48107 Острівець

Перша документальна згадка про Острівець датується 1471 роком, а в 1575-1609 роках поселення вважалось містом. 1880 року нараховувало понад 660 мешканців (лише 180 римо-католиків). Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії у Теребовлі. Спочтку богослужіння для них без жодних проблем проводили в греко-католицькій церкві у сусідньому селі Застіночне. Але 21 вересня 1891 року освяченням подарованої власником сільського маєтку Фейвелом Соммерстейном земельної ділянки (чи наріжного каменю?) в Острівці з ініціативи теребовельського настоятеля о. Яна Калиневича розпочали будівництво філіального мурованого храму, який освятили 9 червня 1893 року. Меси відправляли тут кожної другої неділі та у свята.

80560 Острівчик-Пильний

Село Острівчик-Пильний відоме у документах, принаймні, від 1778 року - це найстаріша дата збережених записів цього села в римсько-католицькій парафії св. св. Станіслава єп. мч. у Буську. Проте, швидше за все, поселення значно старіше. 1880 року мало 676 мешканців, у тому числі 547 греко- і 88 римо-католиків, а нині його населення лише трохи перевищує чотири сотні осіб. 1990 року в назві села Острівчик-Пільний замінили букву 'і' на букву 'и'. Село входило до Буського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Як вже згадувалось вище по тексту, католики латинського обряду Острівчика-Пильного належали до парафії у Буську. У 1862 році, коли їх чисельність становила лише 22 вірних, у селі коштом місцевої власниці Юлії Маліновської було збудовано та освячено філіальну муровану каплицю, яку, ймовірно, фундатори використовували також як усипальницю. Ця святиня занотована майже у всіх схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи з 1866 року.

35800 Острог,
вул. князів Острозьких, 4A,
+380 (3654) 226-42, 230-38,
www: wolaniecom.parafia.info.pl

Острог вперше згадується в Іпатівському літописі 1100 роком. 29 липня 1528 року отримав магдебурзьке право, а 1795 року - статус міста. Нині Острог є містом обласного значення (з 1995 року) та центром району з населенням понад 15 тисяч мешканців.

Первісний дерев'яний костел в Острозі, збудований для оо.-домініканців у 1440-1442 роках коштом князя Федора Острозького, спалили татари 1443 року. У 1452 році домініканці залишили Острог. 1582 року князь Василь Костянтин Острозький відбудував храм вже в статусі парафіяльного. Проте його теж знищили татари. У XVII столітті завдяки Анні Ходкевич (Острозькій) та Йосифові Замойському костел збудували заново (ймовірно, мурований), який наприкінці XVIIIст. був розбудований та відновлений завдяки княжній Анні Яблоновській. У 80-х роках XIX століття костел перебудували у псевдоготичному стилі.

81724 Отиневичі

Село вперше у джерелах згадується 4 квітня 1458 року, протягом століть було королівською власністю. Відоме тим, що 11 листопада 1837 року тут народився знаменитий живописець Артур Ґроттґер. 1880 року в Отиневичах проживало 759 мешканців, і лише півсотні з них були римо-католиками, нині ж село нараховує приблизно таку ж кількість осіб. Входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Всіх Святих у Ходорові. Їх чисельність перед І світовою війною збільшилась до восьми десятків, а наприкінці 20-х років становила близько 120 вірян. Саме тоді відомий львівський архітектор Лаврентій Дайчак отримав від них замовлення на виготовлення проекту каплиці, що і було зроблено приблизно 1930 року.

78223 Отинія,
вул. Стефаника, 8,
f.b.: 195471145039223

Перша згадка про поселення Отинія сягає ХІІІст., на початку XVIIст. воно згадується як міське під назвами Балабанівка (належало Балабану гербу Корчак) і Корчаків, проте вже 1613 року знову вживається стара назва. 1753 року містечко отримало магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 3132 мешканців, 1880 року - 3743, 1913 року - близько 5000, у тому числі 1500 українців, 1000 поляків та 500 чехів і німців, 1931 року - 4777, з них майже тисяча була поляками, нині - менше п'яти з половиною тисяч осіб. У 1940 році Отинія стала селищем міського типу і до 1962 року була райцентром.

Парафію в Отинії фундував 1669 року її власник Андрій Потоцький та збудував перший дерев'яний костел св. Софії. Черговий дерев'яний храм замість спаленого татарами постав 1702 року завдяки Йосифу Потоцькому. 1718 року святиня отримала образ Коронації Матері Божої, який стали вшановувати як чудотворний. У 1766р. старий храм замінив новий дерев'яний, його консекрували 1775 року під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Софії.

57500 Очаків,
вул. пос. Западний 9/3,
+380 (515) 43-78-90

За Київської Русі і у часи Литовсько-Руського князівства місто називалося Дашів, 1480 року його захопили кримські татари. Літом 1492 року кримський хан (цар) Менглі-Гірей у листі своєму васалу великому князю московському Івану III повідомляв про намір побудувати місто на Дніпрі і просив для цього грошей, які і отримав. А місто було споруджено на місці Дашева. Спочатку воно називалась Кара-Кермен та Узу-Кале, але пізніше, коли татари підпали під владу Турції, отримало назву на турецький лад Ачі-Кале (Ачє-Кале), яка з часом трансформувалась в Очаків. У 1792 році на місці зруйнованої турецької фортеці було закладено портове місто Очаків, яке стало губернським центром земель на північ від морського узбережжя між річками Південний Буг і Дністер. Нині - районний центр з населенням понад 14 тисяч мешканців.

Нечисленні місцеві римо-католики належали до парафії св. Йосифа у Миколаєві та своєї власної святині не мали. З 1996 року сюди стали доїжджати миколаївські священики, один з яких придбав в Очакові ділянку з незавершеним приватним будинком (за 300 метрів від моря), щоб облаштувати у ньому каплицю та реколекційно-відпочинковий центр. У вересні 2007 року католики латинського обряду Очакова отримали постійного настоятеля, котрий і завершив парафіяльне будівництво. 26 серпня 2010 року в храмі вперше святкували престольне свято, яке очолив єпископ Броніслав Бернацький. 23 серпня 2015 року єпископ Броніслав освятив цей костел, а 27 серпня 2016 року здійснив його консекрацію.

51400 Павлоград,
вул. Пролетарська, 29,
+380 (5632) 629-10,
f.b.: 100032151918238

На початку 1770 року відставний запорожець, військовий старшина Матвій Хижняк збудував зимівник, від якого пішли Матвіївські хутори, а далі слобода Матвіївка. Невдовзі Матвіївці надали ранг державної військової слободи, яка одержала назву Луганська. 1784 року слободу Луганську перейменували на повітове місто Павлоград - центр Катеринославського намісництва. Нині - місто обласного значення, центр району. Населення - понад 105 тисяч мешканців.

Римо-католики Павлограла до революції належали до парафії св. Йосифа у Катеринославську (Дніпрі). У 1896-1899 роках тут спорудили муровану філіальну каплицю (нинішній костел) коштом натаріуса Карла Гебда. Після революції святиню було закрито (вона працювала у роки війни, під час окупації Павлограда). Храм використовували як складське приміщення та магазин.