівці дерев'яну церкву. Нині у селі проживає понад 1700 мешканців.

Вважається, що перша місцева каплиця була споруджена у Телепеньках на римсько-католицькому кладовищі ще 1748 року, і обслуговували її до 80-х років XIX століття францисканці-капуцини з Вінниці. Спорудження ж сучасного мурованого храму у селі датують 1914 роком. У 30-х роках його закрила радянська влада, а приміщення храму, який мав чудову акустику, передали під клуб. 1938 року з костелу вивезли орган. У першій половині 60-х років клуб отримав інше приміщення, а храм стали використовувати як млин.

48273 Гадинківці

Перша згадка в документах про Гадинківці датується 1483 роком, згадуються також у 1491, 1564 і 1578 роках. У 80-х роках ХІХст. село мало майже 1100 мешканців (приблизно 840 греко- і 240 римо-католиків), нині тут проживає більше тисячі осіб. Українців у селі було значно більше, ніж поляків, проте кількісь останніх суттєво збільшилась у 20-х - 30-х роках ХХст. після розселення колоністів із Польщі. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Спочатку католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. У схематизмі Львівської архідієцезії 1862 року вперше згадується каплиця в Гадинківцях, в якій інколи проводили богослужіння для майже 330 місцевих вірян. За інформацією схематизму 1864 року, вони перейшли до новоствореної парафіяльної експозитури в Жабинцях, яка пізніше стала парафією. Причому, їх чисельність чомусь зменшилась до 220 осіб, а каплиця взагалі не згадується.

26300 Гайворон,
вул. Рози Люксембург, 11-а,
+380 (52) 54-50-560,
f.b.: 303620660095672

Поселення Гайворон утворилось внаслідок злиття сіл Гайворон, Струнькове і Ташлик Струньківський, які були засновані як зимівки козаками Запорізької Січі та вперше згадуються у документах 1796 роком. Від 1933 року Гайворон є районним центром, а 1949 року отримав статус міста. Населяє його понад 16 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії у Тернівці (нині - Бершадський район Вінницької області) та відвідували мурований костел св. Фредеріка, споруджений там 1830 року коштом родини Мошинських. Наприкінці XIX століття у Гайвороні було споруджено свій мурований храм в неоготичному стилі. Після знищення у 30-х роках XX століття радянською владою православної Успенської церкви католицьку святиню передали православним. У якості православної церкви колишній костел проіснував до початку 50-х років, коли його переоблаштували на кінотеатр та будинок культури. А 1957 року будівлю колишнього католицького сакрального об'єкту повністю знесли, причому розібрали навіть фундамент.

31226 Гайдайки,
вул. Миру, 2а

На початку 60 років XIX століття тут, на безлюдній території першими поселилась родина Гайдай. Гайдай проводив виміри земельних наділів для селян, які прибували на місце нового поселення з навколишніх сіл. Це і стало основою населеного пункту Гайдайки. У 1968 році до Гайдайок увійшло поселення Червоне. У Гайдайках раніше переважали мешканці польського етнічного походження, тоді як у Червоному мещкали переважно українці. Нині тут проживає лише трохи більше трьох сотень селян.

Будівництво місцевого мурованого костелу проводилось у 1989-1992 роках зусиллями о. Яна Білецького та Ганни Пачковської. 12 грудня 1992 року єпископ Ян Ольшанський MIC освятив цей храм.

23720 Гайсин,
вул. В'ячеслава Чорновола, 6а,
www: rkcgajsin.wixsite.com/katolik

Перша письмова звістка про Гайсин (Гальшин, Айсин) датується 1545 роком, від 1600 року вважався містом. У 1744 році отримав магдебурзьке право. З 1797 року був центром повіту. У 1840р. тут проживало 4.9 тисяч мешканців, у 1860-х - 1880-х роках - близько десяти тисяч, 1893 року - 10447, 1905 року - 11766, нині - понад 26 тисяч. Від 1925 року Гайсин є районним центром.

Раніше місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Йоана Непомуцького в розташованій поблизу Куні, відвідували її костел та свого храму не мали. У 1908-1909 роках у Гайсині збудували чоловічу гімназію, яка отримала каплицю (зал для богослужінь). Її капеланом став адміністратор кунівської парафії о.-капуцин Аполінарій Бонер. Ця каплиця згадується в схематизмі Луцько-Житомирської дієцезії 1914 року у складі парафії в Куні.

80733 Галицьке

Село Галицьке, яке до 2024 року називалось Червоним, а до 1946 року - Ляцьким, ділилось на два поселення - Велике Ляцьке і Мале Ляцьке. Уперше документально згадується 14 жовтня 1370 року. 1880 року у Ляцькому Великому проживало 848 мешканців, а у Малому - 736, на початку 1939 року - 1210 (Ляцьке Велике) і 830 (Мале). Переважна більшість населення була українцями. Нині село нараховує понад 1700 осіб.

Католики латинського обряду у Великому та Малому Ляцькому спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гологорах. У схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи від 1862 року, у Малому Ляцькому подаються дві каплиці, одна з яких містилась у палаці, а другою була споруджена на початку 20-х років ХІХст. на високій горі поряд із селом усипальниця місцевих власників Стшембошів. В них звершували нерегулярні богослужіння.

80733 Галицьке

Село Галицьке, яке до 2024 року називалось Червоним, а до 1946 року - Ляцьким, ділилось на два поселення - Велике Ляцьке і Мале Ляцьке. Уперше документально згадується 14 жовтня 1370 року. 1880 року у Ляцькому Великому проживало 848 мешканців, а у Малому - 736, на початку 1939 року - 1210 (Ляцьке Велике) і 830 (Мале). Переважна більшість населення була українцями. Нині село нараховує понад 1700 осіб.

У схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи від 1862 року, у Малому Ляцькому в складі парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гологорах подаються дві каплиці, одна з яких містилась у палаці, а друга - на високій горі поряд із селом. Остання і була родинним храмом-усипальницею місцевих власників Стшембошів.

77100 Галич,
вул. Осмомисла, 24,
+380 (3431) 226-88

Галич вперше згадується в угорських літописах ще у біло-хорватські часи у 90-х роках IX століття, а за археологічними даними існував у Xст. На початку 40-х років XIIст. сталв столицею Галицького князівства, а пізніше - Галицько-Волинської держави (її князя називали 'самодержцем всієї Русі'). У 1367 році отримав магдебурзьке право, підтверджене 1374 року, від 1375р. був столицею Галицької архідієцезії латинського обряду, яку у 1410-1414рр. перенесли до Львова. З австрійських часів був центром повіту. 1870 року тут проживало 4142 мешканців, 1 січня 1939 року - 4700, нині ж - 6300 осіб. 17 січня 1940 року Галич став райцентром, а 2020 року увійшов до Івано-Франківського району.

Перший костел (дерев'яний) св. Марії Магдалини існував у Галичі з 1367 року, наступним стала церква св. Пантелеймона, яку переосвятили під титулом Пресвятої Діви Марії. А перша інформація про інший, парафіяльний храм у місті датується 1396 роком. У 1427 році парафія отримала суттєве збільшення свого фінансово-майнового забезпечення, а новий мурований костел Успіння Пресвятої Діви Марії було збудовано у 1710-1780 роках.

89430 Галоч,
вул. Головна, 56

В письмових джерелах Галоч відоме як 'Galich', 'Galuch', 'Galoch', 'Gálocs', а перша письмова згадка датується 1273 роком. Сьогодні тут проживає майже півтисячі мешканців, більшість з яких мають угорське етнічне походження.

Галоч був філією доборусківської парафії. На переломі XVI-XVII століть село стало реформатоським. У 1741 році тут згадуються дві церкви (можливо, одна з них була католицькою). У 1851 році у Галочі проживало 132 католика східного обряду та 88 - латинського. У 1928 році постала мурована Покровська греко-католицька церква, яку радянська влада закрила 1952 року (станом на 1944 рік у селі було 94 римо-католиків та майже у два рази більше греко-католиків).