80214 Сушно

Село Сушно, яке в радянські часи до 1989 року називалось Сушне, відоме у документах, принаймні, з XVI століття. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало понад 1600 мешканців, з них майже 1300 українців, понад 300 поляків та майже 100 німців, а наприкінці міжвоєнного періоду - 1800 селян (у тому числі лише 400 поляків i 120 німців). Нині ж чисельність населення складає півтисячі осіб. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

Католики латинського обряду Сушна спочатку належали до парафії у Станині, а від 1775-1776 років - до перенесеної зі Станина парафії Непорочного Зачаттю Пресвятої Діви Марії у Радехові. У 1904 році, коли їх кількість перевищила три сотні, коштом місцевих власників Баворовських у селі було збудовано та освячено філіальну неоготичну муровану каплицю.

48131 Сущин

Перша писемна згадка про Сущин датується 1512 роком. 1880 року село мало 877 мешканців, у тому числі 642 українців і 217 поляків, з яких 662 були греко- і 161 римо-католиками. Нині ж тут проживає понад 430 осіб. Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Спочатку католики латинського обряду Сущина належали до парафії у Теребовлі, проте потім перейшли до створеної 1869 року капеланії у Лошневі, яка наприкінці 80-х років ХІХ століття стала повноцінною парафією Різдва Пресвятої Діви Марії.

82391 Східниця,
вул. Золота Баня, 41Б

У давньоруські часи тут існувало поселення Золота Баня. Після його руйнування татаро-монголами уцілілі мешканці поселились у долині річки. Так постала Східниця. Проте у документах вона вперше згадується у XIV столітті. У ІІ половини XIX століття розпочалась промислова розробка нафтових родовищ, а пізніше також і супутнього нафтового газу. 1940 року Східниця отримала статус селища міського типу, а у 50-х роках відкрили великі поклади мінеральної води «Нафтуся», що зробило поселення визначним курортом. Нині тут проживає понад 2200 мешканців.

Є невиразна інформація щодо існування костелу вже після входження Галичини до складу Польщі. На нинішній Замковій горі тоді було збудовано укріплення, а на місці дерев'яної православної церкви - костел св. Агати (ймовірно, теж дерев'яний). В середині XVII століття святиню зруйнували козаки, проте пізніше її відбудували. У ІІ половини XIX століття населення Східниці збільшилось за рахунок інженерно-технічних працівників, що обслуговували нафтовидобуток та були, переважно, католиками. Ймовірно, що тоді старий храм вже не існував, або перестав задовільняти потреби вірних.

74989 Таврійськ,
вул. Чкалова, 26а,
+380 (552) 498-288,
f.b.: kosteltavriysk

Місто Таврійськ утворене 2 березня 1983 року на місці компактно разташованих поселень 'Плодове', 'Східне' і 'Залізнодорожників' міста Нова Каховка, будівництво яких було пов'язане із спорудженням Каховської гідроелектростанції. Населення - понад десять тисяч мешканців.

На початку 90-х років ХХ століття таврійськими римо-католиками опікувався майбутній єпископ о. Леон Малий, котрий спочатку доїжджав сюди зі Львова, а згодом став настоятелем парафії Пресвятого Серця Ісуса Христа у Херсоні. Місцеву спільноту, утворену завдяки Марцеліні Глобич, було зареєстровано 1992 року, богослужіння здійснювались на квартирі ініціаторки.

20400 Тальне,
вул. Самойлова, 22

Вперше письмово Тальне згадується у 40-х роках XVII століття, а після 1664 року вважається містом. 1797 року було містечком, в якому проживало 1287 мешканців, на початку 60-х років наступного століття - майже 5300 осіб, у тому числі близько 250 римо-католиків. У 1866 році Тальне стало центром волості. З 1923 року було районний центр, з 1926 року - селищем міського типу, 1964 року отримало статус міста, в якому нині проживає майже 13 тисяч мешканців. Від 2020 року входить до Звенигородського району.

Спочатку католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Умані. В джерелах будівництво мурованого костелу в Тальному часто датують 1702 роком - датою на бічній стіні храму. Якщо під час відновлення у 1992 році 'напівзруйнованої' святині цю дату реставрували вірно, то виходить, що 1702 року постала лише каплиця, і на її фасаді увіковічнено час спорудження. А вже пізніше каплицю добудували, внаслідок чого колишній фасад став бічною стіною. Втім, таке припущення потребує наявності хоча б одного підтверджуючого документа.

81352 Тамановичі

Вперше село Тамановичі згадується у документах XVI століття. Нині проживає тут лише близько двох сотень мешканців. Входило до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Римо-католики села належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У XVIII столітті Тамановичі мали приватну каплицю, яка згадується, принаймні, у 1743 та 1753 роках. У 1879-1880 роках Дрогойовські, власностю яких село було аж до ІІ світової війни, збудували муровану каплицю-усипальницю св. Казимира, дозволивши використовувати її для богослужінь. У 1886 році коштом тих же Дрогойовський за проектом будівничого М. Заянчковського з Перемишля спорудили парафіяльний будинок, а 1887 року у Тамановичах було утворено парафіяльну експозитуру.

81352 Тамановичі

Вперше село Тамановичі згадується у документах XVI століття. Нині проживає тут лише близько двох сотень мешканців. Входило до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Римо-католики Таманович належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У середині XVIII століття в селі згадується приватна каплиця, проте пізніше її не стало. 1879 року місцевий власник Казимир Дрогойовський збудував на церковному цвинтарі муровану каплицю-усипальницю, яку 31 травня 1880 року освятив мостиський декан та гусаківський настоятель о. Фелікс Грохольський. Каплиця отримала титул св. Казимира та з дозволу фундатора використовувалась для публічних богослужінь.

23161 Тарасівка

Тарасівка відома у письмових джерелах, принаймні, від початку XVIII століття. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХІХ століття у селі проживало близько 1100 мешканців, 1905 року - вже 1817, нині ж чисельність його населення становить менше семи сотень осіб.

Римо-католики села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі. Вперше каплиця у Тарасівці згадується серединою XIX століття у багатотомнику 'Źródła do dziejów rozgraniczenia diecezji łacińskich w Cesarstwie Rosyjskim w połowie 19 wieku', потім - у схематизмах Кам'янець(-Подільсь)кої дієцезії 1859 та 1860 років. То ж споруджена вона була не пізніше 40-х років цього століття.

09500 Тараща,
вул. Шевченка, 52,
+380 (4466) 511-18, 532-20

У 1611 році король Сигізмунд III віддав урочище Тараща у володіння боярина Лісевича, зобов'язавши його бути на військовій службі при старостві (це і є перша згадка у документах про поселення, яке тоді було невеликим хутором). Його подальший розвиток пов'язують з іменем полковника Антонія Бліндовського, якому 1709 року король Август II віддав Таращу. У 1722 році їй було надано статус містечка, а 1791 року вона отримала магдебурзьке право. 22 листопада 1800 року Тараща стала центром повіту. У радянський час статус міста їй надано 1957 року. Є районним центром з населенням майже 11 тисяч мешканців.

У середині XIX століття у Таращі були католицькими лише близько півсотні родин, але навіть така маленька громада прагнула мати своє власне приміщення для богослужіння. Вже 1856 року місцеві католики намагались створити так званий рухомий престол, біля якого можна було б проводити богослужіння. Для цього потрібно було отримати дозвіл від Православної Церкви, який і надав таращанський протоієрей Пахалович за умови, що у місті не буде свого священника, а богослужіння проводитиме один із священників села Ківшовата, де костел існував з 1812 року.

82055 Тарнавка,
хутір Звягель

Колишнє село Звягель, яке у радянські часи як хутір приєднали до відомої із 1785 року Тарнавки, згадується документально 1443 року як Свелівці, 1553 року як Зухлівці, у XVIIст. - як Звяхлівці. У 1880 році в Тарнавці проживало 552 осіб (540 українців і 12 поляків), а Звягель мав 1890 року 366 мешканців (358 українців і 8 поляків), 1921 року - 396, 1931 року - 414, 1952 року - 48 (хутір). У 2018 році населення всієї Тарнавки разом із хутором Звягель становило 320 осіб.

Католики латинського обряду Тарнавки та Звягеля спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові, а в середині ХІХст. перейшли до новозаснованої експозитури в Озерянах, яка пізніше стала парафією св. Анни. Тоді Тарнавка нараховувала понад сотню вірян, а Звягель - менше півсотні.