13600 Ружин,
вул. Київська, 15,
+380 (4138) 216-60,
f.b.: 1123243961057910

Вперше Ружин згадується 1071 року в літописах як Скоргородок, який був потім зруйнували монголо-татари. На його місці виник Щербів, проте 1399 року його спалили кримські татари. Після Люблінської унії польський король Стефан Баторій подарував Кирилу Ружинському Щербів, який 1591 року перейменували на Ружин. Статус селища міського типу - із 1962 року, є районним центром. Проживає у ньому близько чотирьох з половиною тисяч мешканців.

У 1815 році у Ружині було споруджено сучасний мурований храм коштом графа Калиновського. З 20-х років ХХ століття по 1990 рік святиня перебувала закритою (знесли купол, зробили у ній в'язницю, а потім будівлю використовували під авторемонтні майстерні).

48420 Рукомиш

Рукомиш вперше письмово згадується 18 липня 1379 року у фундаційній грамоті бучацької парафії Успіння Пресвятої Діви Марії Михайла Бучацького, який початково саме тут мав свою садибу. Є також згадка 14 серпня 1421 року в документі заснування парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Петликівцях (нині - Старі Петликівці) Адальберта Бучацького. 1880 року у Рукомиші проживало 486 мешканців, нині ж його населення - понад 420 осіб. Село входило до Бучацького району, а тепер - до Чортківського.

Порівняно нечисленні католики латинського обряду села належали до вже згаданої парафії у Бучачі. Коли їх кількість досягла семи десятків, 1903 року в Рукомиші було збудовано філіальну муровану каплицю, яку тоді ж освятили під титулом Пресвятої Діви Марії Помічниці Християн.

48370 Садове

Село Новосілка Коропецька, як до 1946 року називалось нинішнє Садове, заснували у першій чверті XVIII століття польські дрібні шляхтичі-селяни, які мали сплачувати землевласникам оренду за землю. Заселення ними села продовжувалось до кінця цього століття. У XIX столітті тут також поселились українські сім'ї. Село входило до Монастириського району, а тепер - до Чортківського. Нині у Садовому проживає майже дві сотні селян.

Римо-католики Новосілки Коропецької належали до парафії св. Миколая у Коропці. У 1907-1908 році, коли їх чисельність становила близько трьох сотень, у селі коштом місцевих власників родини Бадені на подарованій ними земельній ділянці та з використанням пожертвуваних ними ж будівельних матеріалів було споруджено за участю вірян філіальну муровану каплицю, яку освятили 1908 року під титулом Опіки св. Йосифа. Ініціатором її будівництва стала с. Аполонія Вандович із згромадження Францисканок Родини Марії, яка працювала у селі у 1906-1945 роках, опікуючись школою.

81400 Самбір,
вул. Перемишлянська, 25а

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Нове кладовище парафії Мучеництва св. Йоана Хрестителя у Самборі заклали наприкінці ХІХ століття. У схематизмах Перемишльської дієцезії мурована каплиця Спауських (без титулу) на старому цвинтарі згадується, принаймні, від 1855 року як громадська та пристосована для богослужінь.

81400 Самбір,
вул. С. Бандери

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Кладовище у Самборі, на якому хоронили як українців, так і поляків, постало ще у XVIII столітті за мурами міста. У схематизмах Перемишльської дієцезії мурована каплиця на цьому цвинтарі згадується, принаймні, від 1855 року як громадська та пристосована для богослужінь.

22163 Самгородок

Поселення Самгородок вважається заснованим 1602 року. Було містечком і центром волості, а в радянські період якийсь час - районним центром, проте нині є селом з населенням близько 1870 мешканців.

Місцеві римо-католики, яких за переписом 1897 року було 622 особи, належали до парафії свв. Апп. Петра і Павла у Копіївці. У 1882 році у Самгородку постав сучасний мурований філіальний костел, споруджений коштом Копчинського. Ймовірно, що тоді він мав титул св. Вікентія де Поля. У 40-х роках ХХ століття храм було закрито.

48251 Самолусківці

Село вперше писемно згадується 1457 року як Сулківці. 1870 року тут проживала тисяча мешканців, 1880 року - 1107, більшість яких була українцями, нині Самолусківці нараховують понад тисячу осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду Самолусківців належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Личківцях та були досить чисельними. В середині ХІХ століття їх кількість перевищила 360 вірян, наприкінці цього століття збільшилась ще на сотню, а перед І світовою війною становила 579 осіб, проте власної святині вони не мали.

22800 Самчинці

Село Самчинці, відоме в документах також як Снітинка, вперше письмово згадується 1615 року. Тоді мало 97 осель. Наприкінці XVIII століття сюди масово переїхали поляки із Мазовії. У XIXст. кількість домів зросла до п'яти-шести сотень, 1905 року тут проживало 1005 мешканців. Нині село нараховує лише сотню осіб. До 2020 року входило до Немирівського району.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Матері Божої Святого Скапулярія у Брацлаві. Є інформація, що на католицькому цвинтарі вони мали каплицю, проте схематизми Кам'янецької та Луцько-Житомирської дієцезій це не підтверджують. Свою святиню вони отримали лише у першому десятилітті ХХ століття.

82021 Саночани

Поселення Саночани у документах відоме, принаймні, від 1406 року. У 1880 році тут проживало 188 українців та 74 поляків, 1921 року - близько 340 мешканців, а нині - лише трохи більше сотні осіб. Село входило до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Архангела Михаїла у розташованих поряд Чижках. У 1916 році завдяки зусиллям чижківського настоятеля о. Стефана Павловського у Саночанах завершили спорудження філіальної мурованої каплиці.

34500 Сарни,
вул. Костельна, 7,
+380 (3655) 325-92,
f.b.: 583053711799358

У 1885 році на перехресті залізниць Рівне-Лунинець і Ковель-Коростень був закладений полустанок Сарни, який з часом став значним залізничним селищем. Статус міста Сарни отримали 1939 року. Були районним центром. Населення - понад 29 тисяч мешканців.

Місцева парафія була заснована 1921 року, богослужіння відправлялись у дерев'яній адаптованій каплиці Пресвятого Серця Ісуса (перебудованому залізничному будинку). У 1935-1939 роках було споруджено (за винятком оздоблювальних робіт) мурований храм з базальту. Після ІІ світової війни до вірних доїжджав о. Серафим Кашуба OFM Cap.