Дубники-Калинівка

Дубники відомі у документах, принаймні, від 1566 року. У селі проживала велика кількість етнічних німців, а навколо поселення у міжвоєнний період заснували багато польських колоній-хуторів, у тому числі і Калинівку. Після ІІ світової війни на території села та його хуторів було створено військовий полігон, у звʼязку з чим село ліквідували. Фактично, Калинівка містилась на північ від Дубників, південніше Охнівки та на схід від Білина.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Йоахима i св. Анни у Володимирі. У 1929-1930 роках завдяки зусиллям настоятеля о. Броніслава Галицького коштом вірян на хуторі-колонії Калинівка села Дубники збудували костел у так званому 'пруському' стилі (з дерева та цегли). 7 липня 1930 року новоспоруджений храм під титулом Божої Матері Ченстоховської урочисто освятив єпископ Луцький Адольф Шельонжек.

35600 Дубно,
вул. Острозького, 16,
+380 (3656) 325-63,
www: parafiadubno.wixsite.com/ukraina,
f.b.: 100095093332732

Дубно (Дубен) вперше згадується 1100 року, є також згадка 1149 року. В червні 1498 року отримало статус міста, 1507 року - магдебурзьке право. 1609 року стало осередком майорату, до якого входило 24 міста і 592 села, 1795 року - центром повіту. 1860 року тут проживало 8364 мешканців, 1897 року - 14257, 1937 року - понад 15 тисяч (29% - українці, 26% - поляки), нині місто є райцентром із населенням майже 37 тисяч осіб.

Першу католицьку святиню (замкову каплицю) у Дубні збудував 1560 року його власник православний Костянтин Василь Острозький для своїх дружини-католички та дворян-католиків.

У 1612 році єпископ Луцький Павло Волуцький заснував у Дубні парафію коштом місцевого власника Януша Острозького, а перший дерев'яний костел у місті постав ще раніше (ймовірно, згадується 1596 року під титулом св. Андрія). Він чи його наступник простояв понад півтори сотні років, але через старість та внаслідок сильного вітру завалився.

81452 Дубрівка

Вперше Дубрівка у документах згадується у 80-х роках XVI століття (ймовірно, у стосунку до місцевої каплиці). 1880 року тут проживало 656 мешканців, нині село має понад сім сотень осіб. У 1989р. вживану у радянські часи назву Дібрівка замінили на Дубрівку.

В останні десятиліття XVIст. у Дубрівці біля цілющого джерела збудували каплицю св. Варвари, яка 1642 року була значних розмірів і мала три вівтарі, а 1753 року - вже п'ять. У першій половині XIXст. Дубрівку вилучили із самбірської парафії Усікновення св. Йоана Хрестителя та приєднали до парафії Всіх Святих у Стрілковичах. Тоді на початку 30-х років святиню розбудували на костел, а в 50-х роках консекрували. 1944 року храм було пошкоджено під час військових дій, а потім його розібрали.

32400 Дунаївці,
провул. Загородний, 30,
+380 (3858) 334-55, 348-13,
www: michail.pp.ua,
f.b.: s.michail

Перша згадка про Дунаївці датується 1403 роком. У 1592 році поселення отримало статус магдебурзьке право, підтверджене 1605 року, і назву Дунайгород, яка не прижилась. Від 1862 року Дунаївці - волосний центр, від 1923 року - райцентр, а з 1958 року - місто. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 10 тисяч мешканців, 1893 року - 12339, 1905 року - 12540, нині - близько 16 тисяч осіб. 2020 року місто увійшло до Кам'янець-Подільського району.

На початку XVII століття у Дунаївцях за сприяння Конецпольських було споруджено мурований костел та засновано парафію. Храм у 30-х роках облаштували Станіславські, які також збільшили фінансово-майнове забезпечення парафії (зокрема, подарували їй село Дем'янківці). Проте під час турецької окупації, що тривала останню чверть XVIIст., ця святиня була повністю знищена.

32400 смт. Дунаївці,
вул. Леніна, 49а

Поселення Дунаївці, яке засноване 1914 року, отримало статус селища міського типу у 1972 році. Нині тут проживає понад 2400 мешканців.

У 1998 році місцеву римсько-католицьку спільноту відокремлено від парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Лошківцях. 7 лютого 1998 року вірні отримали приміщення магазину, яке пристосували під каплицю, освячену 1 серпня 1998 року отцем М. Стуньчуком. 15 серпня 1999 року о. М. Стуньчук освятив земельну ділянку під будівництво костелу. 30 листопада 2003 року єпископ Леон Дубравський OFM консекрував новоспоруджений храм.

48605 Дуплиська

Вперше в документах Дуплиська згадуються 1578 року, є також згадки у 1629 і 1665 роках (тоді в селі залишилось лише дві сім'ї). 1789 року тут проживало 68 сімей, 1820 року - 81, 1837 року - 88, 1880 року - 857 мешканців (переважна більшість була українцями), 1921 року - 751, 1931 року - 783, нині - майже три сотні осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Нечисленні католики латинського обряду Дуплиськ спочатку належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. У другій половині XIX століття їх було лише від семи десятків до сотні вірян, до 1891 року своєї святині вони не мали.

81263 Дусанів

Перша письмова згадка про Дусанів датується 1370 роком. 1844 року в родині місцевих власників Чайковських народився Станіслав - майбутній відомий громадсько-політичний діяч австрійських часів та прихильник українсько-польського порозуміння. 1880 року у селі проживало 954 мешканців, у тому числі 838 греко- і 103 римо-католиків, 1921 року - 1268, нині - майже сім сотень осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Нечисленні католики латинського обряду Дусанова належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Фірлеєві (від 1946 року - Липівка). У 1640 році Станіслав Ковальський із Дусанова пожертвував на утримання фірлеївського вікарія значні кошти, після вичерпання яких настоятелям в якості вікаріїв допомагали кармеліти, що служили у Дусанові. Отже там вже тоді мала бути якась каплиця.

97401 Євпаторія,
вул. Новоселівська, 8а,
+380 (669) 42-333,
www: st-martin1.narod.ru

У VI-V століттях до н. е. на місці сучасної Євпаторії грецькі колоністи заснували факторію (торгову базу), а потім поліс Каркінітиду. Після захоплення регіону Османською імперією у 1475 році на місці Керкінітиди існувало лише невелике поселення, яке турки назвали Ґьозлеве (Козлов - в адаптації слов'янських сусідів). У XVI-XVIII століттях Ґьозлеве було одним із значних міст Кримського ханства, яке за кількістю будинків поступалося тільки Бахчисараю. Після завоювання Криму Росією у 1784 році місто перейменували на Євпаторію, стало центром повіту. Нині тут проживає понад 107 тисяч мешканців

Відомо, що 1828 року у Євпаторії спорудили костел Успіння Пресвятої Діви Марії, який проіснував, принаймні, до 1881 року. Ймовірно, що пізніше він став непридатним, оскільки літом 1916 року місцеві римо-католики приступили до будівництва нового храму на виділеній містом земельній ділянці по бульвару ген. Князевича (нині - вул. Фрунзе). Керував спорудженням та опікувався вірними, чисельність яких до революції сягала 4 сотень, о. Станіслав Гурський, канонік Влоцлавської кафедральної капітули. 24 січня 1923 року цей костел закрила радянська влада. Буділя святині проіснувала до 1928 року, після чого вона або була зруйнована, або перебудована для потреб санаторію.

7741? Єзупіль

Єзупіль (до 1597 року - Чешибіси) згадується у документах вперше 7 листопада 1435 року, а 1443 року поселення отримало магдебурзьке право і далі вважалось містечком. У 1940-2003 роках Єзупіль називався Жовтень. Нині є селищем міського типу з населенням понад 2800 мешканців, яке раніше входило до Тисменицького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Перший костел в Чесибісах занотовано 1443 роком, а 1489 роком - місцевого душпастиря. У XVIст. парафія стала протестантською, але вже наприкінці цього століття згадується серед католицьких. У 1598 році власник Єзуполя Яків Потоцький збудував на місці спаленого татарами храму невелику дерев'яну каплицю Успіння Пресвятої Діви Марії, відновив парафію та доручив її домініканцям, для яких було споруджено дерев'яний монастир. Тоді ж за участю львівського архітектора Павла Римлянина розпочали будівництво мурованих храму та монастиря, яке продовжив син Якова - Микола, завершивши його 1651 року.

80716 Єлиховичі

Перша писемна згадка про Єлиховичі (Гелеховичі) датується 17 жовтня 1447 року, згадуються також у 1449, 1464 і 1478 роках та наступного століття. 14 червня 1627 року місцевий власник Яків Собеський, батько майбутнього короля, пожертвував село парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві, власністю якої воно було аж до ХХ століття. У 1880р. тут проживало 495 мешканців, 1900 року - 614, нині - менше тисячі осіб.

Католики латинського обряду, які становили більшість населення Єлиховичів, належали до вже згаданої золочівської парафії. Протягом другої половини ХІХст. їх чисельність трималась приблизно на рівні чотирьох сотень, перед І світовою війною майже досягла півтисячі, а в 30-х роках ХХ століття почала зростати до шести сотень вірян.