23320 Сутиски,
вул. Перемоги, 6

Поселення Сутиски відоме у письмових джерелах із другої половини XVI століття. Статус селища міського типу отримало 1972 року. Проживає тут нині майже шість тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики свого храму раніше не мали, а доїжджали на богослужіння до Вінниці чи Жмеринки, а пізніше - до Тиврова та Гнівані. 30 липня 1996 року було зареєстровано громаду вірян, а в серпні наступного року розпочалось будівництво власного мурованого костелу поруч із цвинтарем. Здійснювали його майбутній єпископ о. Яцек Пиль OMI та о. Павло Томис OMI.

816?? Суха Долина

Село Суха Долина відоме у документах з початку XVI століття. До ІІсв. війни воно разом з двома частинами села Глухівець утворювало єдину територіальну одиницю. Нині тут проживає менше трьох сотень мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Миколая у Миколаєві. У 1924-1928 роках у Сухій Долині, яка знаходилась посередині між іншими двома частинами Глухівця, було споруджено муровану філіальну святиню. 1935 року місцева римсько-католицька громада перейшла до новоутвореної парафії Пресвятої Діви Марії у Демні. Із 40-х років ХХ століття по 2005 рік каплиця була закрита (колгоспний склад).

80652 Суховоля

Перша згадка у документах про Суховолю датується 1511 роком, згадується також у 1578 році. 1880 року тут проживало 1317 мешканців, у тому числі 36 німців і 24 поляків (переважна більшість була українцями, які також становили більшість римо-католиків). Нині у селі мешкає близько 1200 осіб. Входило до Бродівського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Католики латинського обряду Суховолі належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Бродах. Їх чисельність в середині ХІХ століття не перевищувала двох сотень, проте на початку ХХ століття вже досягла шести сотень вірян, що спонукало їх не тільки до будівництво власної святині, але й до створення у селі парафії.

80214 Сушно

Село Сушно, яке в радянські часи до 1989 року називалось Сушне, відоме у документах, принаймні, з XVI століття. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало понад 1600 мешканців, з них майже 1300 українців, понад 300 поляків та майже 100 німців, а наприкінці міжвоєнного періоду - 1800 селян (у тому числі лише 400 поляків i 120 німців). Нині ж чисельність населення складає півтисячі осіб. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

Католики латинського обряду Сушна спочатку належали до парафії у Станині, а від 1775-1776 років - до перенесеної зі Станина парафії Непорочного Зачаттю Пресвятої Діви Марії у Радехові. У 1904 році, коли їх кількість перевищила три сотні, коштом місцевих власників Баворовських у селі було збудовано та освячено філіальну неоготичну муровану каплицю.

48131 Сущин

Перша писемна згадка про Сущин датується 1512 роком. 1880 року село мало 877 мешканців, у тому числі 642 українців і 217 поляків, з яких 662 були греко- і 161 римо-католиками. Нині ж тут проживає понад 430 осіб. Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Спочатку католики латинського обряду Сущина належали до парафії у Теребовлі, проте потім перейшли до створеної 1869 року капеланії у Лошневі, яка наприкінці 80-х років ХІХ століття стала повноцінною парафією Різдва Пресвятої Діви Марії.

82391 Східниця,
вул. Золота Баня, 41Б

У давньоруські часи тут існувало поселення Золота Баня. Після його руйнування татаро-монголами уцілілі мешканці поселились у долині річки. Так постала Східниця. Проте у документах вона вперше згадується у XIV столітті. У ІІ половини XIX століття розпочалась промислова розробка нафтових родовищ, а пізніше також і супутнього нафтового газу. 1940 року Східниця отримала статус селища міського типу, а у 50-х роках відкрили великі поклади мінеральної води «Нафтуся», що зробило поселення визначним курортом. Нині тут проживає понад 2200 мешканців.

Є невиразна інформація щодо існування костелу вже після входження Галичини до складу Польщі. На нинішній Замковій горі тоді було збудовано укріплення, а на місці дерев'яної православної церкви - костел св. Агати (ймовірно, теж дерев'яний). В середині XVII століття святиню зруйнували козаки, проте пізніше її відбудували. У ІІ половини XIX століття населення Східниці збільшилось за рахунок інженерно-технічних працівників, що обслуговували нафтовидобуток та були, переважно, католиками. Ймовірно, що тоді старий храм вже не існував, або перестав задовільняти потреби вірних.

74989 Таврійськ,
вул. Чкалова, 26а,
+380 (552) 498-288,
f.b.: kosteltavriysk

Місто Таврійськ утворене 2 березня 1983 року на місці компактно разташованих поселень 'Плодове', 'Східне' і 'Залізнодорожників' міста Нова Каховка, будівництво яких було пов'язане із спорудженням Каховської гідроелектростанції. Населення - понад десять тисяч мешканців.

На початку 90-х років ХХ століття таврійськими римо-католиками опікувався майбутній єпископ о. Леон Малий, котрий спочатку доїжджав сюди зі Львова, а згодом став настоятелем парафії Пресвятого Серця Ісуса Христа у Херсоні. Місцеву спільноту, утворену завдяки Марцеліні Глобич, було зареєстровано 1992 року, богослужіння здійснювались на квартирі ініціаторки.