80550 Куткір

Вперше Куткір згадується в документах 1475 року. Засноване тут 1727 року місто Мар'янів вже 1754 року знову називалось Куткором та згодом втратило міські права. 1880 року у селі проживало 819 мешканців, понад третина яких була римо-католиками, нині - близько 960 осіб. Село входило до Буського рацону, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Перший місцевий (дерев'яний) костел під титулом св. Юрія і Матері Божої було збудовано у 1719-1725 роках коштом засновника міста Юрія Антонія Лончинського. Проте ще навіть 1725 року, коли фундатор отримав для нього образ Матері Божої Сніжної із єзуїтського монастиря у Любліні, храму бракувало оснащення. Душпастирювали у Куткорі почергово домініканці, тринітарії та кармеліти босі (у 30-х роках тут служив також дієцезіальний священник о. Антоній Внуковський).

80550 Куткір

Вперше Куткір згадується в документах 1475 року. Засноване тут 1727 року місто Мар'янів вже 1754 року знову називалось Куткором та згодом втратило міські права. 1880 року у селі проживало 819 мешканців, понад третина яких була римо-католиками, нині - близько 960 осіб. Село входило до Буського рацону, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Неороманську муровану каплицю-усипальницю на цвинтарі парафії Матері Божої Сніжної у Куткорі збудував 1865 року Юліан Вербицький, який був власником села з 20-х років по 70-ті роки ХІХ століття. У схематизмах Львівської архідієцезії цей храм згадується від 1867 року, як цвинтарна каплиця - від 1888 року, а у 1908, 1909, 1910, 1911 і 1912 роках подаються його дата та фундатор спорудження.

67450 Кучурган

Поселення Кучурган заснували 15 серпня 1808 року німецькі переселенці-католики як Страсбург, а назва Кучурган вживалась у якості 'паралельної' ще до революції (остаточно перейменували поселення 1945 року). Нині у селі проживає близько 3700 мешканців.

У 1863 році у Страсбурзі коштом парафіян було споруджено сучасний мурований костел, який консекрував 30 травня 1908 року єпископ Тираспільський Йосиф Кесслер. Місцева парафія до революції нараховувала понад 3600 вірних, котрі проживали у двох десятках сусідніх поселеннях, а обслуговували її оо. Валентин Бехлер та Йоан Шнейдер.

67450 Кучурган

Поселення Кучурган заснували 15 серпня 1808 року німецькі переселенці-католики як Страсбург, а назва Кучурган вживалась у якості 'паралельної' ще до революції (остаточно перейменували поселення 1945 року). Нині у селі проживає близько 3700 мешканців.

У середині 60-х років минулого століття селище Очеретівка, утвореване німецькими колоністами як Баден приблизно тоді ж, коли і Страсбург (Кучурган), увійшло до складу останнього. Баден у дореволюційні часи називався також Благодатн(овськ)им.

Будівництво власного мурованого костелу коштом місцевих парафіян завершили тут на рік раніше, ніж у Страсбурзі - 1862 року, а у жовтні 1887 року храм консекрував єпископ Тираспольський Антон Церр. У цій парафії 5 травня 1875 року народився майбутній єпископ Олександр Фрізон. Перед Ісв. війною до двох тисяч парафіян обслуговував куратор о. Рафаїл Лоран. В Очерітівці була також цвинтарна каплиця Пресвятої Богородиці, споруджена 1913 року мешканцями села.

81157 Лагодів

Вважається, що вперше документально Лагодів згадується 1400 року, проте, за іншою інформацією, історія села розпочалась 1260 року як осередку староукраїнської (руської) шляхетської родини Лагодівських. У першій половині XVIIст. ним володів архієпископ Ян Замойський. У 1881 році тут проживало 1622 мешканців, 1900 року - 2000, у тому числі близько 1450 греко- і понад 300 римо-католиків, нині ж - сім з половиною сотень осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Католики латинського обряду Лагодова від 1400 року і до початку ХХ століття належали до парафії св. Миколая єп. мч. у Вижнянах. 1871 року, коли їх чисельність становила понад дві сотні вірних, у селі завдяки вижнянському настоятелю о. Каетану Коханьському було збудовано філіальну муровану каплицю, в якій звершувались богослужіння кожного тижня.

24320 Ладижин,
вул. Карла Маркса, 34а,
f.b.: 1919043231451252

Перша згадка про Ладижин (Каладижин) датується 1240 роком, коли добре укріплене місто зруйнували татаро-монголи, вдавшись до підступу. Потім Ладижин згадується у XIV столітті як дерев'яне місто-фортеця. 21 березня 1973 року селище міського типу Ладижин було віднесено до категорії міст районного підпорядкування, а 2000 року стало містом обласного значення. Нині його населення складає понад 22 тисячі мешканців.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії у Ладижині, споруджений 1823 року, радянська влада закрила у 1925 року, перебудувавши його під школу та виробничий комбінат. Парафію у місті було відновлено 1997 року. У 2011 році міська влада передала у власність громаді вірян колишній парафіяльний будинок та земельну ділянку під ним, після чого парафіяни розпочали ремонт цього будинку та облаштування у ньому каплиці.

24320 Ладижин,
вул. Карла Маркса, 34а

Перша згадка про Ладижин (Каладижин) датується 1240 роком, коли добре укріплене місто зруйнували татаро-монголи, вдавшись до підступу. Потім Ладижин згадується у XIV столітті як дерев'яне місто-фортеця. 21 березня 1973 року селище міського типу Ладижин було віднесено до категорії міст районного підпорядкування, а 2000 року стало містом обласного значення. Нині його населення складає понад 22 тисячі мешканців.

Відомо, що 1797 року коштом місцевого власника Северина Потоцького у Ладижині постала дерев'яна каплиця, яку у 1823 році замінив мурований костел, збудований завдяки пожертві наступних власників - Собанських. Є суперечлива інформація, що у 1850 році храм консекрував єпископ Лубенський, проте відомі з доступних джерел єпископи на прізвище Лубенські або вже померли на цю дату, або ще не стали єпископами. Наприкінці XIX століття до цієї парафії, яка нараховувала менше восьми сотень вірних, належало аж 23 села.

48124 Ладичин,
вул. Івана-Франка

Перша згадка у документах про Ладичин (Владичин) датується 18 листопадом 1454 року, проте поселення тут було ще за княжих часів. 1880 року у ньому проживало півтори тисячі мешканців, з них лише три сотні були римо-католиками, нині ж у селі, яке входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського, - близько 1200 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Микулинцях. У 1911 році, коли їх чисельність сягнула майже півтисячі, коштом місцевої власниці Йозефи Рей у Ладичині облаштували тимчасову каплицю у дерев'яному будинку колишньої корчми та заснували парафіяльну експозитуру. Наступного року завдяки пожертвам вірян каплицю було оснащено. 2 лютого 1913 року микулинецький настоятель о. Людвик Вейс освятив дерев'яну дзвіницю із подарованими Йозефою Рей чотирма дзвонами, що отримали імена членів її родини.

48260 Ланівці,
вул. Шкільна, 2

Перша документальна згадка про Ланівці датується 1444 роком. 1545 року поселення стало містом. Після 1793 року Ланівці деякий час були центром волості, від січня 1940 року - райцентром. 1956 року отримали статус селища міського типу, в 2001 році - статус міста. Від 2020 року належать до Кременцького району. Проживає у місті майже 12 тисяч мешканців.

У 1444-1863 роках Ланівці належали родині Єловецьких. Відомо, що завдяки їм тут було споруджено костел із дубового дерева, який, ймовірно, замінив попередній та проіснував до 1839 року, згорівши разом з архівом. А 1857 року завдяки цій родині у Ланівцях постав вже мурований храм в стилі ампір з колонами. Його 1860 року консекрував єпископ-ординарій Луцько-Житомирський Каспер Боровський. У 80-х роках парафія, до якої належали навколішні села, нараховувала понад 6 сотень вірних та мала цвинтарну калицю 1790 року у Ланівцях, філіальну сятиню у Нападівці, а також каплиці у Доманинці (нині - хутір Бережанки) і Корначівці, яка нині називається Малою Корначівкою.

81452 Лановичі

Село Лановичі (раніше - Луновичі) відоме від 1369 року, згадується також у 1424 та 1445 роках. Нині його населяє понад шість сотень мешканців, переважна більшість яких вважає своєю рідною мовою польську.

У 1462 році тут заснували парафію та спорудили перший дерев'яний костел коштом місцевого власника Павла Одровонжа. 1591 року архієпископ Львівський Ян Соліковський консекрував другий дерев'яний храм, збудований на кошти Мартина Лички. Мав головний вівтар та два бічнних. У 1727 році було споруджено третю дерев'яну святиню коштом Домініка Коссаковського, яку 1753 року після ремонтних робіт консекрував єпископ Перемишльський Вацлав Сераковський. Спочатку оснащення цього костелу складалось із перенесеного зі старих храмів, але 1774 року із костелу св. Станіслава Костки у Самборі придбали багато оздоблений вівтар Святої Родини, а наступного року закупили вівтар з образами св. Каетана і Непорочного Зачаття Матері Божої.