81355 Золотковичі

Село Золотковичі у джерелах вперше датується 1408 роком. Проживає тут нині понад півтисячі мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Боєвичах, яку 1542 року перенесли до Гусакова.

До ІІ світової війни, коли кількість католиків латинського обряду сягнула шести сотень, у Золотковичах розпочали будівництво мурованої філіальної каплиці, яке завершити так і не встигли. У 1989 році недобудовану каплицю впорядкували та освятили як костел Божого Милосердя.

48115 Золотники

Перша писемна згадка про Золотники датується 1410 роком, наступна - 28 листопада 1435 року. У 1485р. поселення отримало магдебурзьке право та згадується як місто у 1459, 1469 і 1485 роках. 1890 року тут проживало 2081 мешканців, у тому числі 1240 греко- і 616 римо-католиків, нині - понад 1700 осіб. Від січня 1940р. до 30 грудня 1962р. Золотники були райцентром, потім увійшли до Теребовельського району, а 2020 року - до Тернопільського. У 1984р. втратили статус міста, ставши селищем міського типу, а з 1991 року є селом.

Парафія у Золотниках заснована у серпні 1459 року коштом їх власника Михайла Золотницького (Вільчека). Тоді чи трохи раніше постав перший костел (вочевидь, дерев'яний), який мав титул Матері Божої, св. Станіслава, св. Войтеха, св. Йоана Хрестителя і св. Миколая. Був знищений татарами у першій половині XVII століття та відновлений, проте 1648 року його знову потрібно було відбудовувати.

48441 Зубрець

Перша документальна згадка про Зубрець датуєтья 1775 роком. У 1880 році тут проживало понад півтори тисячі українців та менше сотні поляків, нині - теж понад півтори тисячі селян. Село входило до Бучацького району, а від 19 липня 2020 року - до Чортківського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Бариші. У 1896 році, коли їх чисельність перевищила сотню, власник села Альфред Мисловський розпочав у Зубреці будівництво філіальної дерев'яної каплиці розміром 9 на 7 метрів із вежичкою та захристією, проте вже наступного року її було розібрано. Оскільки на її місці фундатор почав спорудження мурованої каплиці розміром 5 на 3 метра з криптою для трагічно померлого сина. 23 червня 1898 року цей храм було освячено.

Зульц

Поселення заснували у 1809-1811 роках німецькі переселенці із Баварії, Рейн-Пфальца та Ельзасу, назвали так, як і село Зульц в Ельзасі. У 1825р. тут проживало 360 мешканці, року - 813, року - 1571, 1918 року - 1821. Під час Ісв. війни називалось Малашівським. У 1945р. Зульц перейменували на Веселе. Пізніше це поселення разом з іншими німецькими колоніями увійшло в зону Широколанівського військового полігону Одеського військового округу. Від споруд у цьому та інших селах залишились лише залишки фундаментів.

У 1819 році в Зульці почали відправляти богослужіння в сільській хаті, облаштованій як дім молитви. Цього ж року завдяки зусиллям о. Франца Шерера, який приїхав в колонію разом із першими поселенцями, було споруджено храм. У 1855 році ця святиня стала непридатною, тому богослужіння перенесли до будівлі школи.

47855 Іванівка

Перша згадка про Іванівку знайдена у документі 1559 року, згадується також 1650 року. 1869 року у селі проживало 1746 мешканців, 1914 року - 2102, 1931 року - 2237, 1939 року - 2300 (26% були поляками), нині - близько 1160 осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року увійшло до Тернопільського.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці. В середині ХІХ століття іванівська громада нараховувала понад чотири сотні вірян, а наприкінці - близько 570-580 осіб. Зрозуміло, що для такої порівняно великої кількості вірних виникла потреба в будівництві своєї святині.

48137 Іванівка

Село Іванівка відоме від 1428 року, згадане також 1576 року. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало дві тисячі мешканців, більшість з яких були українцями. У 1946-1947 роках зі села переселено до Польщі близько двох сотень поляків, а замість них поселили привезених із Польщі (Лемківщина, Підляшшя, Холмщина) українців. Нині Іванівка налічує майже 1600 селян. Належала до Теребовельського району, а від 2020 року входить до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії у Теребовлі. 1893 року було закладено фундамент філіального мурованого костелу, спорудження якого здійснювалось коштом вірян та завдяки фінансовій допомозі Фонду Будівництва Каплиць і місцевої власниці Флорентини з Дзєдушицьких Ценської. Вже 1894 року храм, в основному, був споруджений, проте продовжував добудовуватись ще наступного року, а його освячення відбулось 1896 року.

32462 Іванківці,
вул. Центральна 40-В

Перша документальна згадка про Іванківці датується 1653 роком, проте поселення є значно старішим. 1880 року мало 620 мешканців, нині ж тут проживає понад 750 осіб. Входило до Дунаєвицького району, проте від 2020 року належить Кам'янець-Подільському.

Місцеві католики латинського обряду до більшовицького перевороту належали до парафії св. Архангела Михаїла у Дунаївцях та своєї святині не мали. У 1994 році в Іванківцях було зареєстровано римсько-католицьку громаду, якою став опікуватись настоятель парафії св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії у Підлісному Мукареві о. Йосиф Чоп.

13253 Іванопіль,
вул. Лесі Українки, 50

Поселення Янушпіль, як до 7 червня 1946 року називався Іванопіль, відоме, принаймні, від 1570 року, а його назву та становище містечка пов'язують із першим римо-католиком у роді українських князів Острозьких - Янушем (Іваном). 1870 року тут проживало 1017 мешканців. У 1923-1957 роках Іванопіль був райцентром, який 1924 року отримав статус селища міського типу. Потім входив до Чуднівського району, а від 2020 року є частиною Бердичівського. Нині селище нараховує близько 3400 осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Архангела Михаїла у Краснополі та, принаймні, від 1870 року мали свою дерев'яну каплицю. 1919 року Янушпіль виділився в самостійну парафію, яка згадується в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії у 1920, 1921, 1923 і 1925 роках з чисельністю вірних понад 2500. Тоді її осбслуговував адміністратор о. Ігнатій Опольський.

76000 Івано-Франківськ,
вул. Вовчинецька, 92,
+380 (34) 275-63-90,
www: rkc.if.ua,
f.b.: 1245613598843528

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

В Станіславові у 20-х роках ХХст. вже існували костели св. Йосифа, єзуїтський Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Алоізія Гонзаги, гімназійний 'Ave Maria', а також парафіяльний Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (колишня колегіата). Саме до цієї парафії належали римо-католики села Княгинин-Гірки, яке 1924 року приєднали до Станіславова. Ще 1922 року тут постав комітет за участю вікарія о. Людвика Пецяка, який спочатку мав на меті відбудову знищеного війною домініканського дитячого закладу та будівництво каплиці.

76000 Івано-Франківськ,
вул. М. Мочульського, 1

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

Вперше у схематизмах Львівської архідієцезії поселення Княгинин-Колонія виділене із села Княгинин, що оточувало тодішній Станіслав, 1899 року. І тоді в Колонії налічувалось шість сотень католиків латинського обряду, які належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. А 1911 року, коли, знову ж таки, вперше у схематизмах згадується місцева дерев'яна каплиця, в якій станіславівські душпастирі звершували богослужіння кожної неділі та на свята, - вже понад 2600 вірних.