78223 Отинія,
вул. Стефаника, 8,
f.b.: 195471145039223

Перша згадка про поселення Отинія сягає ХІІІст., на початку XVIIст. воно згадується як міське під назвами Балабанівка (належало Балабану гербу Корчак) і Корчаків, проте вже 1613 року знову вживається стара назва. 1753 року містечко отримало магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 3132 мешканців, 1880 року - 3743, 1913 року - близько 5000, у тому числі 1500 українців, 1000 поляків та 500 чехів і німців, 1931 року - 4777, з них майже тисяча була поляками, нині - менше п'яти з половиною тисяч осіб. У 1940 році Отинія стала селищем міського типу і до 1962 року була райцентром.

Парафію в Отинії фундував 1669 року її власник Андрій Потоцький та збудував перший дерев'яний костел св. Софії. Черговий дерев'яний храм замість спаленого татарами постав 1702 року завдяки Йосифу Потоцькому. 1718 року святиня отримала образ Коронації Матері Божої, який стали вшановувати як чудотворний. У 1766р. старий храм замінив новий дерев'яний, його консекрували 1775 року під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Софії.

57500 Очаків,
вул. Західна, 9,
+380 (515) 43-78-90

У 1480р. кримські татари захопили відоме ще з часів Київської Русі місто Дашів та у 1492-1493рр. збудували на його місці фортецю Кара-Кермен, яка пізніше отримала назву на турецький лад Ач(і/є)-Кале, що потім трансформувалось в Очаків. У 1792р. на місці зруйнованої турецької фортеці заклали портове місто Очаків. 1859 року у містечку проживало 4823 мешканців, У 80-х роках XIXст. - близько 5300, нині - понад 13 тисяч осіб. 1938 року Очаків отримав статус міста, до 2020 року був райцентром.

Раніше католики латинського обряду Очакова належали до парафії св. Миколая у Мюнхені (нині - Градівка). Причому, 1903 року їх ще було недостатньо, щоб подавати у схематизмі Тираспольської дієцезії у складі цієї парафії, проте, принаймні, 1912 року вони вже там згадуються. Але свої святині вони не мали.

80250 Павлів

Поряд із Павловом знайдено залишки давньоукраїнських поселень ХІІ-ХІІІ століть, а перша згадка про село датується 1400 роком. Згадується також у 1578, 1626 і 1654 роках. 1880 року тут проживало 1045 мешканців, з них лише 170 були римо-католиками, нині село має понад 3800 осіб. У селі жив, помер і був похований поет-романтик Корнель Уєйський, найвідоміший польський поет Східної Галичини. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Станині, а від 1775-1776 років - до перенесеної зі Станина парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Радехові. У 1807 році місцеві власники Павлова Коморовські збудували на своєму подвір'ї муровану каплицю. Схематизми Львівської архідієцезії до 1882 року її взагалі не згадують, потім називають приватною, в якій 'часто' звершувались богослужіння, а від 1903 року вважають громадською.

51400 Павлоград,
вул. Пролетарська, 29,
+380 (5632) 629-10,
f.b.: 100032151918238

На початку 1770 року відставний запорожець, військовий старшина Матвій Хижняк збудував зимівник, від якого пішли Матвіївські хутори, а далі слобода Матвіївка. Невдовзі Матвіївці надали ранг державної військової слободи, яка одержала назву Луганська. 1784 року слободу Луганську перейменували на повітове місто Павлоград - центр Катеринославського намісництва. Нині - місто обласного значення, центр району. Населення - понад 105 тисяч мешканців.

Римо-католики Павлограла до революції належали до парафії св. Йосифа у Катеринославську (Дніпрі). У 1896-1899 роках тут спорудили муровану філіальну каплицю (нинішній костел) коштом натаріуса Карла Гебда. Після революції святиню було закрито (вона працювала у роки війни, під час окупації Павлограда). Храм використовували як складське приміщення та магазин.

89627 Павшино,
вул. Л. Українки, 65,
+380 (3131) 441-57

Найменування села Павшино (Паушінґ) відоме приблизно з 1750 року, а раніше це поселення називалось Posahaza. Його населяли переважно німці-колоністи, яких сюди заселили у XVIII столітті місцеві земельні власники німецької династії Шенборнів. 1995 року до назви Павшин додали одну букву. Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців.

Наприкінці XVII - на початку XVIIІ століть тут збудували дерев'яний костел для німецьких поселенців, який простояв дві сотні років. У 1901 році у Павшині було споруджено сучасний мурований храм коштом парафіян замість знесеного дерев'яного.

89627 Павшино,
вул. Шевченка, 9
+380 (3131) 665-49,
f.b.: sjsmukraine

Найменування села Павшино (Паушінґ) відоме приблизно з 1750 року, а раніше це поселення називалось Posahaza. Його населяли переважно німці-колоністи, яких сюди заселили у XVIII столітті місцеві земельні власники німецької династії Шенборнів. 1995 року до назви Павшин додали одну букву. Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців.

У 2004 році с. Ліджі Паяппілі із згромадження Сестер св. Йосифа де Сен-Марк, заснованого у Франції 1845 року священником П’єром-Полем Бланком, приїхала у Павшино та поселилась у парафіянки. З часом до с. Ліджі приєднались інші черниці цього згромадження.

89431 Паладь-Комарівці

Сучасне село Паладь-Комарівці утворене 1943 року шляхом об'єднання двох сіл Паладь і Комарівці, кожне з яких відоме у джерелах, принаймні, від XIV століття (і навіть раніше). Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців, більшість яких є етнічними угорцями переважно реформатської віри.

За інформацією, яка потребує підтвердження, перший (мурований) костел у Паладі постав у XIII столітті, парафію заснували у XIV столітті, а в XV столітті вона мала титул св. Михаїла. У XVI столітті чи пізніше парафія перейшла до протестантів реформатської віри, які у XVIII столітті повністю перебудували костел, залишивши від нього лише фундамент, крипту та, можливо, частину стін. І нині він є реформатською церквою.

80672 Паликорови

Паликорови у документах вперше згадуються 1501 роком. У 1857 році в селі проживало 492 особи, 1870 року - 653, 1880 року - 782, 1890 року - 833, 1901 року - 869, 1921 року - 974, 1931 року - 1417, 1939 року - 1510, у тому числі 1165 поляків і 340 українців, нині - майже 450 мешканців. Було третім (після Підкаменя і Бродів) населеним пунктом тодішнього Бродівського повіту за кількістю поляків. Входило до Бродівського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Громада католиків латинського обряду села належала до домініканської парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Підкамені та налічувала від трьох сотень (в середині XIX століття) до понад тисячі (перед ІІ світовою війною) вірних.

59006 Панка

Вперше Панка (в радянські часи - Клинівка) згадується 1428 роком. На початку XIX століття сюди приїхали переселенці з Польщі (йомовірно, з Підляшшя), нащадки яких нині становлять близько 10 відсотків населення. Нині тут проживає майже дві з половиною тисячі мешканців.

Спільнота римо-католиків, яка 1885 року налічувала три сотні вірних, а перед І світовою війною - чотири, належала до парафії св. Анни у Сторожинці. 1882 року у Панці збудували філіальний дерев'яний костел на земельній ділянці Кульки коштом А. Біньовського. 1906 року святиню відремонтували.

48154 Папірня

У 1765 році на півдні села Кобиловолоки землевласник Рафаїл Скарбек заснував папірню (підприємство з виробництва паперу), яка проіснувала до початку ХІХ століття. Навколо неї виникло поселення, яке з часом і отримало назву Папірня. Ще у 80-х роках цього століття воно вважалось присілком Кобиловолоків, проте пізніше стало самостійним селом. Нині тут проживає близько двох з половиною сотень мешканців. Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Римо-католики Папірні разом із вірянами Кобиловолоків належали до парафії Пресвятої Трійці у Янові Теребовельському (нині - Долина). У 1893 році завдяки зусиллям та коштам янівського настоятеля о. Михаїла Ліци, а також пожертвам родини місцевих власників Дунін-Борковських і вірних, у селі було збудовано та освячено муровану філіальну каплицю.