57500 Очаків,
вул. пос. Западний 9/3,
+380 (515) 43-78-90

За Київської Русі і у часи Литовсько-Руського князівства місто називалося Дашів, 1480 року його захопили кримські татари. Літом 1492 року кримський хан (цар) Менглі-Гірей у листі своєму васалу великому князю московському Івану III повідомляв про намір побудувати місто на Дніпрі і просив для цього грошей, які і отримав. А місто було споруджено на місці Дашева. Спочатку воно називалась Кара-Кермен та Узу-Кале, але пізніше, коли татари підпали під владу Турції, отримало назву на турецький лад Ачі-Кале (Ачє-Кале), яка з часом трансформувалась в Очаків. У 1792 році на місці зруйнованої турецької фортеці було закладено портове місто Очаків, яке стало губернським центром земель на північ від морського узбережжя між річками Південний Буг і Дністер. Нині - районний центр з населенням понад 14 тисяч мешканців.

Нечисленні місцеві римо-католики належали до парафії св. Йосифа у Миколаєві та своєї власної святині не мали. З 1996 року сюди стали доїжджати миколаївські священики, один з яких придбав в Очакові ділянку з незавершеним приватним будинком (за 300 метрів від моря), щоб облаштувати у ньому каплицю та реколекційно-відпочинковий центр. У вересні 2007 року католики латинського обряду Очакова отримали постійного настоятеля, котрий і завершив парафіяльне будівництво. 26 серпня 2010 року в храмі вперше святкували престольне свято, яке очолив єпископ Броніслав Бернацький. 23 серпня 2015 року єпископ Броніслав освятив цей костел, а 27 серпня 2016 року здійснив його консекрацію.

80250 Павлів

Поряд із Павловом знайдено залишки давньоукраїнських поселень ХІІ-ХІІІ століть, а перша згадка про село датується 1400 роком. Згадується також у 1578, 1626 і 1654 роках. 1880 року тут проживало 1045 мешканців, з них лише 170 були римо-католиками, нині село має понад 3800 осіб. У селі жив, помер і був похований поет-романтик Корнель Уєйський, найвідоміший польський поет Східної Галичини. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Станині, а від 1775-1776 років - до перенесеної зі Станина парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Радехові. У 1807 році місцеві власники Павлова Коморовські збудували на своєму подвір'ї муровану каплицю. Схематизми Львівської архідієцезії до 1882 року її взагалі не згадують, потім називають приватною, в якій 'часто' звершувались богослужіння, а від 1903 року вважають громадською.

51400 Павлоград,
вул. Пролетарська, 29,
+380 (5632) 629-10,
f.b.: 100032151918238

На початку 1770 року відставний запорожець, військовий старшина Матвій Хижняк збудував зимівник, від якого пішли Матвіївські хутори, а далі слобода Матвіївка. Невдовзі Матвіївці надали ранг державної військової слободи, яка одержала назву Луганська. 1784 року слободу Луганську перейменували на повітове місто Павлоград - центр Катеринославського намісництва. Нині - місто обласного значення, центр району. Населення - понад 105 тисяч мешканців.

Римо-католики Павлограла до революції належали до парафії св. Йосифа у Катеринославську (Дніпрі). У 1896-1899 роках тут спорудили муровану філіальну каплицю (нинішній костел) коштом натаріуса Карла Гебда. Після революції святиню було закрито (вона працювала у роки війни, під час окупації Павлограда). Храм використовували як складське приміщення та магазин.

89627 Павшино,
вул. Л. Українки, 65,
+380 (3131) 441-57

Найменування села Павшино (Паушінґ) відоме приблизно з 1750 року, а раніше це поселення називалось Posahaza. Його населяли переважно німці-колоністи, яких сюди заселили у XVIII столітті місцеві земельні власники німецької династії Шенборнів. 1995 року до назви Павшин додали одну букву. Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців.

Наприкінці XVII - на початку XVIIІ століть тут збудували дерев'яний костел для німецьких поселенців, який простояв дві сотні років. У 1901 році у Павшині було споруджено сучасний мурований храм коштом парафіян замість знесеного дерев'яного.

89627 Павшино,
вул. Шевченка, 9
+380 (3131) 665-49,
f.b.: sjsmukraine

Найменування села Павшино (Паушінґ) відоме приблизно з 1750 року, а раніше це поселення називалось Posahaza. Його населяли переважно німці-колоністи, яких сюди заселили у XVIII столітті місцеві земельні власники німецької династії Шенборнів. 1995 року до назви Павшин додали одну букву. Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців.

У 2004 році с. Ліджі Паяппілі із згромадження Сестер св. Йосифа де Сен-Марк, заснованого у Франції 1845 року священником П’єром-Полем Бланком, приїхала у Павшино та поселилась у парафіянки. З часом до с. Ліджі приєднались інші черниці цього згромадження.

89431 Паладь-Комарівці

Сучасне село Паладь-Комарівці утворене 1943 року шляхом об'єднання двох сіл Паладь і Комарівці, кожне з яких відоме у джерелах, принаймні, від XIV століття (і навіть раніше). Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців, більшість яких є етнічними угорцями переважно реформатської віри.

За інформацією, яка потребує підтвердження, перший (мурований) костел у Паладі постав у XIII столітті, парафію заснували у XIV столітті, а в XV столітті вона мала титул св. Михаїла. У XVI столітті чи пізніше парафія перейшла до протестантів реформатської віри, які у XVIII столітті повністю перебудували костел, залишивши від нього лише фундамент, крипту та, можливо, частину стін. І нині він є реформатською церквою.

80672 Паликорови

Паликорови у документах вперше згадуються 1501 роком. У 1857 році в селі проживало 492 особи, 1870 року - 653, 1880 року - 782, 1890 року - 833, 1901 року - 869, 1921 року - 974, 1931 року - 1417, 1939 року - 1510, у тому числі 1165 поляків і 340 українців, нині - майже 450 мешканців. Було третім (після Підкаменя і Бродів) населеним пунктом тодішнього Бродівського повіту за кількістю поляків. Входило до Бродівського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Громада католиків латинського обряду села належала до домініканської парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Підкамені та налічувала від трьох сотень (в середині XIX століття) до понад тисячі (перед ІІ світовою війною) вірних.

59006 Панка

Вперше Панка (в радянські часи - Клинівка) згадується 1428 роком. На початку XIX століття сюди приїхали переселенці з Польщі (йомовірно, з Підляшшя), нащадки яких нині становлять близько 10 відсотків населення. Нині тут проживає майже дві з половиною тисячі мешканців.

Спільнота римо-католиків, яка 1885 року налічувала три сотні вірних, а перед І світовою війною - чотири, належала до парафії св. Анни у Сторожинці. 1882 року у Панці збудували філіальний дерев'яний костел на земельній ділянці Кульки коштом А. Біньовського. 1906 року святиню відремонтували.

48154 Папірня

У 1765 році на півдні села Кобиловолоки землевласник Рафаїл Скарбек заснував папірню (підприємство з виробництва паперу), яка проіснувала до початку ХІХ століття. Навколо неї виникло поселення, яке з часом і отримало назву Папірня. Ще у 80-х роках цього століття воно вважалось присілком Кобиловолоків, проте пізніше стало самостійним селом. Нині тут проживає близько двох з половиною сотень мешканців. Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Римо-католики Папірні разом із вірянами Кобиловолоків належали до парафії Пресвятої Трійці у Янові Теребовельському (нині - Долина). У 1893 році завдяки зусиллям та коштам янівського настоятеля о. Михаїла Ліци, а також пожертвам родини місцевих власників Дунін-Борковських і вірних, у селі було збудовано та освячено муровану філіальну каплицю.

23520 Пасинки

Село Пасинки письмово відоме із 30-х років XIV століття, хоча і вважається заснованим 1750 року. У 80-х роках ХІХст. мало понад шість сотень мешканців, 1905 року - вже понад 1400, а нині тут проживає лише трохи більше шести сотень осіб. Село входило до Шаргородського району, а від 2020 року є частиною Жмеринського.

Католики латинського обряду Пасинків раніше належали до парафії св. Адальберта (Войтеха) у Мовчанах, що підтверджують як метричні книги першої половини ХІХ століття, так і видання 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego' 80-х років цього ж століття. Проте своєї святині вони не мали.